Останній доказ королів. Кого повинні налякати страшилки про скасування безвізу

"Поплач про нього, поки він живий" — знаєте, про що це? Про наш безвіз з ЄС. Реквієм за мрією, що збулася, яка ось-ось знову відправиться в країну фантазій. Не з нашої, зрозуміло, волі, а як покарання за дурість і погану поведінку. По суті, тут легко читається чисто біблійний мотив вигнання з раю. І ця архетипово-християнська травма виявилася настільки потужною, що ми ніяк не можемо її пережити.

Пам'ятаєте, скільки разів доморощені піфії з заїжджими оракулами ховали наші шанси на отримання безвізу з 2008 р., поки йшли переговори з ЄС? А скільки разів погрожували його відкликанням з 2017-го, коли він запрацював? Пару дюжин, що не менше, — точну кількість, пардон, і рахувати лінь, і сенсу особливого не бачу.

Так ось, нехай пару дюжин. І що? І нічого — коронавірус в цьому сенсі виявився куди успішнішим, ніж всі реформатори і борці з корупцією по обидва боки україно-євросоюзівських кордонів. Чому зараз щось має бути інакше? Тому, що якийсь європейський політик вирішив продемонструвати свою обізнаність в українських справах і ненав'язливо вказати нерозумним аборигенам червоні лінії?

Ну, припустимо, політик не "якийсь", а ціла заступник голови Делегації парламентського комітету співробітництва між Європейським Союзом та Україною Віола фон Крамон. Вона виступала з офіційними претензіями? Питання, звичайно, цікаве. З одного боку, вона опублікувала твіт — а їх навіть Дональд Трамп, як виявився, не в змозі прирівняти до офіційних документів. З іншого — це все-таки твіт чиновної особи, наділеної повноваженнями. Тобто — що неодноразово демонстрував той же Трамп — такий майданчик чудово пасує для створення хайпу, освяченого бюрократичною традицією чиношанування і обивательським трепетом перед авторитетами.

Прочитаємо ж цей зловісний твіт. "Поки міжнародне співтовариство зайняте #Білоруссю, #український уряд спішно проштовхує кандидатів, яким бракує досвіду й порядності, щоб вибрати голову #САП. Це не прокотить. Уряд України ставить під загрозу безвізовий режим з ЄС і подальший транс на €1,5 млрд допомоги".

Ось ця помилка — "транс" замість "траншу" — виглядає дуже мило. Жартівник і витівник кардинал Рішельє, який придумав дресирувати королівських мушкетерів і таврувати гармати свого монарха Людовика XIV реплікою Ultima ratio regum ( "Останній аргумент королів"), напевно б оцінив.

Справедливості заради треба визнати: 239 депутатських голосів на підтримку включення до комісії з вибору керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ставлеників Медведчука, Іванчука і Коломойського — це лютий зашквар. Прекрасне доповнення до "Рока проти наркотиків" та "бджіл проти меду". І за нього треба карати. Але відкат безвізу в якості покарання просто позбавлений сенсу.

Тут я зроблю невеликий ліричний відступ і розповім вам дещо цікаве про життя найпростіших. Понад 100 років тому американський зоолог Герберт Спенсер Дженнінгс з'ясував, що у інфузорій, незважаючи на відсутність мозку, є якась подоба пам'яті. Дженнінгс спробував згодувати інфузоріям частки карміну — їдкої червоної фарби, які викликають у них подразнення, й виявив, що після зіткнення з ними інфузорії намагалися відсунутися вбік, аби захиститися від неприємних "ласощів". Рік тому Джеремі Гунаварден удосконалив тортури: почастував нещасних одноклітинних пластиковими кульками, які подразнювали їх помітно сильніше, ніж природний барвник. Виявилося, що в половині випадків інфузорії рандомно стискаються при контакті з пластиком або відразу ж відкріплюються від органіки, яку поїдають. Тобто ці мікроорганізми не завжди уникають контакту з небезпечними речовинами, але запам'ятовують, що вони можуть бути загрозою.

Так от, представники української влади багато в чому схожі на інфузорій — відсутність мізків і гарний апетит приблизно в половині випадків не заважають їм прагнути уникати обставин, що заважають їхньому особистому добробуту. Чи є такою обставиною повернення віз? Ні. Причому, з огляду на нинішні електоральні тренди, — не тільки в проміжках між виборами, а й узагалі. Персональні санкції в цьому сенсі куди ефективніші — але, як показує досвід агресивного північно-східного підвиду, знову-таки, приблизно в половині випадків. Друга половина просто сильніше починає доїти державу, яка мала нещастя їх породити.

З іншого боку, повернення до віз ніяк не сприятиме боротьбі з корупцією. Радше навпаки — просто згадаймо табуни "рєшал" під консульствами і періодичні скандали навколо сріблолюбивої благодійності деяких іноземних дипломатів. А яке величезне спасибі скажуть Європарламенту і Єврокомісії європейські ж бізнеси, натхненні дефіцитом і здорожчанням робочої сили... Ковід приходить і йде, але наслідки його бешкетництва виправляти таки треба — а європейська бюрократія поспішати не вміє.

Причому в питанні віз це правило діє в обидва боки — і для впровадження, й для скасування. І обидва рази будуть пов'язані з різного масштабу баталіями на рівні як держав-членів, так і партій. Це, звісно, сильно посприяє єдності Союзу, але закінчиться це, швидше за все, відкладанням на потім питання про промисловий безвіз — як обмежено показового шмагання, так би мовити. А Москва, Пекін і Вашингтон тим часом тихенько влаштуються кожен у своїй ложі, щоб у трепетному мовчанні насолодитися торжеством європейської демократії. Віола фон Крамон, безумовно, стане зіркою цього шоу, а її фракція у Європарламенті — всі 67 з якихось 705 депутатів, безумовно, зуміє довести справу до кінця, якщо команда Зе (чи Зе? Втім, неважливо) насмілиться ослухатися. Останній доказ королів на те й останній, щоб неповадно було.

От тільки... коли в останній раз коронували євродепутата? Яке розчарування для Рішельє... І яке полегшення для нас: вряди-годи Денис Шмигаль сказав правду — безвіз залишиться з нами.