Після Алеппо. Чому Захід погодився на геноцид сунітів в Сирії
Східна частина сирійського міста Алеппо, раніше контролировавшаяся строкатим конгломератом угруповань, опозиційних до режиму Башара Асада, звернулася в кривавий хаос після килимових бомбардувань і якихось відверто сумнівних домовленостей про вихід сирійських ополченців з зброєю в контрольовану ними частину провінції Алеппо (Халап) і провінцію Ідліб.
Справа в тому, що ніякої абсолютно достовірної інформації про події в руїнах Алеппо не існує. Єдине, що можна стверджувати: там йде бійня цивільного населення сунітського віросповідання (якщо вам не подобається слово "бійня", назвіть це юридично — чисткою). І тому перемир'я — якщо воно було знову припинено.
Заклики американських і французьких представників у раді безпеки ООН до Путіна і його маріонетці Асаду, уряду Ірану і їх найманців (зокрема, з Афганістану) зупинити різанину не тільки не мали успіху, але і виглядають відверто шкода. Справа в тому, що сюжетна лінія подій останніх тижнів надто вже нагадує якийсь "договірняк". Так, в 20 кілометрах від Алеппо стоять турки, а пошарпані частини "Вільної сирійської Армії" (ВСА) та Фронту "Нусра" нібито покидають місто за обумовленим коридору, але що являють собою чергові "визволителі"?
Це розклалися банди найманців-шиїтів і росіян "диких гусей", а також, судячи з російським повідомленнями, деякі привезені з РФ загони "військової поліції" (?!) і відомі чеченські підрозділу. Сама ж по собі армія Асада остаточно перетворилася в убоге видовище — відеоматеріали з взятої 12 грудня військами Ісламської Держави Пальміри (Тадмора) переконливо демонструють: диктатор перейшов до мобілізації з числа місцевого населення підлітків, навряд чи здатних зробити вдалий постріл з гвинтівки.
На жаль, десятки тисяч сирійців принесені в жертву уявленням лауреата Нобелівської премії миру Барака Обами про Близькому Сході без присутності Сполучених Штатів. Що стримує від прямого наземного втручання Франсуа Олланда, який вже оголосив про відмову висувати свою кандидатуру на наступний президентський термін, — сказати складніше. Можливо, це небажання підставити свого фактичного наступника, прем'єр-міністра Мануеля Вальсу, днями здав свій пост заради участі у виборчої кампанії. Втім, швидше за все, пасивне спостереження Заходу за різаниною пов'язано з непередбачуваністю курсу нової вашингтонської адміністрації.
Але може статися, що за перетворенням Алеппо в один великий некрополь варто трояка і досить цинічна політична інтрига (хоча, з огляду на інтелектуальний і моральний рівень нинішніх євроатлантичних еліт, так відразу й не скажеш).
По-перше, Володимир Путін остаточно закріплюється в образі м'ясника з руками по лікоть у крові. Як показав розгром у Пальмірі, російські військові виявляють талант тільки до військових злочинів, та й то тільки в тому випадку, якщо їх, як це було ще до недавнього часу можна здійснювати щодо безкарно — з повітря. Але на увазі серйозного ворога хвалений спецназ з нескінченних серіалів "Мосфільму" миттєво показує спину, кидаючи недоїдену локшину.
В Алеппо ж, у складі хиткою розбійницької коаліції із залишків алавітської ополчення, терористів ліванської "Хезболли", регулярних та нерегулярних іранських з'єднань і найманців з Афганістану, горезвісні "ихтамнеты" займаються тим же, чим і всі інші, — масовими розправами над беззбройними людьми похилого віку, жінками та дітьми, а також звичайним мародерством. Якщо, звичайно, у нещасних жителів кинутого Заходом Алеппо ще є що взяти.
В місті панує хаос, а ситуація кваліфікується як гуманітарна катастрофа (втім, так йдуть справи у всій Сирії — адже вона вся поцяткована червоними лініями Барака Обами). Причому поруч, в Туреччині, проходять масові демонстрації з відповідними гаслами, що звинувачують Путіна і Асада в жорстокості і мародерство. Що певною мірою може підштовхнути осторожничающего президента Ердогана — єдину реальну силу окрім Ісламської Держави (курди, віддані одночасно Вашингтоном і Москвою, тепер ледь здатні оборонятися, "помірна" опозиція теж буде триматися за нажите, а її радикальна частина переходить в ІГ) — до розширення завдань операції "Щит Євфрату". Вірніше, до переходу від більш або менш ефективно виконаних тактичних завдань, а саме розсічення курдського анклаву вздовж турецько-сирійського кордону, до стратегічної задачі — контролю над північчю Сирії, створення буферної зони (і в ній протодержави), частково заселеній спорідненими туркоманами.
Лебедина сирійська пісня Обами — теоретична можливість поставок тамтешнім "помірним" (а практично всі вони тепер перебувають під турецькою дахом) переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) — цілком може вкластися в такий пасьянс. Але підводить час. Обама йде, і часу на виправлення своєї трагічної сирійської помилки у нього вже немає. Та й ИГИЛ різко підвищив ставки, відкинувши проамериканську коаліцію від Мосула в Іраку і здійснивши тріумфальний рейд в глибину територій, контрольованих асадитами і росіянами (на черзі, можливо, оплоти "помірних" в місті Хомс, які тепер можуть опинитися між двох вогнів).
По-друге, скільки б не залишалося колись в 2,5-мільйонному Алеппо населення (кажуть про 350 тис.), незважаючи на всю кровожерливість обох диктаторів і шиїтських фанатиків, вони не зможуть перебити. Згідно із заявами представників ради опозиції (альтернативного Асаду уряду) сотні трупів валяються на вулицях, і це може спровокувати епідемії небезпечних хвороб, а це стосується всіх залучених в конфлікт сторін. Але грошей на прокорм застрягли в місті сотень тисяч жителів у Асада немає. Зайвих коштів немає і в Ірану. З приводу РФ тепер доводиться сумніватися: невідомо, чи можна швидко перевести в готівку кошти з другого фонду ("майбутніх поколінь"), мало що ще можна вичавити з пенсіонерів на підтримку "братнього сирійського народу".
Адже Кремль вимушено скорочує навіть оборонні витрати — принаймні їх незасекреченную частина. Недавні заяви про те, що для відновлення Сирії — без уточнення, буде представляти собою коли-небудь єдине ціле, — знадобиться від $80 до $200 млрд, звучать загрозливо в першу чергу для Москви, оскільки США і ЄС явно не мають наміру брати участь у подібному заході. Що стосується Ірану, то він буде задовольнятися інтересами алавітської громади. Заманювання Росії в таку дорогу іграшку, як неоколоніалізм, цілком може розглядатися як "хитрий план" євроатлантичних стратегів.
Нарешті, по-третє, те, що відбувається в Алеппо, свідомо чи ні, позиціонує Ісламську Державу як єдиного, яким би жахливим він не був, захисника інтересів сунітського більшості в Сирії. В'язка ситуація в Іраку і розвал антиигиловского фронту в цій країні, де Халіфат раніше вважав за краще воювати зі своїми конкурентами за "опіка" сунітського населення, а також з курдами, підкреслює саме цю роль квазідержавного утворення з центром у Ракка. І тут ось що примітно: план Путіна для протистояння Заходу в Сирії раніше складався в збереженні асадитов як єдиної альтернативи ІГ, що змушувало Захід "співпрацювати" з Росією на шкоду інтересам власних клієнтів.
Однак в останні місяці росіяни втрачають імідж заможного гравця, здатного ефективно воювати на землі. Це наслідок і провалу походу на Ракку, і превентивно не склалася операції з розблокування асадитских гарнізонів в декількох ізольованих містах, і епічного розгрому в Пальмірі, отримав далекосяжні наслідки. Не кажучи вже про скандальний участь Катару в "приватизації" корпорації "Роснефть" і недавніх втрати літаків.
Проміжний підсумок — експансія ІГ і Туреччини в якості єдиних альтернатив і ослаблення позицій Асада, який може остаточно потонути в Алеппо, тим більше, що бойові дії в місті відновилися, а ресурси у протиборчих сторін тануть. І людські, і матеріальні.
Некомпетентність російських військових радників і ненадійність найманих російських частин — а виправити це може лише перекидання набагато більш великих з'єднань рівня дивізій і загальновійськових армій — поставили під питання статус РФ як нехай і неприємного, але хоча б ефективного партнера.
Нова адміністрація у Вашингтоні може ігнорувати етичні характеристики путінського режиму з оглядкою на сирійські виклики, але ніяк не сумніви в його дієздатності. При цьому не варто забувати, що ще місяць вирішення в окрузі Колумбія приймає чинне керівництво. І хоча чекати від нього багато чого вже не слід, це уряд зовсім не має наміру допомагати Москві вискочити з сирійського капкана.
