Популістське ядро. Як гра в пас між Угорщиною та Словаччиною посилить кризу в ЄС

По-перше, після перемоги на парламентських виборах у жовтні 2023 р. Фіцо має більшість у парламенті завдяки союзу його партії "Курс – соціальна демократія" (Smer — socialna demokracia) із партіями "Голос – соціальна демократія" (Hlas – sociálna demokracia) і євроскептичною Словацькою національною партією (SNS).

По-друге, власне, Фіцо очолює уряд Словаччини.

І, зрештою, по-третє – у Палаці Грассалковичів більше не сидить проєвропейська і проукраїнська Зузана Чапутова, оскільки перемогу на виборах президента здобув теж проросійський Петер Пеллегріні – лідер "Голосу" і давній союзник Фіцо, якому він також завдячує своєю політичною кар’єрою. Навіть замінив того на посаді прем’єра у 2018 р., коли Фіцо пішов у відставку через масові протести, що стали реакцією на вбивство журналіста-розслідувача корупційних оборудок Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової. 

Пеллегріні у другому турі отримав 53,18% голосів виборців, а його візаві – знов-таки проєвропейський і проукраїнський Іван Корчок – 46,81% за рекордної явки у 61%.

Можливості і плани

Щодо можливостей Фіцо після перемоги Пеллегріні.

Словаччина є парламентською республікою, де президент – радше церемоніальна посада, а владу мають безпосередньо законодавці, прем’єр та члени його уряду.

Однак президент Словаччини все ж має певні важелі впливу на державні процеси. І Фіцо, завважимо, хоче надати йому більше повноважень.

Зокрема, у лютому новий-старий прем’єр Словаччини збентежив Європейський Союз алюзією на свого сусіда Віктора Орбана в контексті розширення власного впливу в країні, зокрема, через можливість контролювати судову гілку влади, а також через згортання боротьби з корупцією.

В лютому парламент Словаччини, де, нагадаємо, більшість за Фіцо та його партнерами, попри гостру критику ЄС, ухвалив рішення розпустити спеціальний підрозділ прокуратури, що розслідує корупційні справи, і внести відповідні зміни до кримінального законодавства. Втім, Зузані Чапутовій вдалося заблокувати правову частину "реформи" зверненням до Конституційного суду.

І тепер Роберт Фіцо наполягає на тому, щоб саме президент, тобто абсолютно лояльний йому Пеллегріні, отримав повноваження звільняти суддів цього судового органу. Схема, як бачимо, максимально проста.

Та наступ на антикорупційні органи – це лише початок, адже, зазначимо, президент також має право надавати амністію, що стало б у нагоді окремим союзникам Роберта Фіцо, щодо яких ведеться слідство у справі про вбивство Куцяка і Кушнирової.

Чинники перемоги

Насправді перевага Пеллегріні над конкурентом була не надто великою – менше 200 тис. голосів.

Корчок переміг у Братиславі та столичній області і є кандидатом молоді. Водночас, Пеллегріні, як типового популіста, підтримували люди зрілого віку і виборці з так би мовити, провінції. І Пеллегріні та Фіцо вдалося краще за опонента мобілізувати свій електорат.

Альянсу Фіцо-Пеллегріні вдалося вигризти перемогу завдяки наступним факторам.

Перший. Тривала політична криза в Словаччині, що почалася з початком пандемії Covid-2019.

Другий. Власне, економічні проблеми через пандемію, а згодом і через повномасштабну війну Росії проти України, в чому виборець Пеллегріні-Фіцо звинувачував попередників, до яких належить і Корчок, а ніяк не Кремль.

Третій. І Фіцо, і Пеллегріні позиціонують себе голубами миру, чим також спокусили виборця, який бачить, що війна затягується, і боїться подальшої ескалації, зокрема того, що ця війна може прийти до нього додому. А тому він радо шукає простих рішень, прагне повернути "як було", і підтримує тих, хто це пропонує. Най ці рішення, — геть нереалістичні.

Четвертий чинник безпосередньо пов’язаний із третім пунктом, адже йдеться про дезінформаційне бомбардування Словаччини Росією, яка через доступні майданчики активно підтримувала Пеллегріні і поширювала фейки на кшталт відправки словацьких військ до України, що влада заперечувала, але відповідний наратив, що викликав неабиякий страх, вже встиг поселитися в головах далеких від фактчекінгу виборців.

П’ятий. Пеллегріні відкрито підтримав політик Критіан Форро – представник партії угорської нацменшини Maďarská Aliancia/Magyar Szövetség, який забезпечив йому підтримку на півдні Словаччини, де проживає багато угорців. І, звісно ж, абсолютно не дивно, що Форро виявився афілійованим із партією Fides Віктора Орбана. Таким чином, угорський прем’єр допоміг своєму словацькому колезі по популістському цеху.

Курс на Європарламент

З іншого боку, прем’єр-міністр Угорщини, хоч і збудував, попри неабияке невдоволення Брюсселю, в країні "електоральну автократію", схоже, таки зіштовхнувся з внутрішньою політичною кризою через масові протести проти корупції на чолі з ексчленом Fides Петером Мадяром.

Завважимо, що все це відбувається за два місяці до виборів до Європейського парламенту, під час яких на всьому європейському просторі може відбутися посилення позицій право- і лівопопулістів, серед яких чимало підкремлівських манкуртів. Зокрема і тих, хто, згідно з розслідуванням німецького Der Spiegel і чеської газети Denik, отримували кошти від Москви через медіа "Голос Європи" кума Путіна Віктора Медведчука і колишнього генпродюсера українського каналу "112" Артема Марчевського. Вони, за даними журналістів, налагодили схеми фінансування, спрямовані на збільшення присутності в ЄП проросійських депутатів. Прізвища таких осіб видання не називали, хоча, як пише Die Zeit, одним з них є депутат Бундестагу від праворадикальної партії "Альтернатива для Німеччини" (AfD) Петр Бистронь.

Проте навіть після викриття кремлівського інструменту впливу європейські популісти, спраглі до дружби із РФ, можуть все одно досягти певних успіхів на виборах, оскільки каталізатором їх підтримки є ті ж чинники, що й у Словаччині – не стільки проросійськість (хоча і це теж фактор), скільки пошук простих рішень і сліпа надія на покращення завдяки фантастично простим рішенням, запропонованим популістами на кшталт Фіцо або Орбана. Цих двох лідерів-сусідів, які мають непогані шанси стати своєрідним обличчям європопулізму на виборах до ЄП з відповідними наслідками для Євросоюзу у вигляді подальшої політичної дестабілізації, особливо на тлі істотних проблем із ухваленням спільної позиції щодо протидії Росії. Втім, наразі йдеться радше про фронду, аніж про намір зливати Україну. Хай не вводять в оману заяви нового словацького очільника про намір припинити постачання нам зброї: нові замовлення ОПК Словаччини отримує переважно від Німеччини, і Братислава навряд чи захоче втрачати ці кошти.