Як утомливі в Росії вечора. Кремль почав торгувати індульгенціями
Життя в сучасній Росії переповнена аналогіями та алюзіями з подіями столітньої давності - недарма адже жанр "попаданчества" так популярний у тамтешньої публіки. Але якщо лубковий "альтистория" призначена для плебсу, то солідним панам пропонують ігри цікавіше.
Бізнес-омбудсмен (оцініть поєднання слів, враховуючи російські реалії!), а просто кажучи, уповноважений при президентові Росії з прав підприємців, а також співголова загальноросійської громадської організації "Ділова Росія", голова російсько-китайського комітету миру, дружби і жуйки розвитку, голова Ради Російського Союзу виноградарів і виноробів", голова "Партії Зростання" (ніколи не чули? Так це ж колишнє "Правое дело"!) і прочая, і прочая, і прочая, дійсний державний радник Російської Федерації 3 класу Борис Титов метнувся в Лондон, перетер там з біглими пацанами, з тих, хто, хапнув не по чину, був змушений терміново змінити країну перебування, і привіз назад список з 16 персон, бажаючих вдихнути паровозний дим Вітчизни. Умова повернення - "компенсація завданих збитків". Поняття, звісно, розтяжне - але, ймовірно, тут можна торгуватися. Правда, варто врахувати, що коль скоро у нього вітчизни закінчуються гроші (Резервний фонд вичерпаний, а фігуранти "несанкционного списку" Держдепу стрімко бідніють), торгуватися буде боляче. Адже індульгенції будуть продаватися за явно завищеними цінами.
На чотиригодинну зустріч в Центрі російської культури "Пушкінський дім" прийшло близько 40 осіб, включаючи Євгена Чічваркіна ("Євросєть"), Максима Валецкого (Mr. Doors), Іллю Юрова (банк "Траст"), Георгія Трефілова (холдинг "Марта"), колишнього віце-президента "Роснефти" Анатолія Локтіонова, співвласника лондонських ресторанів Global Craftsmen Group Романа Зельмана - ну, і так далі. Треба сказати, що 16 з 40 - це 40% присутніх, що становить дуже непоганий улов - спробуйте виловити на вудку 40% риби з водойми. Правда, риба побільше і розумніший швидко зіскочила, вильнувши хвостом - той же Чичваркін буркнув, що, мовляв, "ніхто в Росії не просився і ніхто на Батьківщину не кликав", але плотва дрібніші клюнула.
У списку Титова, крім уже згаданого Трефілова, опинилися колишній заступник міністра сільського господарства Росії Олексій Бажанов, звинувачений в шахрайстві, адвокат Євген Рижов, який промишляв рейдерством, топ-менеджери та засновники девелоперської компанії "Квартстрой" Деліс, Власюк і Байгушев - аферисти по будівельній частині; видатний корупціонер, колишній декан факультету підвищення кваліфікації медпрацівників РУДН Віктор Ламаш, спеціаліст за кредитними схемами, колишній співвласник Єдиного будівельного банку Василь Дякун, колишній заступник представника губернатора Свердловської області при президентові Сергій Капчук - теж шахрай, підприємець з ХМАО Костянтин Дюльгеров, який стверджує, що його переслідують з політичних мотивів і пензенец Олексій Шматко, нібито став жертвою ФСБ, побажала віджати його бізнес... загалом 15 прізвищ, і ще один, поки що анонімний персонаж, який ніяк не визначиться між розумними і люблячими Батьківщину.
Як розповів разговорившийся Валецкий (розумний, як і Чичваркін), Титов говорив, що багато сидять в Лондоні через справ, які давно нікому не потрібні, а в його апарату є механізми, які дозволяють такі проблеми вирішувати".
Для "лондонських сиднів" звернення до президента - це шанс вплинути на хід своїх кримінальних справ, підбадьорив кандидатів у поверненці Андрій Князєв, голова московської колегії адвокатів "Князєв і партнери" (ні, ну правда ж це чудово!). За словами Князєва (і партнерів?), хоча у президента немає повноважень, які дозволяли б йому зобов'язати суд переглянути справи фігурантів списку, у нього є можливість звернутися до слідчих органів з проханням вийти в суди з пропозицією переглянути матеріали слідства і, по можливості, закрити кримінальні справи. Крім того, у президента Росії є право на помилування. Правда, зробити це можна тільки у відношенні до вже засуджених, і для фігурантів списку Титова це не підходить, підсумував Князєв. Хоча, додамо ми, якщо хтось все ще не засуджений в Росії, це завжди можна швидко поправити. Про такої чудової можливості Князєв чомусь промовчав - ймовірно, її опрацьовують його партнери.
Словом, перед втікачами, мыкающимися по Лондону, відкривалися блискучі перспективи. Майже такі ж, як колись перед білоемігрантами-сменовеховцами, що виступали за примирення і співпрацю з Радянською Росією - мовляв, більшовицька влада вже переродилась і діє в національних інтересах. Правда, серед сменовеховцев столітньої давності не було жодного, хто тікав би з Росії, рятуючись від звинувачень у шахрайстві та рейдерстві, але динамічний XXI століття привніс свої корективи.
Так от, про сменовеховцах. Простеживши їх долі, можна з великою ймовірністю передбачити і долі нинішніх поверненців. Події-то очевидно, що повторюються зі столітньою циклічністю.
Якщо коротко - вони всі померли. Як правило, при сприянні. На жаль. Але є і хороша новина - вони померли на Батьківщині. Так, перший ідеолог сменовеховства, виклав свої ідеї у збірнику статей "Зміна віх" (звідси і назва руху), виданому в 1921 році в Празі, харбінський професор Микола Устрялов, хоч і промучився на чужині аж до 1935 року, працюючи в радянській адміністрації КВЖД, все-таки повернувся на Батьківщину, і в 1937 був благополучно розстріляний.
Приблизно в ті ж терміни померли на Батьківщині адвокат Александр Бобрищев-Пушкін і дипломат Юрій Ключников - ці, щоправда, приїхали вже в 1923 році, і скуштували радощів життя в Радянській Росії більше, ніж Устрялов. Ключников навіть викладав міжнародну політику Комуністичної академії.
З авторів "Зміни віх" всіх пережив Сергій Чахотин, але він не поспішав з поверненням і простягнув аж до 1958 року. Помер Чахотин в 1973 році, в Москві, своєю смертю, але глухо невиїзним. Батьківщина до останнього моменту побоювалася, що він при першій нагоді втече з її обіймів, і тримала його на короткому повідку.
Цікаво, як історія назве нових особистостей? Написання концептуальних статей їм явно не по зубах, та й слова "віхи" вони, ймовірно, не знають. Смено...що? Сменошоперы, напевно, змінили дорогі лондонські магазини на табірні ятки. Або - якщо пощастить домовитися-таки про ціну індульгенцій - на пивні ларьки, оскільки на інші способи поправки здоров'я коштів вже не залишиться.
Зрозуміло, всю цю публіку анітрохи не шкода. Вона плоть від плоті кремлівської банди і просто програла у внутрішньовидовій боротьбі. Але видовище їх пожирання обіцяє бути цікавим.