Politico: Путін став васалом Китаю

Автор Politico Стюарт Лау пише про те, як повномасштабне вторгнення Росії до України позбавило Володимира Путіна майже всіх союзників і змусило погодитись на залежність від Сі Цзіньпіна.

Що ж, прийшов час Китаю помінятися ролями [з Росією].

Коли взимку 1949 р. голова Мао Цзедун приїхав до радянського диктатора Йосипа Сталіна, він перебував тоді у статусі молодшого брата та прохача. Сталін змусив його чекати тижнями на своїй засніженій дачі №2 в 27 км від Москви, де приниженого і страждаючого запорами китайського лідера дратувало все — від якості риби до незручного матраца.

І коли два комуністичні лідери нарешті зустрілися, Сталін вибив дуже вигідну для себе угоду, змусивши Мао Цзедуна придбати російську зброю і важку техніку в кредит із відсотками.

Однак за 70 років ми можемо спостерігати кардинальні зміни у могутності та впливі. Незадовго до вторгнення до України президент Росії Володимир Путін вирушив до Пекіна на зимові Олімпійські ігри, заявити про всеосяжну дружбу із Сі Цзіньпінем. Однак вже очевидно, хто насправді сьогодні у цьому дуеті справді є наддержавою. Китайська економіка обсягом у $18 трлн у 10 разів більша за російську. У Пекіна за будь-якого фінансового розкладу у відносинах з Росією найкращі карти.

І оскільки Росія сьогодні зіштовхнулася зі стрімким падінням економіки через санкції, а також у через нафтове ембарго, яке готує Європа, Китай залишається єдиним потенційним рятівником Путіна.

Сі поділяє ворожість Путіна до Заходу та НАТО, але це не означає, що він захоче зайнятися благодійністю. Головне стратегічне завдання Сі – процвітання та безпека Китаю, а не порятунок Росії. Так, ймовірно, Пекін придбає хоча б частину нафти, яка мала піти до Європи, проте з величезною знижкою. Китай допоможе Росії лише в тому обсязі, який не призведе до запровадження проти нього санкцій; та не поставить під загрозу механізми торгівлі з багатими країнами Північної Америки та ЄС.

Дуже показне партнерство

Публічно Китай демонструє політичну солідарність із Москвою. Він наростив торгівлю з Росією, фактично забувши про Україну, збільшив обсяги фінансових операцій без доларів чи євро, а також удвічі наростив співпрацю у сфері розробки військових технологій у межах проведення спільних навчань у Тихоокеанському регіоні.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров визнав, що майбутнє його країни пов'язане з Китаєм, заявивши: "Зараз, коли Захід займає позицію диктатора, наші економічні зв'язки з Китаєм зростатимуть ще швидше".

Щодо самого Сі, то він, здається, особисто дуже позитивно ставиться до Путіна. Це, на думку директора китайської програми в Центрі Стімсона Юн Сун, свого роду є "російським комплексом". З початку війни Сі спілкується лише з Путіним, але не з українським колегою Володимиром Зеленським.

Водночас ці, здавалося б, "безмежні" відносини все ж таки мають серйозні обмеження. Китай, принаймні поки що, запевняє західні країни, що не продає Росії зброю або комплектуючі для літаків. Пекін не бажає потрапити до списку санкцій, тому-то і встановив певні межі у відносинах з Росією. Ще більшу тривогу у Путіна має викликати те, що Китай має намір збільшити плату за свою підтримку. Наприклад, Пекін хоче досягти скорочення продажів Росією зброї до Індії – головного регіонального суперника Китаю.

"На відміну від часів холодної війни Росія буде молодшим партнером значно сильнішого Китаю. Що викликатиме роздратування у Путіна", — вважає заступник директора Центру стратегії та безпеки Скоукрофта при Атлантичній раді Метью Кроніг.

Роль другого плану – не той варіант, який уявляв Путін, коли вирішив у лютому вторгнутися до України, щоб повернути колишню славу своїй батьківщині.

Хоча взагалі мав це передбачити. Китай — країна, одержима історичним реваншем та бажанням мати становище світового лідера. І час, коли Радянський Союз ідеологічно та економічно перевершував комуністичний Китай, давно минув. Поки Huawei Technologies прокладає мережі 5G в Росії, вона вимагає ще більш тісної співпраці у всьому – від постачання авіазапчастин до валютних свопів. І важливо зауважити, що санкції щодо Москви вводять не лише США та Європа, а й три великі азіатські економіки — Японія, Південна Корея та Сінгапур.

На думку гендиректора прокремлівської Російської ради з міжнародних справ (РСМД) Андрія Кортунова, російська еліта навряд чи боляче зацікавлена в тому, щоб стати молодшим партнером Китаю. Але й не бачить інших альтернатив для Москви.

"З початку конфлікту потреба Росії у Китаї значно більше, ніж будь-коли раніше, тому що Китай залишається в багатьох відношеннях єдиною альтернативою через різке скорочення економічних зв'язків між Росією та Заходом та через санкції, введені проти Росії".

Грубі розрахунки

Можливо, головний розрахунок Китаю – це те, наскільки далеко він зайде, щоб допомогти Путіну в обході ембарго ЄС на російську нафту. Цей захід без втручання інших великих клієнтів проробить величезну дірку в російському бюджеті .

І приймаючи рішення про те, скільки ж він купуватиме, Пекін отримує колосальний вплив на Москву.

Двома провідними постачальниками нафти до Китаю на сьогодні є Росія та Саудівська Аравія. За даними Vortexa Analytics, наданими Politico, у травні морський імпорт російської нафти в Китай досяг дворічного максимуму і склав 1,14 млн барелів на добу порівняно з 800 тис. барелів на добу у 2021 р.

Проте це пояснюється простою економікою, а не демонстрацією політичної солідарності китайцями. Через міжнародні санкції трейдери з обережністю ставляться до російської нафти, тим самим провокуючи невеликий її надлишок, внаслідок чого російська нафта продається на $20-30 дешевше, ніж інші марки.

Враховуючи те, що Китай щодня імпортує понад 10 млн. барелів, він, безумовно, здатний купувати ще більше. Особливо після перезапуску економіки та поступового скасування карантинних заходів у ключових містах на кшталт Шанхаю. Водночас, Росія продає в ЄС близько 2,4 млн барелів на добу. І малоймовірно, що Китай раптом почне купувати всі надлишки російської нафти, оскільки він боїться потрапити в залежність від окремих постачальників.

Аналогічна у нього позиція і щодо постачання газу. Незадовго до вторгнення в Україну Путін підписав із Сі угоду про збільшення експорту природного газу до 48 млрд кубометрів на рік порівняно зі скромними 4,1 млрд кубометрів у 2020 році. Росія також планує будівництво нового газопроводу "Сила Сибіру-2", що може допомогти переключити експорт з Європи на Китай.

"Проблема, однак, полягає в тому, що на переговорах усі карти в Китая, — написав у травневому звіті аналітичного центру Нікос Цафос, головний радник прем'єр-міністра Греції з енергетики. — І, як і з першою ниткою "Сили Сибіру", поки невідомо, чи готовий Китай укласти таку угоду. Росія, ймовірно, запропонує дуже привабливі умови — хоча б тому, що вона у відчаї. Але чи прийме їх Китай? Чи сподобається йому ціна або вони двічі подумають, чи варто посилювати свою залежність від Росії?".

А що зі зброєю?

Є також зв'язок між гострою потребою Росії у союзнику та значним натиском Китаю. Чим більш ізольованою буде Москва, тим більше їй доведеться допомагати Китаю в реалізації його геополітичних амбіцій.

Роками китайська влада таємно підштовхувала російських чиновників до скорочення продажів зброї до Індії, у якої з Китаєм часом відбуваються жорсткі прикордонні сутички.

Згідно зі статистикою Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу, у період з 2017 по 2022 р. найбільшим ринком збуту російської зброї була саме Індія, а за нею слідував Китай. І боротися з індійськими солдатами, озброєними російською зброєю, Китаю не дуже до вподоби, хоча це, звичайно, прибутковий для Росії бізнес.

До війни "Росія ще могла виявити впертість і сказати: "О, Китаю, ти не в тому становищі, щоб вказувати нам, кому продавати зброю. Але я вважаю, що вже за років п'ять Китай буде в такому становищі", — зазначив експерт із російсько-китайських відносин аналітичного центру Фонду Карнегі Олександр Габуєв.

Індія, своєю чергою, намагається підтримувати стосунки з Путіним. Нью-Делі, як і Пекін, скуповує дешеву нафту, хоча прагне також зберегти міцні зв'язки зі США.

"Росія, ослаблена війною та санкціями, але не в стані хаосу та нестабільності, відповідає довгостроковим інтересам Китаю, — каже колишній заступник глави австралійської місії в Москві Бобо Ло, який зараз працює в Інституті Лоуї. — Ізоляція Росії відправить її на роль молодшого партнера, збільшуючи її економічну та стратегічну залежність від Китаю".

Командна гра

Для фанатів "Інтернаціоналу" у Москві після Другої світової сьогоднішня зміна позицій була б сюрпризом.

Тому що СРСР і КНР десятиліттями перебували у непростих відносинах, незважаючи на їхню нібито ідеологічну близькість.

"У 1950-х роках те, що Китай — молодший партнер, було безперечно, і в Пекіні були впевнені, що Москва частіше дбала про свої відносини із Заходом, причому на шкоду інтересам Китаю, — нагадав автор нової книги про Сталіна та Мао "Престиж, маніпуляція і примус" Джозеф Торігян. — За часів Сталіна і Мао, Сталін був учителем, титаном комуністичного руху. Коли Сталін помер, вже Мао дивився на Хрущова зверхньо, як на людину, яка не знається на ідеології. Коли Ден Сяопін зустрівся з Горбачьовим, Ден, як вважається, вважав того ідіотом".

Хоча особисті стосунки Сі та Путіна значно кращі, ніж у їхніх попередників, їхні погляди на становище їхніх країн у світі дуже відрізняються.

Сі повністю зосередився на тому, щоб втретє обійняти посаду голови, спираючись на прагнення зробити Китай — ринок, що тісно пов'язаний із Заходом, — процвітаючим, і, зрештою, обійти США і стати економікою №1 у світі. Цей сценарій буде неможливим у разі введення санкцій.

Становище Путіна значно хиткіше. Він був би радий вичавити з Китаю все, що тільки можна з огляду на тяжке становище Росії, навіть якщо це означало б стати молодшим партнером Китаю.

"Проблема в тому, що він вважає конфлікт в Україні справді центральним елементом боротьби за збереження власного режиму, — сказав Габуєв. — У нього маса емоційних та примітивних уявлень про те, наскільки важлива війна в Україні, і щодо причетності американців. Особливо з огляду на те, що саме американська військова допомога (зброя, обмін розвідувальними даними) допомагає вбивати безліч російських солдатів".

"Опинитися в кишені у Китаю менш страшно, оскільки акцент саме на боротьбі зі США, — сказав він. — Якщо Китай надасть необхідні ресурси — і в той же час не втручатиметься у внутрішні справи Росії — це ціна, яку він готовий заплатити. щоб продовжити свою боротьбу із США".