Показова рішучість. Чому Макрон заговорив про відправку військ до України
Франція не відправлятиме своїх військових на фронт, проте вони можуть бути задіяні в інших секторах
Президент Франції Емманюель Макрон 26 лютого, після зустрічі з європейськими лідерами в Єлисейському палаці, заявив про можливу відправку військ до України в майбутньому. Тим самим він добряче ошелешив і союзників, і російського диктатора Владіміра Путіна, який у своєму зверненні до Федеральних зборів навіть окремо на цьому зупинився.
Свою позицію Макрон аргументував дуже просто: Європа не може допустити поразки України. А щодо відправки військових країн НАТО, він завважив, що чимало з тих, хто сьогодні категорично проти цього, аналогічно два роки тому були також і проти надання Україні танків, винищувачів чи далекобійних ракет.
"Давайте матимемо смирення визнати, що ми часто відставали від графіку на шість-дванадцять місяців. Це і було метою сьогоднішньої дискусії: все можливо, якщо це корисно для досягнення нашої мети", – додав він.
І це не якийсь порив президента П’ятої Республіки. Ні, вочевидь наратив про відправку військ є опрацьованим заздалегідь, адже разом з Макроном про це, а також про загрозу для Франції з боку РФ, заговорили паралельно інші французькі урядовці.
Зокрема, міністр внутрішніх справ Жеральд Дарманен під час виступу у французькому Сенаті 27 лютого визначив Росію головним ворогом країни в інформаційній, шпигунській війні.
Того ж дня очільник МЗС Франції Стефан Сежурне пояснив ідею Макрона щодо розгортання військових НАТО в Україні, завваживши, що час "розглянути нові форми для підтримки України, які можуть бути спрямовані на специфічні потреби". Йдеться про їхню можливу участь в розмінуванні, кіберопераціях чи виробництві зброї.
29 лютого аналогічна заява пролунала від прем’єр-міністра Габріеля Атталя. І він дещо розширив гіпотетичні межі діяльності французьких військових: "Коли ми говоримо про французьких солдатів, ми цілком можемо говорити про солдатів, які беруть участь у навчаннях, протиповітряній обороні або обороні певної протяжності кордонів".
Одночасно з Атталем Макрон підтвердив, що його пропозиція щодо військових була "ретельно продумана". Тобто він чудово усвідомлював, який резонанс матимуть його слова. І не тільки серед союзників, але й всередині Франції.
Штучна зрада
Наступного дня, 1 березня, Сежурне дав інтерв’ю радіо France Inter, що спровокувало ще більший ажіотаж у Росії та в Україні. Власне, російські пропагандистські ресурси, насамперед "РИА Новости", зрання завалили інформаційний простір новиною з посиланням на цей ефір про те, що Франція не відправлятиме свої війська до України. При цьому акцент було зроблено на тому, що "французи не помиратимуть за Україну".
Голова французької дипломатії справді це сказав. Однак, як завжди, важливий контекст. По-перше, фраза "французи не помиратимуть за Україну" пролунала після телефонного дзвінка слухача, який, власне, і сказав, що не хоче помирати за Україну і Зеленського. Сежурне заспокоїв його й інших слухачів: "Я не хочу помирати і ніхто з французів не помиратиме".
Проте, і до дзвінка, і вже після Сежурне зазначав кілька моментів. По-перше, росіяни – загроза для України, Франції і Європи загалом. По-друге, Франція має зробити все, щоб підтримати і збільшити цю підтримку України.
Адже, по-третє, поразка України матиме вкрай негативні наслідки і для Європи теж через можливу агресію Росії проти Молдови, Польщі й країн Балтії; через нову, багатомільйонну хвилю біженців; і через, наприклад, отримання Москвою важеля тиску на Європу у вигляді аграрної продукції (в разі поразки України РФ, за словами міністра, матиме 30% частку на ринку зернових).
По-четверте, Європа вже припускалася аналогічних помилок у минулому – коли дозволила Третьому Райху захопити Судети. До речі, невдовзі у французькій пресі з'явилось питання "Навіщо помирати за Данциг?". Та відповідь на нього довелося шукати постфактум — у Дюнкерку.
По-п’яте, Сежурне нагадав, що Франція зараз діє в межах, визначених Макроном – перемога над Росією без безпосередньої участі у війні з нею, а "в цих межах нічого не можна виключати". Зокрема, і розгортання в Україні військ країн НАТО.
Власне, Сежурне зазначив, що до України не відправлятимуть бойові підрозділи. Тобто регулярних формувань збройних сил Франції чи інших країн НАТО не буде на фронті. Але це керівництво Франції декларувало від самого початку, тому ажіотаж з присмаком зради, роздутий російськими ЗМІ, є цілком штучним.
Посунути німців
До речі, про згадані Стефаном Сужерне Судети, тобто історичні паралелі.
Насправді в ідеї Макрона немає нічого екстраординарного. Тим більше, Франція має відповідний історичний досвід, оскільки Париж після відновлення незалежності Польщі за підсумками Першої світової війни відправив до цієї країни військову місію, що діяла з 1918 по 1938 р.
Задача французьких військових полягала у наданні полякам допомоги у створенні сильної армії як в контексті протистояння більшовицькій навалі, так і з метою отримати потужного союзника проти Німеччині. І французи були не єдиними, хто тоді працював в Польщі на цьому напрямку. Там із такою ж метою діяла й британська військова місія.
Аналогічні військові місії працюють і сьогодні, вже з метою навчання українських військових – як у країнах-партнерах, так і на нашій території. Тому варіант, запропонований Макроном, зовсім не є фантастичним.
З іншого боку, ініціатива Макрона у будь-якому разі не популярна в НАТО. Її підтримали наразі лише п’ять країн: Естонія, Канада, Латвія, Литва, Нідерланди. Решта, зокрема, Німеччина, виступили категорично проти.
Якщо, як каже президент Франції, його заяви були "ретельно продумані", то просування ідеї з відправкою військ до України в поточній кон’юнктурі є насамперед політико-медійною акцією.
Таким чином Макрон заграє з французькими імперцями і мобілізує власний електорат. Адже це його другий термін, проте він може продовжити політичну кар’єру в парламенті чи навіть уряді після наступних виборів. Це раз.
Два: він також мобілізує союзників в Європі, одночасно збільшуючи роль Франції у європейській політиці і посуваючи досі нерішучого канцлера Німеччини Олафа Шольца, який вперто відмовляється надати Україні далекобійні ракети Taurus попри тиск з боку союзників, наприклад, Великої Британії.
Іншими словами, зараз ми спостерігаємо демонстрацію рішучості Франції. Знов. Так власне було з ракетами Scalp, які французи передали нам одразу після британців. Хоча звісно далеко не факт, що Макрон піде далі демонстрації і війська НАТО дійсно з’являються в українському тилу. Принаймні найближчим часом.