Зеленський відпочиває, Маркарова партачить. Чого добився український МЗС за місяць

Ескалація конфлікту між Україною і Росією відправила Київ у самий епіцентр дипломатичного урагану. 5-6 травня, як відомо, з візитом в українській столиці перебував держсекретар США Ентоні Блінкен.

Практично одночасно в Україну прибули міністри закордонних справ країн Бенілюксу Софі Вільмес (Бельгія), Стеф Блок (Нідерланди) і Жан Ассельборн (Люксембург).

Поки Блінкен спілкувався з керівництвом української держави — президентом Володимиром Зеленським, своїм колегою Дмитром Кулебою і прем'єр-міністром Денисом Шмигалем, — гості з Бенілюксу побували на лінії розмежування, щоб своїми очима побачити те, про що стільки говорять в медіа. А на наступний день вони зустрілися з главою української дипломатії.

Через тиждень Кулеба відправився в Братиславу, щоб вперше на запрошення словацького колеги Івана Корчока взяти участь у зустрічі глав міністерств закордонних справ, що створена в 2020 р. з ініціативи Відня Центральноєвропейської п'ятірки (Австрії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Чехії), тобто, крім Корчока, з Олександром Шалленбергом, Анже Логаром, Петером Сіярто і Якубом Кулганеком.

Традиційно в ході переговорів і в Києві, і в столиці Словаччини обговорювався широкий спектр питань: від торгівлі, інвестицій, допомоги з вакцинацією до підтримки "Кримської платформи", євроінтеграції та суверенітету України, особливо в зв'язку з новим витком російської агресії.

Окремо варто згадати зустріч Кулеби з Сіярто, в ході якої обговорювалося хворобливе для обох країн мовне питання. Глава МЗС Угорщини зустріч, як він висловився, завершив з "обережним оптимізмом" і надією на подальший прогрес.

Повертаючись же до російського порядку обох заходів, зауважимо: дії Москви підштовхнули Київ енергійніше прокачувати тему як проведення нового саміту нормандського формату з метою домогтися виконання укладених домовленостей, так і розширення складу "Нормандії", бо в поточному своєму стані цей формат настільки ж неефективний, як і "мінський".

Тому-то в кінці квітня той же Зеленський пропонував розширити "Нормандію" і включити туди Сполучені Штати, Великобританію і Канаду.

Ясна річ, що ні Німеччина і Франція, ні Росія на це не погодяться.

Берлін і Париж — тому що не захочуть перетягування ковдри в питанні вирішення конфлікту, що дозволяє їм виглядати центрами геополітичних рішень.

Росія — тому що навіть з включенням в "Нормандію" однієї з трьох запропонованих Зеленським країн, тиск на неї в рамках формату значно посилиться.

Очевидно, що в українському МЗС це розуміють, тому пропонують європейцям вибір: або давайте працювати над трансформацією "Нормандії", оскільки прогресу немає; або сильніше тисніть на Москву, щоб вона вже почала працювати в рамках даного формату.

До цього Кулеба закликав і колег з Бенілюксу: "Якщо на цьому етапі зміна структури нормандського формату неможлива, то ми закликаємо наших друзів і партнерів допомагати нам, а також Францію та Німеччину тиснути на Росію, щоб вона більш конструктивно себе вела в нормандському форматі.

Це питання 13 травня піднімав під час своєї зустрічі з послами країн "Великої сімки" (Британії, Німеччини, Італії, Канади, Франції, Японії, США), Швеції і Євросоюзу і глава Офісу президента Андрій Єрмак, якому Зеленський фактично делегував функції топ-дипломата країни.

Особливо це впадає в очі, якщо поглянути на повідомлення пресслужби ОПУ за вчорашнє число: Єрмак обговорює "Нормандію" з дипломатами, його заступник Ігор Жовква спілкується з держсекретарем естонського МЗС Йонатаном Всевіовим, а президент ...

... А президент бере участь у церемонії відкриття нової будівлі Київської школи економіки, президентом якої є ексміністр економіки Тимофій Милованов, і насолоджується "театралізованим діалогом", власне, Милованова з ректором Болонського університету Юрія Дрогобича (1450-1494 рр.) про "створення свого майбутнього самостійно ".

Стрічки стрічками, а працювати треба

Іронія полягає в тому, що зараз майбутнє Зеленського як президента, чиєю однією з головних функцій є відстоювання інтересів України на міжнародній арені, за нього створюють інші люди — Кулеба і, в цілому, весь український дипкорпус.

Але в будь-якому випадку за останній місяць дипломатичні контакти України з ЄС і США, дійсно, помітно інтенсифікувалися.

Навіть незважаючи на низку скандальних рішень українського уряду щодо перестановок в Міненерго і "Нафтогазі".

Ні, ці питання, як і раніше, турбують і європейців, і Блінкена, і представників країн "Великої сімки", але, як то кажуть, мухи окремо, котлети окремо.

У Заходу, як бачимо, нині немає ілюзій щодо ступеня загрози, що походить від Росії.

Цим, у свою чергу, користується Київ, знову закликаючи партнерів і союзників подумати про надання ПДЧ в НАТО, про особисту зустріч Зеленського і президента США Джо Байдена.

До слова, що стосується переговорів з американським президентом, яких так жадає Зеленський, то на Банковій, схоже, вже починають впадати у відчай.

Інакше як ще сприймати заяву посла України у Вашингтоні, ексглави Мінфіну Оксани Маркарової про те, що українська сторона готова до всіх форматів такої зустрічі: будь то Київ, Вашингтон чи якась третя країна.

Фактично ми маємо тут як порушення протоколу, так і в принципі політичної доцільності. Тому як для того, щоб офіційна двостороння зустріч відбулася і була повноцінною, з урахуванням очікувань і сенсів, які в неї вкладають заздалегідь на Банковій, вона все ж повинна відбуватися або в Вашингтоні, або в Києві. На полях і в рамках — це, скажімо так, не те пальто.

По суті, зараз спостерігається ситуація, схожа з тією, як Зеленський і його оточення добивався зустрічі тет-а-тет з попередником Байдена Дональдом Трампом в Вашингтоні, потім у Варшаві, а в підсумку довелося задовольнятися полями Генасамблеї ООН у вересні 2019 р.

Американські високопосадовці, в тому числі і Блінкен, в ході візиту до Києва чітко дали зрозуміти, що спершу уряд Зеленського має виконати домашнє завдання по реформам.

За такої умови, а також, ймовірно, за сприяння України в розслідуванні політичних махінацій адвоката Трампа Руді Джуліані зі збору компромату на Байдена, президент США, як висловився Блінкен, знову "повернеться" в Україну.

Хоча, по суті, особиста зустріч з Байденом — це вже ідея фікс особисто Зеленського.

На відміну від протиріч, що роздираються, і політикою національних урядів ЄС, Сполучені Штати немають потреби переконувати в збереженні високого рівня партнерства і необхідність у спільній протидії агресії Кремля.

Тому активізація українського МЗС саме на європейському напрямку — це безумовно величезний плюс.

І його робота приносить свої плоди. Один з них — це документ представлений Брюсселем країнам-членам ЄС з описом заходів підтримки України в зв'язку з рішенням Кремля дозволити голосувати власникам паспортів РФ з ОРДЛО на виборах в Держдуму, куди він також намірився за списками "Єдиної Росії" провести терористів з бородаївського "Союзу добровольців Донбасу ".

Як пише Bloomberg, журналісти якого ознайомилися з текстом документів, ЄС допускає нову інтервенцію Росії, а тому пропонує активніше допомагати Україні з протидієї кіберзагрозам і дезінформації, зі зниженням енергозалежності від РФ, з допуском до низки європейських проєктів у сфері безпеки і т. п.

Так що далеко не всі питання вирішуються особистими переговорами двох лідерів. У першу чергу це відбувається завдяки копіткій і тривалій роботі дипломатів.