Поки Байден зайнятий. Навіщо Путін вирішив поговорити з Меркель про нормандський формат

У понеділок, 7 грудня, відбулася телефонна розмова президента РФ Володимира Путіна і канцлера Німеччини Ангели Меркель. Переговори пройшли з ініціативи Путіна, оскільки в інших випадках прес-служба справно підкреслює той факт, що думка глави РФ зацікавило якогось світового лідера.

З повідомлення, опублікованого на сайті Кремля, нам стає відомо, що акцент у Путіна був на трьох темах: Нагірний Карабах, Донбас і вакцинація від коронавіруса.

Всі три мають величезне значення для російського керівництва і, м'яко кажучи, є проблемними для Москви.

Вакцина. Напередодні в Росії запустили масову вакцинацію громадян. Як і завжди, Москва мислить категоріями змагання: Британія почала вакцинацію, США за крок від цього, і ми не повинні відставати. Нехай продукт сирий і не пройшов ще повного циклу клінічних випробувань.

З огляду на те, що не так давно Путін намагався з президентом Франції Еммануелем Макроном домовитися про допомогу Парижа у виробництві вакцини, є підстави вважати, що до масової вакцинації російський уряд підійшов з мізерними запасами умовно робочих "ліків".

Значить, отримання допомоги від більш просунутих технологічно країн залишається болісно актуальним. Якщо вже Макрон продинамив, то, може, хоча б Меркель буде більш поступливою.

Нагірний Карабах. Якщо перевести з офіційної на людську мову, то Путін розповів Меркель про те, який він молодець і миротворець — зміг стабілізувати обстановку в регіоні і налагодити діалог між Єреваном і Баку.

Але. По-перше, було б добре, якщо Європа (не тільки Франція) захоче взяти участь в гуманітарних програмах.

По-друге, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган — хлопець вкрай амбітний. Його відсутність в повідомленні прес-служби якраз і вказує на те, що політика Анкари, багато в чому дзеркальна російській, не може не турбувати Москву.

У розмові з канцлером ФРН Путін, швидше за все, промацував ґрунт з метою зрозуміти, наскільки далеко готовий піти Євросоюз в покаранні турок за буріння в Східному Середземномор'ї і конфлікт з Грецією і Кіпром.

Важливим є те, що президент РФ зателефонував Меркель відразу після зустрічі міністрів закордонних справ ЄС, з якої почався процес обговорення введення санкцій щодо Туреччини.

Глава МЗС Греції Нікос Дендіас, в свою чергу, заявив вчора, що в ЄС багато хто згоден: Туреччина не пішла на поступки в Східному Середземномор'ї.

Остаточне рішення буде прийнято на саміті 10 грудня. Яким воно буде, в чималому ступені залежить від офіційного Берліна.

Але чи захоче Меркель карати союзника по НАТО, з яким, незважаючи на минулі протиріччя, вона намагається підтримувати більш-менш рівні стосунки, поки Макрон і Ердоган деруть один одному чуби?

І, нарешті, війна на Донбасі — ключова для українців тема.  

Президент РФ, з одного боку, порадів, що перемир'я здебільшого дотримується.

Однак з іншого, як і раніше, поскаржився на "відсутність прогресу в реалізації аспектів мінських домовленостей 2015 року, а також рішень нормандської четвірки, прийнятих рік тому на саміті в Парижі".

І, звичайно ж, відповідальність за це покладається на Київ. Хоча саме Москва докладала максимум зусиль, щоб заморозити переговори про обмін полоненими.

Годинник цокає

Про проведення нової нормандської зустрічі Путін не заїкається, зводячи її значення до рівня політрадників.

Так що, так, Кремль ясно дає зрозуміти, що переговорів цього року не буде, як би того не хотів Володимир Зеленський.

При поточній кон'юнктурі, що склалася багато в чому завдяки діям самого Зеленського, не йому, на жаль, вирішувати, коли лідери нормандської четвірки зможуть знову зустрітися.

Втім, не все райдужно складається і для Москви. Швидше навіть навпаки.

Традиційно застосовувана Росією тактика максимального затягування переговорного процесу (в будь-яких областях, до речі) може в перспективі принести більше шкоди, ніж користі.

Все впирається в те, хто кого "перечекає" — Зеленський Путіна або Путін Зеленського. Український президент чекає того моменту, як в Овальний кабінет зайде демократ Джо Байден, який з великою часткою ймовірності надасть нового імпульсу примусу до неприємних для Кремля компромісів.

Рухомий цією думкою Путін прагне задіяти всі наявні у нього важелі тиску.

Ось чому він подзвонив Меркель. Не тому, що це один з небагатьох європейських лідерів, готових послухати, що він скаже. А тому, що її вплив в Європейському Союзі посилився за рахунок головування в ЄС.

Путіна цікавить те, як канцлер ФРН може допомогти приструнити Ердогана і змусити Зеленського піти на принизливі умови для обміну полоненими і збереження перемир'я на Донбасі.

Питання в тому, чи захоче Ангела Меркель допомагати президенту РФ в цьому, враховуючи і кібератаку росіян на німецький уряд, і те, що ті також дозволяють собі вбивати людей в столиці Німеччини. Крім того, на відміну від Зеленського Меркель — політик з колосальним досвідом, терпінням і чуттям. Відповідно, вона прекрасно розуміє, як можуть змінитися геополітичні контури в 2021 р.

Тому очікування на руку Банковій. Якщо, зрозуміло, не брати до уваги піар і хворобливу залежність адміністрації Зеленського від позитивної картинки. Тут похвалитися йому нічим: з нормандської зустрічі в Парижі пройшов рік, а віз і нині там — ні обіцяних обмінів, ні нової зустрічі.

До того ж напевно ще невідомо, як будуть вибудовуватися відносини між Білим домом і Банковою. Безумовно, двопартійна підтримка України збережеться, але на формат діалогу між Байденом і Зеленським можуть вплинути маневри українського президента щодо зближення з Дональдом Трампом і війна з так званими "соросятами". Все це може зробити Київ більш податливим до московського пресингу. І хоча тут і зараз це може бути вигідно для нинішньої української влади, з точки зору перспектив і державних інтересів така податливість може дорого нам обійтися.