Підібратися до Індії. Як Китай перекроює Гімалаї

Незалежна журналістка з Індії Судха Рамачандран у статті для The Diplomat пише про зростаючі територіальні амбіції Китаю в Гімалаях, які становлять загрозу для Нью-Делі.

Китай посилює тиск на Бутан, намагаючись домогтися врегулювання двостороннього прикордонного спору. В доповнення до заяви про збільшення підконтрольної йому території в Бутані Пекін знову звернувся до справи щодо обміну землями, яка вимагатиме від Тхімпху поступитися контролем над своєю територією, щоб врегулювати прикордонну суперечку із Китаєм.

"Кордон між Китаєм і Бутаном ще належить визначити, і ділянки землі в центрі, на сході і заході усе ще оскаржуються, — заявив 21 липня офіційний представник МЗС Китаю Ван Веньбінь. — Китай запропонував комплексне вирішення цього спору".

До недавнього часу китайсько-бутанский прикордонний спір стосувався території лише в західному і центральному секторах. Пекін вимагав 764 кв. км території Бутану: 495 кв. км у долинах Джакурлунг і Пасамлунг в північно-центральній частині Бутану і ще 269 кв. км у західній частині Бутану.

Проте вже з початку червня Китай претендує і на заповідник дикої природи Сактенг площею 650 кв. км, який розташований у східному районі Бутану Трашіганг.

2 та 3 червня на нараді Глобального екологічного фонду (ГЕФ) Китай вперше заявив про свої претензії на Сактенг. Бутан запросив фінансування для проєкту в заповіднику, а Пекін у відповідь заявив, що ГЕФ фінансує проєкт на тій підставі, що той "розташований на оспорюваних Китаєм і Бутаном територіях". Сактенг включений в "порядкок денний переговорів щодо китайсько-бутанського кордону", — заявив китайський делегат на зустрічі ГЕФ.

З того часу міністерство закордонних справ Китаю неодноразово заявляло, що "суперечки стосовно східного, центрального і західного секторів" кордону мають місце вже "тривалий час".

Тхімпху відхилив вимогу Пекіна. У Бутані заявили, що заповідник у Сактенгу не тільки є "невідʼємною і суверенною територією Бутану", але і ні в якому разі не є спірною територією під час переговорів між двома країнами.

Навіть пакетна пропозиція, висунута Китаєм у 1996 р., стосується лише спірних територій в центральному та західному Бутані. У ньому немає згадки про заповідник у Сактенгу або будь-яку іншу область у східній частині Бутану.

І дійсно, картографічних доказів, що підтверджують претензії Китаю на Сактенг, немає.

"На китайських картах Сактенг або прилеглі райони Бутану не позначені як територія Китаю", — писав у своїй серії статей Тейлор Фравел, експерт з Китаю в Програмі вивчення проблем безпеки Массачусетського технологічного інституту і автор книги "Активна оборона: військова стратегія Китаю з 1949 року".

Китай і Бутан стали сусідами після анексії Тибету Китаєм у 1951 р. До цього у Бутану був спільний кордон з Тибетом.

Претензії Китаю на територію Бутану непрямі і грунтуються на його претензіях до Тибету. Коли династія Цин поширила владу Китаю над Тибетом у XVIII ст., правитель Тибету Полхан, який, очевидно, був сюзереном Бутану, передав їх китайському правителю Тибету. Китай свої територіальні претензії до Бутану виводить з васальної залежності останнього від Тибету.

Проте вчені Бутану відкидають "туманні відсилання Китаю до сюзерену Бутану", називаючи їх "дезінформацією".

Китай претензії до Бутану наполегливо взявся озвучувати в кінці XIX ст., намагаючись таким чином протистояти зростаючому там впливу Британії. У 1930 р. Мао Цзедун заявив, що Бутан (серед інших гімалайських королівств) входить в "реальні межі Китаю". Китайська Народна Республіка у своїх вимогах була ще більш агресивною. На її офіційних картах частина території Бутану показана як частина Китаю. Крім того, під час анексії Тибету Китай ненадовго окупував вісім бутанських анклавів у західному Бутані. Експансія Китаю на територію Бутану триває, поряд з будівництвом доріг у спірних районах. І це незважаючи на те, що, згідно з пунктом 3 Договору про підтримку миру і спокою 1998 р., на прикордонних територіях Бутану та Китаю обидві сторони погодилися зберегти там статус-кво.

До речі, саме будівництво дороги в Доклам китайцями спровокувало 73-денне протистояння між індійськими й китайськими військами в 2017 р.

Хоча між Китаєм і Бутаном немає офіційних дипломатичних відносин, вони свого часу провели 24 раунди переговорів на рівні міністрів для врегулювання їх прикордонного спору. У 1996 р. Китай висунув пакетну пропозицію, згідно з якою запропонував визнати суверенітет Бутану над долинами Пасамлунг і Джакарлунг в обмін на визнання Бутаном суверенітету Китаю над Докламом, Синьчулунгом, Драманой і Шахато в західному секторі. Бутан цю пропозицію не прийняв.

І нещодавно Китай знову повернувся до цієї справи з обміну землями.

В основі пропозиції Китаю лежить його інтерес до плато Доклам. Плато має стратегічне розташування: на його північно-західному краю знаходиться перехід Індія — Бутан — Тибет, де відмінний огляд долини Чумби.

І завдяки тому, що плато Доклам, знаходиться під контролем Бутану, Індія має туди доступ. В даний час у Індії "значна перевага" перед Китаєм в долині Чумби. Якщо Китай візьме під контроль плато Доклам, Індія позбудеться можливості здійснення стратегічного наступу або контрнаступу з Сіккіму. Крім того, це забезпечило б Китаю "стартовий майданчик для наступу через долину річки Рангпо в напрямку Калімпонга" в Індії і створило б загрозу втрати коридору Сілігурі – вузького перешийка, який звʼязує Індію з її неспокійними північно-східними територіями.

Інтерес Китаю до плато Доклам продиктований бажанням отримати стратегічну перевагу в прикордонному спорі з Індією. Його нова вимога, що стосується Сактенга, спрямована на те, щоб змусити Бутан прийняти пакетну угоду або зіткнутися з наслідками від зростаючих територіальних амбіцій Пекіна в Гімалайському королівстві.

Китайсько-бутанский прикордонний спір ускладнюється і крайньою заплутаністю регіональної геополітики, китайсько-індійським прикордонним конфліктом і особливими відносинами між Індією і Бутаном.

Бутан сьогодні опинився у складній ситуації. Країна не має виходу до моря, в цьому плані залежить від Індії. "Особливі відносини" між Бутаном та Індією, які обумовлені міцними економічними та стратегічними звʼязками, вибудовані на основі Договору про вічний мир і дружбу 1949 р. і Договору про дружбу між Індією і Бутаном 2007 р., який замінив попередній.

Згідно зі статею 2 договору 2007 р. дві країни домовилися "тісно співпрацювати одна з одною з питань, що стосуються їх національних інтересів", і не дозволяти використовувати свою територію "для діяльності, що завдає шкоди національній безпеці та інтересам іншої держави". Це означає, що Бутан та Індія повинні завжди тримати в голові проблеми одна одної в сфері безпеки. По сут,і ж Бутан зобовʼязаний не діяти таким чином, щоб Китай отримав стратегічну перевагу над Індією на шкоду національним інтересам Індії.

Укладення угоди 1996 р. посприяє встановленню кордонів з Китаєм і прокладе шлях до нормальних відносин між Тхімпху і Пекіном. Однак також вимагає від Бутану передачі контролю над плато Доклам китайцям, що негативно позначиться на Нью-Делі.

Озвучивши претензії на Сактенг, Пекін дав зрозуміти Тхімпху, що хоче, щоб межа була встановлена вже зараз і в рамках пакетної угоди.

Також можливо, що для Китаю Сактенг має і інше стратегічне значення.

Заповідник Сактенг межує з районами Західний Каменг і Таванг в індійському штаті Аруначал-Прадеш. Його стратегічна цінність в тому, що він знаходиться дуже близько до Аруначал-Прадешу, де Китай зайняв близько 90 тис. кв. км індійської території. Таванг – головна причина прикордонного конфлікту між Індією і Китаєм у східних районах, він розташований на північний схід від заповідника Сактенг.

Контроль над Аруначалом загалом і Тавангом зокрема має вирішальне значення для оборони північно-східного регіону Індії. Бум Ла, ключовий гірський перевал, лежить на північ від міста Таванг, і, якщо Китай отримає контроль над ними, Народно-визвольна армія (НВАК) може з легкістю вторгнутися в долину Брахмапутри на північному сході Індії, як це сталося під час війни 1962 р. Таванг також відіграє важливу роль в історії тибетського буддизму. Монастир Таванг, батьківщина Шостого Далай-лами, є найбільшим тибетським буддійським монастирем у світі після палацу Потала у Лхасі,а також найбільшим сховищем тибетських буддійських рукописів. Отримання контролю над цим монастирем важливо для зусиль Китаю по зміцненню контролю над Тибетом.

Формував Китай свої претензії до заповідника Сактенг, озираючись на Таванг?

Згідно з повідомленнями індійських ЗМІ, Індія планує побудувати дорогу з Гувахаті в Таванг через заповідник Сактенг. Дорога скоротить шлях від Гувахаті в Ассамі до Таванга на 150 км і час поїздки — з нинішніх 15 годин до приблизно 10 годин. Це означає, що Індія зможе швидше мобілізувати свої війська і відправити їх до Таванга.

Індійська пропозиція про будівництво дороги через Сактенг не нова. І цілком імовірно, що уряд Бутану ухилився від прийняття індійського плану, оскільки не бажав розсердити Пекін.

Відмінність у китайських претензіях до Докламу і Сактенгу в тому, що останній на китайських картах або у прикордонних переговорах з Бутаном досі був відсутній, у той час як Доклам — ключова тема в китайсько-бутанскій територіальній суперечці. Але є і схожість. Доклам важливий для Бутану через свої пасовища, які вкрай необхідні переважно гірській країні. Для Індії плато має велику геостратегічну цінність. Так само і близьке розташування заповідника Сактенг до Таванга робить його стратегічно важливішим для Індії, ніж для Бутану.

Тому, говорячи про суперечку навколо Доклама, вона швидше стосується Індії та Китаю, але не Пекіна і Бутану, оскільки може нарешті покласти кінець суперечці навколо Сактенга.