Перше побачення. Що Тіллерсон вивіз з Києва
Час для змістовного візиту в Київ було підібрано держсекретарем США Рексом Тиллерсоном як не можна більш вдало. Справа в тому, що ретроспективний погляд на американсько-українські відносини показує: приблизно зі злощасного саміту НАТО в Бухаресті в 2008 р. вашингтонський істеблішмент поступово охладевал до України. Київ і сам давав чимало приводів, але з сьогоднішнього дня можна зрозуміти, що тодішня німецька і французька еліта була просто скуплена Росією на корені, а Джорджу Бушу-молодшому, схоже, нічого було відповісти на фразу Путіна про те, що "Україна — це не країна". Тому ключовим терміном в двосторонніх відносинах став "прагматизм". Однак приблизно з 2013 р., коли Вашингтон активно, в рамках багатостороннього підходу до глобального управління, включився у проект забезпечення української асоціації з ЄС (провідним у цьому проекті завжди був Берлін), таке становище почало різко мінятися.
Зауважимо, робилося і робиться це без особливого бажання. Що в адміністрації Обами, багато в чому сповідати доктрину "офшорної гегемонії", або максимально обмеженого втручання, що тим більше у адміністрації Трампа, що прийшла до влади на гаслах ізоляціонізму, або швидше національного егоїзму. Але нападом на Україну Росія кинула прямий виклик США, і ігнорування того, що відбувається перестало бути можливим. Правда, доречно зауважити, що Дональд Трамп, отримуючи непростий зовнішньополітичний досвід, вже встиг руками свого доброго ангела, радника з національної безпеки Герберта Н. Макмастера дещо модифікувати свій головний лозунг — "Америка — насамперед". З середини травня він почав звучати як "Америка — перш за все, але не в самоті". Це і є широкий контекст для знову наростаючої інтенсифікації американської дипломатичної активності в Європі, особливо Східної, зокрема, в піку Берліну, і не завжди відповідає внутрішнім бажанням самого Дональда Трампа.
Сам по собі Рекс Тіллерсон, незважаючи на те що керував потужної транснаціональної корпорацією, все ще новачок у міждержавної дипломатії. Можна згадати його першу зустріч з Лавровим у Відні — він вважав за краще відмовчуватися. Але в останні тижні ця словесна скупість "Ти-Рекса" проходить (хоча обережна небагатослівність залишається). Так і більш вузький контекст київського вояжу — це настання певної визначеності з приводу американської політики відносно Росії. А також, з усією очевидністю, необхідність повернення Америкою плацдарму в Східній Європі, який не тільки замикав би російські маршрути впливу на Західну Європу, але й обмежував можливості Німеччини для повернення до "звичайного бізнесу" з Москвою.
В ході зустрічі з українським президентом Тіллерсон в черговий раз підтвердив прихильність Вашингтона територіальної цілісності і суверенітету нашої країни. Страхи з приводу інтенцій президентства Трампа повинні залишитися в минулому. Їх і пригнічують такі очікувані ритуальні формулювання.
Але на що слід звернути особливу увагу, так це на те, що Київ запропонував Вашингтону вже другий (після "вугільної") гарну угоду. Адже Україна і США домовилися протистояти будівництва "Північного потоку-2". За словами Петра Порошенка, енергетичне співробітництво двох країн пов'язано в тому числі і з тим, щоб не допустити продовження цього будівництва, оскільки проект має насамперед політичні цілі.
Таким чином, Україна, незважаючи на тісні і системні відносини з Німеччиною (і вкриває від американського і українського правосуддя-втікача газового олігарха Дмитра Фірташа Австрією), офіційно увійшла в коаліцію проти спроби Кремля розширити свою нішу на європейському газовому ринку, а значить, і схилити ділові кола ключових країн Союзу до співпраці. Інші вагомі учасники цієї коаліції — Польща і Європейська комісія, на чию "непоступливість" днями публічно поскаржився міністр енергетики РФ Олександр Новак. Це перший важливий сигнал візиту.
Крім того, за словами Петра Порошенка, держсекретар у деталях розповів про зміст переговорів на саміті G20 — це, зокрема, зайвий раз підтверджує консолідоване вимога Заходу "ніяких рішень по Україні без України", нещодавно озвучена і Ангелою Меркель. До речі, Тіллерсон в Києві знову закликав Росію виконувати Мінські угоди — в перекладі на мову Кремля це означає "капітулювати".
Тому другий важливий меседж київської зустрічі полягає в тому, що, за словами Тіллерсона, саме Росія повинна зробити перший крок у вирішенні конфлікту на Донбасі. Держсекретар висловився навіть пряміше — йдеться про відведення своїх військ, саме це "дуже важливо для США". Тобто статус-кво ніяк не змінюється. А ще Москва не повинна перешкоджати роботі Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ на Донбасі. Нагадаємо, що Парламентська асамблея ОБСЄ, в якій, як вважалося раніше, Росія та її васали мають неабиякий вплив, нещодавно закликала Кремль припинити окупацію Криму. Синхронний з нею і Держдепартамент, адже держсекретар заявив, що питання Криму постійно перебуває на порядку денному.
Третій меседж — антиросійські санкції будуть залишатися в силі до тих пір, поки РФ не виконає всі умови. Більше того, США збережуть санкції проти Росії до повної деокупації України. Про розмежування санкцій на різні пакети мова більше не йде — після Гамбурга, до речі, стало зрозуміло, що торгуватися з РФ просто не про що, ніяких козирів (навіть у Сирії, і навіть після натяків, що Захід може злити антиасадівську опозицію) на руках у Путіна немає. Навіть акціонерам ExxonMobil, яку стільки років очолював Рекс Тіллерсон, виявилося без особливої потреби Російське родовище на Ямалі — який від нього толк, якщо під санкціями не можна завозити сучасне видобувне обладнання?
Втім, схоже, що і сам Тіллерсон поступово освоюється в кріслі держсекретаря — навіть у разі зміни прізвища глави американської держави (накопичення скандалів не дозволяє відкидати такий розвиток подій) він в ньому залишиться, будучи рекомендований такими титанами минулого, як Кондоліза Райс. Прагматизм, втім, нікуди не подінеться, хіба що змінює форму. Так, "нормандського формату" та інших налаштованих європейцями замків на піску Тіллерсон і Порошенко торкнулися лише побіжно — коли-то, мовляв, буде телефонна розмова, потім, може бути, зустріч. Іншими словами, нехай цим займаються Макрон і Меркель.
Мають рацію ті, хто після зміни адміністрації у Вашингтоні підкреслював: головною проблематикою стане підзвітність в справі внутрішньої трансформації України. І Америка має намір пильно спостерігати за глибиною і якістю цих перетворень — не тільки очима чинної вітчизняної бюрократії, але й крізь інші лінзи.
Так, перед зустріччю з президентом Порошенко Рекс Тіллерсон побував в Посольстві США в Україні, де зустрівся з групою, яку, по всій видимості, у Вашингтоні вважають найбільш "зарядженими" реформаторами. Це, зокрема, депутат від правлячої партії Мустафа Найєм, представниця громадського центру по боротьбі з корупцією Дар'я Каленюк, співробітниця відомої своєю асоціацією з екс-міністром фінансів Наталією Яресько фірми Horizon Capital Ленна Кочарны і, що найбільш цікаво, глава НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв.
Якщо опустити часту в подібних випадках риторику про "обговорення конкретних питань", фігура "переможця "Газпрому" Коболєва привертає увагу з точки зору перспектив кадрової політики в Україні в останній довгий передвиборний період, який завершиться найпізніше влітку наступного року. Не можна повністю виключати, що в окрузі Колумбія можуть вважати хід реформ в Україні занадто довгим і суперечливим. І нинішньому кабінету, а разом з ним і парламентській більшості необхідно буде тепер це враховувати.
У загальному і цілому, перше офіційне знайомство держсекретаря США, на якому тепер зав'яжеться повсякденна "українська" робота, можна вважати успішним. А вихід України на новий рівень відносин із Заходом — зорепадом візитів і зустрічей в Києві, на тлі подій у Варшаві та Гамбурзі — добре поставленим виставою. І це шоу не сподобалося тільки одному глядачеві — проживає в Кремлі.