Під знаком трійки. Чому саміт Східного партнерства виявився успішним для України.

15 грудня у Брюсселі відбувся шостий саміт Східного партнерства. Він став цілком успішною спробою перезавантажити цей формат співпраці між ЄС, з одного боку, та Україною, Грузією, Молдовою, Вірменією, Азербайджаном та Білоруссю (не брала участі зі зрозумілих причин) — з іншого.

До позитивних результатів саміту можна віднести рішення Брюсселя інвестувати 2 млрд євро до країн Східного партнерства до 2027 р. Ці кошти спрямують на боротьбу з корупцією, розвиток малого та середнього бізнесу, підтримку незалежних ЗМІ та НКО.

Та й загалом для України та інших учасників СП саміт був дуже насиченим та продуктивним. Адже на його полях було формалізоване створення формату "Асоційованого тріо" у складі України, Грузії та Молдови.

У спільній заяві "Тріо" використало як аргументи на користь своїх закликів посилання на статтю 49 Договору про ЄС, згідно з яким будь-хто, хто поділяє цінності Євросоюзу, має право подавати заявку на вступ; а також той факт, що дестабілізація Росією країн СП – це пряма загроза безпеці усієї Європи.

Ці аргументи є підставою для звернення Києва, Тбілісі та Кишинева до ЄС із закликами поглибити економічну, енергетичну і оборонну інтеграцію та найважливіше – визнати європейську перспективу трьох країн.

У той же час Європейський Союз вище голови не стрибнув. У комюніке, що оприлюднене за підсумками саміту на сайті Ради ЄС, немає прямої підтримки європейської перспективи України, Грузії та Молдови.

Натомість ЄС обтічно підтримав "європейські прагнення та європейський вибір" партнерів, а також право обирати "рівень амбіцій та цілей, яких вони прагнуть у своїх відносинах з Європейським Союзом".

При цьому країни-члени підтримали створення формату "Асоційованого тріо", нехай не позначивши конкретні галузі співробітництва та координації.

Утім, позиція ЄС, який завжди прагне зберегти баланс у всьому і гранично обережного, була прогнозованою.

Зради немає. Євросоюз і вчора на саміті, і загалом останніми місяцями на тлі ескалації з боку Росії, демонструє повну підтримку Україні, але поки що ЄС – ця багатонаціональна структура – не готовий бачити у своїх лавах ще трьох нових членів – Україну, Грузію та Молдову. І, відверто кажучи, диво, що Париж розблокував євроінтеграційний процес Албанії та Північної Македонії.

Головний висновок полягає в тому, що обережність ЄС у таких делікатних питаннях була врахована Києвом, Тбілісі та Кишиневом. Створення "Асоційованого тріо", де-факто політичного союзу, — це крок у правильному напрямку. У напрямі подальшої інтеграції в європейський простір та зміцнення обороноздатності в пику Росії.

Як, до слова, і очевидний намір Києва створити ще одне "Тріо", ще один союз — але скоріше оборонний. Оборонне співробітництво Києва з Баку та Анкарою розвивається дуже інтенсивно, тому було логічним кроком закріпити його на вищому рівні. Це може статися вже наступного року з огляду на те, що Володимир Зеленський запросив азербайджанського та турецького колег до Києва на саміт.

Повільно, але вірно

В останні роки неодноразово озвучувалася, зокрема Польщею чи Литвою, думка, що Східне партнерство дещо застаріло і не відповідає нинішнім реаліям, тому для руху вперед, для розвитку співпраці з сусідами ЄС воно потребує адаптації та модернізації.

Створення "Асоційованого тріо" якраз і може цьому допомогти, оскільки за своєю суттю є спробою створити своєрідну міждержавну надбудову Східного партнерства.

Київ, Тбілісі та Кишинів, як радили, часом у вигляді натяків, багато аналітиків і політиків, у тому числі по той бік Атлантики, змінили тактику і припинили зациклюватися на безпосередньо євроінтеграції, звернувшись до моделі створення таких ось "надбудов" і "трамплінів" до членства в ЄС.

Зокрема, Україна, рухаючись до євроінтеграції, діє зараз точково – збирає письмові підтвердження підтримки окремими країнами членами її європейських перспектив. Сьогодні вступ України до ЄС у майбутньому в рамках двосторонніх угод підтримала вже чверть країн-членів. Вчора до них приєдналася і Словенія, від імені якої відповідний документ підписав прем'єр Янез Янша.

Водночас українське МЗС також, слід визнати, якісно підійшло до вибору зустрічей із європейськими лідерами.

Так, на полях саміту відбулися переговори Зеленського і з президентом Євроради Шарлем Мішелем та з його наступником – прем'єром Бельгії Александром де Кроо, з якими український президент обговорював підтримку України, зокрема у зв'язку із загрозою нової агресії з боку Росії.

Сприятливий момент

Українська сторона також "прокачала" теми "Північного потоку-2" та газового шантажу Європи Росією.

Зеленський поспілкувався з новим канцлером Австрії Карлом Негаммером, який напередодні закликав Берлін розблокувати сертифікацію російського газопроводу. Зрозуміло, що таким чином австрійське керівництво вкотре підіграло Росії. Однак саме з цієї причини з Негаммером слід поговорити. Як і з головою іспанського уряду Педро Санчесом, одним із тих європейських лідерів, які дуже різко реагували на турбулентність на газовому ринку ЄС з вини Росії, закликаючи до диверсифікації постачання блакитного палива.

Обговорювався СП-2 і з новим канцлером ФРН, есдеком Олафом Шольцем. Причому в контексті використання трубопроводу як важіль тиску на Росію, щоб змусити її відмовитися від агресії. Іншими словами: блокування запуску СП-2 в обмін на поступки з боку Росії.

Щоправда, двома днями раніше Reuters з посиланням на джерело в уряді Німеччини писало, що в Берліні обережні: ідея з санкціями щодо СП-2 на столі, але там також нагадують, що Росія має й інші газопроводи, щодо яких можна ввести обмежувальні заходи.

З іншого боку, Шольц, незважаючи на свій партквиток, може ухвалити пропозицію Києва використовувати СП-2 для тиску на Росію. Якщо Москва, звісно, зможе перебити поточні ставки. А це зараз досить важко.

Об'єктивно внутрішньонімецька і внутрішньоєвропейська кон'юнктура складається таким чином, що новому уряду і насамперед самому Шольцю, який очолив його після 16 років Ангели Меркель при владі, необхідно вибратися з тіні попередниці і довести свою самостійність і спроможність як лідер і ФРН, і Європи.

Тому Шольц цілком може показати Росії зуби. На це вказують заяви голови МЗС Німеччини Анналени Бербок про те, що СП-2 зараз схвалено не може; а також вчорашнє рішення вислати двох російських дипломатів після судового вироку у справі про вбивство Залімхана Хангошвілі у центрі Берліна.

Разом з тим, новий канцлер Німеччини цілком починає діяти в стилістиці Джо Байдена – виступає миротворцем, який працює на відновлення єдності Європи.

Якраз напередодні саміту ЄС у Брюсселі, Шольц відвідав із візитом Варшаву, який можна вважати спробою закопати сокиру війни між країнами, які роками перебувають у стані політичного протистояння.

Під час зустрічі канцлер не лише назвав другом польського прем'єра Матеуша Моравецького, але також високо оцінив те, як Польща стримувала мігрантів, які прямують до ЄС з території Білорусі.

Утім, новий федеральний уряд у деяких питаннях все ж таки зберіг спадкоємність: Німеччина та США після підписання Байденом та Меркель Вашингтонської декларації продовжують діяти у тандемі.

Отже, вибір адміністрацією Байдена Німеччини як основного союзника у ЄС виправданий. І це також посилює переговорні позиції України. Наприклад, у рамках нормандського формату, оскільки його урізаний варіант – без Росії – де-факто почав працювати, коли Зеленський на полях саміту провів тристоронні переговори із Шольцем та президентом Франції Еммануелем Макроном. До речі, це фактично стало констатацією смерті початкового формату, який часом виглядав як дуель українського та російського лідерів у присутності двох секундантів.

По-друге, є шанс, що США будуть більш активно залучені до переговорного процесу. Принаймні, Зеленський закликав Штати працювати паралельно – також у тристоронньому форматі, тобто. США, Україна, Росія.

Не зайвим буде згадати про те, що раніше до Москви через Київ прибула заступник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Карен Донфрід, щоб обговорити нарощування російських військ біля кордонів України та передати Кремлю відмову Вашингтона прийняти його "червоні лінії" щодо членства України в НАТО.

Таким чином, зараз навколо Росії стискається символічне кільце. Москву підштовхують до компромісу. Тобто односторонніх поступок з боку України, Німеччини з Францією чи США не передбачається — це баш на баш. При тому, що за Росією в останні місяці закріпилося однозначне реноме агресора, а маскуючі наративи "громадянська війна в Україні" та "право кримчан на самовизначення" перестали виконувати свою функцію, у Москви залишається дуже вузький коридор можливостей — або поступатися, або й далі підвищувати ставки. Для Кремля це ситуація цугцвангу.