Віджати газ. Ердоган з Путіним світовий порядок доламывают

Кіпр на тлі протистояння з Туреччиною за газові родовища на шельфі острова прийняв рішення збільшити присутність там компаній Total (Франція) і Eni (Італія). Міністр енергетики Кіпру Георгіос Лаккотрипис повідомив напередодні, що цей консорціум, вже бере участь у розробці родовищ, отримає 50% прав на Блок 7 (всього їх 13) економічної зони Кіпру. В Нікосії вважають, що родовище "Каліпсо" (одне з найбільших у світі), розташоване в сусідньому Блоці 6, може тягнутися і до Блоку 7. Обидва вони розташовані на південь від острова, в той час як турецькі судна орудують на схід і захід від Кіпру, прикриваючись турботою про права турків-кіпріотів з невизнаної лише Анкарою "Турецької Республіки Північний Кіпр" (ТРПК).

В умовах конфлікту між Кіпром і Туреччиною для першого точно не буде зайвим залучити в регіон більше суден великих європейських корпорацій. Тому крім видачі ліцензії на буріння в Блоці 7 Нікосія "впустила" Total (20-40% прав) в чотири інших блоку, де вже працює італійська Eni - партнер французів у семи блоках. І Лаккотрипис прогнозує, що вже в кінці 2019 - початку 2020 р. компанії, які беруть участь у розробці родовищ, пробурять близько дев'яти свердловин. Таким чином, грецький Кіпр за формою погодився на подальшу ескалацію конфлікту з Туреччиною, але в перспективі невідомо, чи пошириться ця ескалація та на східний шельф. Оскільки Анкара вже дала зрозуміти, що її не бентежать суду європейських компаній, коли відігнала від шельфу судно Eni в лютому минулого року.

Історія газового конфлікту

У 2011 році американська Noble Energy виявила поклади газу на шельфі Кіпру. Родовище отримало красиве і символічну назву "Афродіта". З'явилася з піни морської, як і надії Кіпру стати великим гравцем на газовому ринку. Запаси газу оцінили в 127,4 млрд кубометрів, а ресурсний потенціал - до 227 млрд куб. м. А вищезгадане родовище "Каліпсо" (не богиня, але німфа з подібним реноме), за деякими оцінками, може ще більше "Афродіти".

Паралельно можна було спостерігати формування греко-ізраїльсько-кіпрського альянсу, який породив проект трубопроводу EastMed від родовища "Левіафан" (450 млрд кубометрів) в Грецію через Кіпр і Кріт. У сукупності з розробкою "Афродіти" та "Каліпсо" EastMed поміняв би геополітичний ландшафт у Східному Середземномор'ї, послабивши позиції Туреччини. Тому Анкара вирішила діяти. Чому допомогло зволікання з видачею ліцензій Кіпром. Процес розробки родовищ затягнувся через переговорів Нікосії з Noble Energy, ізраїльської Delek Drilling (яка також була залучена в розробку родовища "Левіафан" і "Тамар") і голландської Royal Dutch Shell.

У результаті Туреччина в жовтні 2018 року вже публічно оголосила про своїх газових амбіції.

Тоді міністр енергетики Фатіх Донмез презентував плани по бурінню на кіпрському шельфі, на який, як запевняє президент Реджеп Тайіп Ердоган, Анкарі дає права невизнана ТРПК.

У травні цього року бурове судно Fatih взялося дірявити шельф на захід від Кіпру, а в липні на сході влаштувалося судно Yavuz, зайняте зараз підготовчими роботами до буріння.

Що мені санкції

Нікосія, Афіни, Вашингтон і Брюссель відреагувала дуже бурхливо та емоційно.

Поки ще глава дипломатії ЄС Федеріка Могерини назвала бурові операції Туреччини порушенням суверенітету Кіпру, а блок на червневому саміті прийняв рішення про санкції щодо Анкари. По-перше, Брюссель в 2020 році залишить Анкару без 145,8 млн євро фінансової допомоги як кандидата на вступ до ЄС. По-друге, буде переглянута діяльність Європейського інвестиційного банку в Туреччині. По-третє, будуть заморожені зустрічі на високому рівні між ЄС і Туреччиною. По-четверте, можливе введення санкцій безпосередньо проти компаній та осіб, які беруть участь у бурінні на кіпрському шельфі.

А що Анкара? Обурена, але обороти зменшувати не збирається. Тим більше, вона обзавелася союзником в особі Росії. Офіційно МЗС РФ засудив дії турків, закликавши до "стриманості" і продовженню процесу об'єднання Кіпру. А вже 23 липня міністр енергетики Олександр Новак допустив проведення спільних з Туреччиною геолого-розвідувальних робіт на шельфі: "Якщо з комерційної точки зору ці проекти будуть вигідні для всіх сторін, то російські компанії можуть прийняти рішення про співпрацю з Туреччиною в Східному Середземномор'ї".

Так що по суті Туреччина отримала "одобрямс" від Кремля, який до всього сподівається, що участь у розробці дозволить йому в деякий мірі нівелювати загрозу втрату частини європейського ринку через поставок газу Кіпром та Ізраїлем. І, зрозуміло, посилить позиції в діалозі з Заходом.

Концерт націй 2.0

Боротьба між Кіпром і Туреччиною триває. Проте можна констатувати, що війну Нікосія програла, незважаючи на підтримку з боку Євросоюзу і США. Ердоган відступати не має наміру, чому є ряд причин: продовження політики побудови неоосманської імперії, стабілізація турецької економіки після недавніх потрясінь, шанс стати не тільки транзитером, але і експортером газу.

Але куди важливіше те, що турецький лідер не посоромився піти на порушення міжнародного права, як до нього і президент РФ Володимир Путін. Конфлікт же з Кіпром став черговою ілюстрацією того, що система міжнародного права, система стримувань і противаг близька до повного руйнування. І відбувається це під мовчання сильних світу цього - вираження стурбованості не в рахунок. Якщо тому або іншій великій державі буде невигідно допомогти з врегулюванням кризи, то втручатися воно і не буде. На чолі кута все більше місця займають прагматичний інтерес і національний егоїзм, в той час як політика декларованих цінностей раніше сходить нанівець.

Прекрасним прикладом тому є нинішня Німеччина, яку не так давно США закликали надати допомогу у вирішенні проблем в Сирії і Ормузькій протоці, де Іран почав затримувати іноземні танкери. В обох випадках Берлін навідріз відмовився. І дійсно, навіщо німцям йти в Сирію або Ормузьку протоку, якщо Берлін має намір мати ґешефти з Іраном? Навіщо посилювати тиск на Росію, якщо Німеччина запрацює на російських енергоресурсах?

Вже сьогодні спостерігається відкат до концепції з минулого, про яку вже неодноразово писала "ДС", - "Європейського концерту націй", клубу найсильніших, вирішують глобальні світи між собою, а не на якихось міжнародних майданчиках. По суті, цей відкат до Віденської системи міжнародних відносин з поправкою на нинішні реалії вже стався.

Наддержавні структури на зразок тієї ж ООН старіють і не мають власними незалежними від впливу ззовні механізмами примусу. А держави, у кого вони є, не бачать сенсу у їх застосуванні, поки мова не заходить про їх особистих інтересах, як у випадку з США. Власне, чому Вашингтон, наприклад, чинить тиск на Берлін і Москву в питанні будівництва "Північного потоку-2"? З тієї простої причини, що США цікавить європейський ринок газу. Так чи інакше левова частка причин є економічними або зумовлено турботою про забезпечення власної безпеки. І лише потім вже йдуть світоглядні причини. Які незабаром взагалі можуть канути в небуття.