Трамп зливає Гуайдо. Чому венесуельський Обама не став лідером Майдану
Американський президент Дональд Трамп у середу, 5 лютого, прийняв у Білому домі Хуана Гуайдо, який трохи більше року тому проголосив себе т.в.о. президента Венесуели і оголосив війну режиму Ніколаса Мадуро. Трамп назвав Гуайдо "єдиним і законним президентом Венесуели" і пообіцяв скинути "тиранію" Мадуро.
В цей же день радник Білого дому з питань національної безпеки Роберт о'брайан оголосив журналістам, що Штати планують ввести додаткові санкції щодо "Роснефти", яка, за деякими даними, в обхід санкцій проти Каракаса купує венесуельську нафту. Причому вірогідними обмежувальними заходами в адміністрації Трампа пригрозили також іспанською Repsol і американської Chevron. "Я б [на їх місці] діяв обережно стосовно їх діяльності в Венесуелі, спрямованої на пряму або непряму підтримку диктатури Мадуро", - сказав представник федерального уряду.
Разом з тим, дещо раніше, 21 січня, держсекретар Майк Помпео заявив, що Штати працюють над проектом", який в підсумку призведе до відходу Мадуро з влади з подальшим проведенням виборів у Венесуелі. Даний проект, за словами Помпео, обговорюється з партнерами з Південної і Центральної Америки і Європи.
Тим самим Білий дім намагається спростувати міцніюче думка про те, що адміністрація розчарована і втратила інтерес до підтримки Гуайдо, який не виправдав надій Вашингтона. І якщо у Трампа в дійсності мають намір домогтися повалення режиму Мадуро і створити проблеми Росії, то, як і раніше, для цього адміністрації потрібна опора всередині Венесуели, потрібен сильний лідер. Але чи буде це Гуайдо? Адже з його підтримкою адміністрація Трампа, включаючи вже екс-радника з нацбезпеки Джона Болтона, допустила ряд прорахунків і не до кінця проаналізувала низку важливих соціальних і політичних факторів.
По-перше, для простого венесуельця Хуан так і не став Хуаніто. Незважаючи на невдоволення Мадуро з-за дефіциту продуктів харчування і послуг, незважаючи на масові акції протесту опозиції та її прихильників, пересічний громадянин Венесуели здебільшого залишається чавістом-соціалістом і за багато років породженій ворожості до Штатів скупчився за спиною Мадуро у відповідь на хвилі американських санкцій.
Багато венесуельці не змогли повірити ні "венесуельському Обамі", ні в "венесуельського Обаму". Гуайдо виявився занадто оцифрованим, віртуальним, медійним. Т.в.о. президента було дуже багато в соцмережах, але навіть на вулиці з цього образу він вийти не зміг.
У чималому ступені падіння популярності зумовили власні помилки Гуайдо і темні делишки його соратників. Приміром, журналісти-розслідувачі з Armando.info з'ясували, що дев'ятеро депутатів від опозиційних сил у прокуратурі Колумбії і мінфіні США домагалися скасування санкцій щодо двох колумбійських бізнесменів Алекса Сааба і Альваро Варгаса. Санкції були введені за створення Саабом і Варгасом корупційної схеми в рамках програми місцевого комітету постачання і виробництва - вони нібито з допомогою хабара виграли багатомільйонний (в доларах) тендер уряду Мадуро на постачання продуктів, чия вартість у корені не відповідала їх якості.
Істотно зіпсувала репутацію Гуайдо і його сумнівна компанія, хоча він заперечує, що з цією компанією нібито не знайомий. Йдеться про скандальні фотографіях Гуайдо і двох колумбійських наркоторговців з угрупування Los Rastrojos. Як результат, венесуельська прокуратура відкрила на нього справу, а Мадуро вичавив всі соки з цього скандалу.
Другий прорахунок США полягав у тому, що у адміністрації перебільшили ступінь неприйняття Ніколаса Мадуро в венесуельської армії. За винятком кількох офіцерів, військові вирішили залишитися на його боці. У результаті спроба військового перевороту за участю групи рядових і молодших офіцерів 30 квітня провалилася. Гуайдо потрапив в халепу, коли поспішив оголосити, що командувачі "основних підрозділів наших збройних сил" готові були поставити крапку в "Операції Свобода". Чого не сталося, хоча американці, в тому числі Болтон, і опозиція вели з ними щільну роботу. The Wall Street Journal писала, що лідери опозиції проводили зустрічі з главою міноборони Володимиром Падріні за межами країни та той ніби був готовий до путчу, але після повстання військових міністр оголосив, що залишається вірним Мадуро. До речі, відповідальність Вашингтона за провал ґрунтується на недооцінку настроїв в армії, але і на колишніх помилках. Так, навесні 2017 р. Штати відмовили у візах чолі президентської гвардії і військової контррозвідки Івана Ернандеса, який хотів відвезти трирічного сина на лікування. Питання дуже і дуже особистий, і Ернандес цілком міг затаїти образу на адміністрацію.
Не лідер
Вищеописані фактори призвели як до серйозного падіння рейтингу і втрати Гуайдо статусу лідера, так і до розколу всередині опозиції, сформованої кількома політичними силами. Але по баченню дозволу поточного конфлікту вона розділена на два табори. Гуайдо був представником тієї групи опозиціонерів, які наполягали і наполягають на ліквідації режиму Мадуро без будь-яких "але". У другому ж таборі готові домовлятися з Мадуро заради політичного рішення. Поки на вулицях товпилися прихильники Гуайдо, найбільший вплив було у першої групи. Але з плином часу і по мірі все нових і нових скандалів сильніше ставали "переговорники". В результаті 5 січня Гуайдо був усунутий своїми ж соратниками, коли опозиційний національні збори спікером замість нього обрали Луїса Парра. Таким чином, Хуан Гуайдо позбувся формального базису для претензій на керівництво країною.
Штати, до речі, ввели санкції відносно Парра і декількох депутатів, які його підтримали. Однак навіть якщо Білий дім насправді знову поставить на Гуайдо, то йому доведеться витратити чимало зусиль і часу, щоб знову зробити з нього лідера, причому лідера народного, а також щоб врахувати свій прорахунок з настроями серед простих венесуельців. І тут можна провести паралель з Україною. У венесуельської опозиції був і, можливо, буде потужний фронтмен, але не було свого Майдану не менш як самодостатньої і живого протестного надорганізму. В Україні двигуном Революції гідності був саме Майдан, його сотні, довгий час ігнорували політичних лідерів (до речі, їх було кілька), які паслися на сцені і часто зникали, коли в центрі Києві ставало гаряче.
Не виключено, що у Венесуелі Майдан може стати протестної моделлю, яка покладе кінець режиму Мадуро. Хоча насправді більш важливо знайти відповідь на питання, чи дійсно у Вашингтоні всерйоз бажають продовжити займатися Венесуелою - домогтися зміни влади, виштовхнути з країни кубинців, росіян і китайців. Якщо так, то в будь-якому випадку доведеться витрачати гроші. Буде це Гуайдо або ж в опозиції за підтримки США виховають нового лідера і бажано чависта, хоча б помірного.
Плюс зміниться і сама трактування рішення венесуельського кризи. Його межі і масштаби зростуть. Штати можуть виходити не тільки з необхідності захистити венесуельський народ від злочинів мадуровцев, але й аргументувати своє втручання прагненням захистити інші країни регіону від них. Представник адміністрації Трампа вчора вже звинуватив Каракас у спробах підірвати демократії в Колумбії, Еквадорі і Чилі, "які зіткнулися за останні місяці з заворушеннями".
З іншого боку, враховуючи прагнення Трампа максимально скоротити витрати на закордонні проекти, адміністрація, може, і не захоче возитися з лідером венесуельської опозиції, вважаючи за краще стримувати режим Мадуро санкціями, як і росіян, заважаючи тим самим останнім компенсувати за рахунок Венесуели наноситься шкоди власній економіці.
Отже, Хуана Гуайдо дістали з колоди безпосередньо під голосуванням в Сенаті по імпічменту Трампу. Гуайдо може бути потрібен президенту США виключно для завоювання голосів вічно коливається і густонаселеній Флориди, яка, як і Нью-Йорк, дає 29 вибірників - більше тільки в Каліфорнії і Техасі. На півдні "сонячного штату" проживає найбільша діаспора венесуельців, які в основному на дух не переносять Мадуро. Є ще і кубинці, незадоволені тим, що їхня батьківщина надає підтримку президенту Венесуели. Тому не зайвим Трампу було б виступити в ролі миротворця, нехай і на словах. Ну а після виборів президента США про Гуайдо знову забудуть.
