Вибори у Франції Чому переміг Макрон, але тріумфатором стала Ле Пен

Минулої неділі Еммануель Макрон став першим за 20 років президентом Франції, який переобрався на другий термін, повторивши успіх Жака Ширака. Що символічно подвійно, адже Макрон у 2022 р. здобув перемогу над дочкою тодішнього візаві Ширака Жана-Марі Ле Пена – Марін Ле Пен.

Однак це однаково і досягнення, і ще більша відповідальність. Зважаючи на те, що Ле Пен, лідер ультраправого "Національного об'єднання" (раніше "Національного фронту", який пройшов ребрендинг на користь відмови від якоїсь "агресії" у назві), покращила свій результат порівняно з виборами 2017 р., коли вона також у другому туре зіткнулася з Макроном, тоді ще вундеркіндом та зіркою французької політики.

У першому турі цих виборів чинний президент П'ятої Республіки набрав 28%, Ле Пен – 23%. У другому турі Макрон – 58,6%, Ле Пен – 41,4%.

У 2017 р. у першому турі Ле Пен дихала в потилицю Макрону, набравши 21,3%, тоді як її конкурент – 24,1%. Проте другий тур завершився для неї повним розгромом: 66% Макрона проти її 33,9%.

Тобто через п'ять років Марін Ле Пен скоротила відставання від Макрона у вирішальній битві президентських виборів майже вдвічі.

Не в останню чергу завдяки тому, що Ле Пен почала діяти обережніше. І не так явно радикально. Що було зрозуміло вже після зміни назви партії.

До того ж у гру було введено нову фігуру – Еріка Земмура. Також ультраправий. Але настільки, що Марін Ле Пен на його тлі здавався вже менш токсичною, аніж є насправді.

Ні, від ісламофобії вона не відмовилася. Проте сконцентрувалася на більш земних і зрозумілих виборцям речах на кшталт збільшення інфляції та різкого зростання цін на енергоносії, спровокованого повномасштабним вторгненням РФ в Україну.

Це не означає, що французам начхати на Україну. Ні, вони вважають війну Росії проти України – жахливою подією та розуміють, що зло має бути покаране. Але як це буде зроблено, багатьох французів не дуже непокоїть.

Просто французький виборець-патерналіст, який має водночас дійсно європейську свободу у висловленні думки, і виступає проти війни, і тому хоче, щоб держава вирішила його проблеми. Начебто і розуміє, що ціни зростають через дії РФ в Україні, але цей асоціативний ланцюжок не виключає з рівняння вимогу до влади зробити бензин дешевшим.

Макрон же, як і інші президенти, на вибори йшов з конкретним багажем досягнень – "досягнень" з погляду виборців. Це і зниження податку на багатство, який приносив до казни лише 2% від усіх податкових доходів, але все одно дав Макрону прізвисько "президент багатіїв"; та підвищення податків на дизель та бензин, що вивів на вулиці "жовті квитки", а президента змусило витратити 10 млрд євро на зниження податків; це і підвищення пенсійного віку та ще низка інших "спірних" реформ. Реформ, які стали подарунком для популістів на зразок Марін Ле Пен, Еріка Земмера, Жана-Люка Меланшона.

Але водночас, завдяки війні РФ проти України та активній підтримці Макроном Києва, його рейтинг перед виборами був рекордно високим – у межах 40%.

Що стосується Марін Ле Пен, то проти неї грала багаторічна історія загравання з режимом Володимира Путіна та кредит в афілійованому з РФ банку.

Саме тому часто її сильно "били" і преса, і особисто Макрон під час теледебатів перед другим туром.

Це – перший фактор. Другий фактор, що зіграв проти неї, — сама особа Ле Пен, її погляди. Більшість виборців (58%), як і в 2017 р., відмовилися бачити президентом своєї країни ультраправого політика. І тому вони вибрали найменше зло.

Фактично ми знову спостерігали у Франції сценарій "Кучма проти Симоненка".

Результат, в принципі, був передбачуваним. І все ж таки подруга Кремля змогла покращити свій результат порівняно з 2017 р. Не в останню чергу у зв'язку з, визнаємо, грамотним переформатуванням передвиборчих акцентів та традицією виборців у Франції через ультраправих маргіналів передавати "привіт" владі – ілюструвати таким чином своє невдоволення та примушувати керівництво країни враховувати їхні інтереси.

Ця тенденція спостерігається протягом щонайменше останніх десяти років. Так, якщо виходити з правила "у першому турі голосують "за", у другому — "проти"", то ясно видно, що симпатії до Марін Ле Пен демонструють дуже повільну, але стійку тенденцію до зростання. Так, у першому турі 2012 р. вона посіла третє місце з 17,9%, у 2017 році вийшла на друге з 21,3%, а цього року покращила результат до 23%. Враховуючи, що явка у першому турі послідовно знижувалась (79,48% у 2012, 77,77% – у 2017, 73,69% – у 2022), можна припустити, що її електорат становить тепер не п'яту, а вже чверть виборців – і це ті, хто її послідовно підтримує. Не в останню чергу через те, що Ле Пен поступово відходить від "ультра-" риторики, освоюючи поле соціалістів і не без успіху вишукуючи теми, що об'єднують.

Зокрема, вона вимагає, щоб 80% раціону французьких школярів створювали французькі аграрії, критикує Макрона за скорочення 18 тис. ліжкомісць у лікарнях і вимагає не просто зупинити цей процес, а й додати 10 тис. нових. У той самий час вона виступає за послідовне збільшення платні педагогам на 3% щорічно наступні п'ять років. Дісталося від неї Макрону за намір підняти пенсійний вік. Ну і, звісно, вона категорично проти хіджабів. За великим рахунком, від правого порядку денного у неї залишилася антиімігрантська риторика, намір відкотитися у відносинах з НАТО до голлістських позицій (так – політичній участі, ні – військовій) та зневаги до екологічного порядку денного. Така "дифузійна" програма, власне, і принесла їй 41,46% у другому турі проти 33,9% у 2019 році. Результат Макрона відповідно погіршився порівнянно: 58,54% проти 66,10%.

Отже, аналізуючи минулі вибори, можна констатувати, що хоч перемогу на них і здобув Емманюель Макрон, але тріумфатором все ж таки стала Марін Ле Пен.

А це означає, що президенту П'ятої Республіки не можна скидати з рахунків електоральний демарш першого туру. І Макрон, принаймні на словах, дає зрозуміти, що послання прийняв і зрозумів, коли заявив таке: "Тим, хто голосував за мене, але не за мої ідеї, а заради того, щоб не пустити у владу ультраправих — я перед вами у боргу. Я більше не кандидат одного табору, я — президент усіх".

Таким чином він оголосив курс на пом'якшення свого досить жорсткого курсу у внутрішній політиці та пошук широкої громадської підтримки. Це означає, що з зухвалими ініціативами на кшталт економічної реформи, що породила рух жовтих жилетів (російський слід виник пізніше), найімовірніше, буде покінчено.

Хоча цілком імовірно, що й повною мірою реалізувати потенціал першого діяча ЄС після відставки Ангели Меркель Макрону тепер не вдасться. Але тут у нього ще залишається набагато більший простір для дій, і честолюбство, помножене на національний сантимент (культ "великої нації" французам притаманний так само, як і росіянам), що може бути корисним у тому числі й Україні. Доки вітер не зміниться, а флюгер на Єлисейському палаці знову не повернеться.

Новий, кривавий виток російської агресії зберігає для Макрона широкі можливості щодо посилення впливу в Європі та її переформатування на тлі втраченого лідерства Німеччини завдяки діям або бездіяльності Олафа Шольца.

Тільки це вимагатиме від Макрона максимально ефективного використання його таланту подобатися всім. Ну, або майже всім. Тим більше що наступний виклик для його президентства не за горами – у червні, коли Макрону потрібно буде підтвердити свої позиції забезпеченням парламентської більшості.