Чому не варто кричати "зрада" про можливу поїздку Юнкера в Пітер
Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер відвідає Петербурзький міжнародний економічний форум 16-18 червня. Також очікується зустріч Юнкера з російським президентом Володимиром Путіним. Напередодні офіційний представник Єврокомісії Маргаритис Схинас підтвердив участь шефа у форумі. Рішення за своєю суттю неоднозначне в контексті його трактування і в Україні, і в Європі, і в США, і в Росії. В інформаційному просторі розгорнулися неабиякі баталії, адже для одних це привід кричати "зрада" або betrayal, а для інших — радіти і випирати нібито зрушення у відносинах з ЄС.
Видання Politico, посилаючись на свої джерела у дипломатичних колах, пише, що Великобританія, США, деякі країни Балтії (Литва та Латвія) та Центральної Європи всерйоз стурбовані візитом Юнкера в Санкт-Петербург.
"Візит офіційної особи такого рівня завжди має символічну цінність. Я не бачу ніяких причин, чому ми повинні символічно демонструвати Росії, що шукаємо контактів", — заявив, наприклад, глава Мзс Литви Лінас Лінкявічюс. А його колега з Латвії Едгар Ринкевич підкреслив, що Юнкеру слід уникати створення враження, що відносини між Росією і ЄС будуть підтримувати загальні умови "ведення бізнесу, як зазвичай, ігноруючи події 2014 року".
Немов підтверджуючи їхні побоювання, рупор Кремля Дмитро Пєсков коментує майбутній візит Юнкера: "Найбільш позитивним елементом такої поїздки все-таки є прояв готовності і бажання до діалогу з метою пошуку консенсусу з тих питань, де у нас як і раніше сильні розбіжності. Зближувати позиції шляхом обміну санкціями, шляхом обміну конфронтаційними заявами і так далі ніколи ні у кого не виходило".
Західні дипломати вважають, що участь глави Єврокомісії зміцнить позиції росіян напередодні чергового обговорення країнами-членами ЄС продовження економічних санкцій, термін дії яких закінчується в липні. Такої ж думки дотримуються і джерела Reuters, які підкреслюють, що такого роду контакти з Росією через два роки після анексії Криму, по суті, сигналізують про готовність Брюсселя змінити гнів на милість — пом'якшити політику щодо РФ вже у другій половині 2016 р.
Голові Єврокомісії довелося реагувати на велику кількість думок, особливо критичних. Він запевнив, що їде в Пітер суто заради обговорення економічних питань, а не політичних, і пообіцяв, що не дасть приводу думати росіянам про зміну ставлення ЄС до них (правда, всі ми знаємо, як вміло та справно медіа нашого колишнього партнера перевертають все з ніг на голову). Юнкер також нагадав, що неодноразово говорив Путіну про скасування санкцій — виконання Росією мінських домовленостей, чого та, звичайно ж, не робить.
Давайте згадаємо, що триває з кінця минулого року активної інформаційної кампанії Кремля, в рамках якої неодноразово спливали такі ось сигнали, що виходили від лояльних або близьких до такого статусу європейських лідерів, наприклад, з Італії, Угорщині чи Австрії. А ще давайте згадаємо, що вже після анексії Криму в Росію їздили досить багато чиновників з ЄС. У період з вересня 2015 року по лютий 2016 рр. Росію відвідали 19 делегацій (в основному на рівні міністрів).
Що стосується лідерів, то в Білокам'яну приїжджала і канцлер ФРН Ангела Меркель, і глава Мзс Франції Жан-Марк Айро. А не так давно в російській столиці з Лавровим і Путіним зустрічався держсекретар США Джон Керрі, щоб обговорити Україну, Сирію і контакти РФ з Євросоюзом. Чому ж ніхто не кричав "зрада", коли російський Барад-Дур прибув посланець Сполучених Штатів? Чи Не тому, що Вашингтон на даний момент поряд з Польщею і Литвою є найбільш послідовним союзником Києва?
Але таким є і Євросоюз, хоча Росія докладає чимало зусиль, щоб його розхитати. Так, безумовно, виникали і виникають претензії до поведінки окремих країн – членів ЄС. Звичайно ж, немає нічого втішного в тому, що Кремль зміг знайти підхід далеко не до однієї держави в європейському співтоваристві. Занепокоєння викликає, наприклад, Італія, згадувана вище. Рим і Москву пов'язують роки тісного політичного і економічного співробітництва. Ось і на цей самий ПМЕФ-2016 може поїхати прем'єр Маттео Ренці, супроводжуючи делегацію представників італійського бізнесу. Але це поки не підтверджений факт, принаймні, для російських ЗМІ, а декларація намірів.
До речі, існує невеликий шанс, що і президент Єврокомісії в гості до Путіна не поїде, якщо глава РФ зробить властивий йому провокаційний маневр. Та й в оточенні Юнкера, за даними Politico, є низка чиновників, які відмовляли шефа від поїздки. Це раз.
А два — це сам форум, точніше, його учасники. Якщо вивчити програми заходів на сайті, стає очевидним, що цього року він збере на своїх майданчиках провідних бізнесменів, політиків, експертів з Заходу. Із значних фігур можна вказати міністра закордонних справ Угорщини Петер Сійярто, міністра туризму Греції Георгіса Статакиса, екс-главу Мзс Франції Юбер Ведріна і колишнього єврокомісара з торгівлі Пітера Мендельсона.
Взяти, приміром, "Росія і ЄС: не разом, а поруч": з іноземців тільки директор Центру ім. Бертольда Байтца при Німецькій раді із зовнішньої політики Олександр Рар — син російського емігранта і відомий адвокат путінського режиму. А у заході "Росія та ЄС: що після "Стратегічного партнерства", яке не відбулося?" крім Ведріна візьме участь рік, як вступив на посаду генеральний директор австрійської компанії OMV Райнер Зеле, фактично найнятий в якості кризового менеджера, оскільки фірма переживає не найкращі часи, і зобов'язаний демонструвати авантюрну жилку.
В основному ж в Пітері гості з Азії (наприклад, Нурсултан Назарбаєв) будуть превалювати над європейцями. Хоча зустрічі, присвячені ШОС (Шанхайська організація співробітництва) або БРІКС ("економічний клуб", що включає Бразилію, Росію, Індію, Китай, ПАР) також виглядають, м'яко кажучи, слабенько. У першій братиме участь заступник генсека організації Ван Кайвэнь — притому що лідерство Китаю в ШОС оспорюється трохи частіше, ніж ніколи, рівень інших учасників повинен був виявитися як мінімум не нижче. А про БРІКС, крім росіян, буде говорити лише віце-голова індійської інвестиційної компанії SUN Group Шив Вікрам Кхемка. Раніше ж в культурну столицю приїжджало в рази більше представників європейського бізнесу (зразок Royal Dutch Shell або Telenor так і саудити навідувалися).
Тому не варто сприймати нинішній ПМЕФ як подія, що мало не можна порівняти з самітом G20. Отже, ефект від візиту Юнкера заздалегідь завищений. Він лише притримує дипломатичних традицій — говорити, поки виходить говорити. До того ж мова йде навіть не про банальне недовіру до ЄС з боку українців або представників інших країн, а про те, що така істерія фактично відбрунькувалася від продукту російської пропаганди. Москва вітає візит Юнкера і виставляє його у вигідному для себе світлі, мас-"зрада" у підсумку призводить до того, що сам Юнкер мимоволі перетворюється чи не на сакральну жертву і героя на російських телеекранах. Це, в свою чергу, веде до ще більшого ускладнення ситуації в самому ЄС.
