Чому Мадрид скоро втратить Каталонію
Каталонський референдум проходить так, як і повинно було статися. Громадяни голосують за незалежність, жандарми і поліцейські (ті, які з іспанських поромів) розганяють натовп і блокують ділянки, пускаючи в хід кийки і гумові кулі, уряд у Мадриді говорить про "пародії на демократію", а уряд в Барселоні відповідає про "невиправдану" насильстві і жорстокості.
В даний час при зіткненнях постраждали, за різними даними, мало не півтисячі людей і, на щастя, ніхто не загинув. Будемо сподіватися, що ця статистика не зміниться в бік погіршення - хоча шанси для цього чималі.
Тому що, за логікою подій жандармерія спробує як максимум вилучити урни для голосування після завершення референдуму, а як мінімум - зірвати прозорий підрахунок голосів, щоб потім звинуватити каталонців в підтасовуваннях.
Хоча насправді тепер для Мадрида вже не так важливо, відбудеться референдум чи ні. І ніхто не буде враховувати, скільки каталонців проголосували за, а скільки - проти. Оскільки після гумових куль продемонстрованих на екранах телебачення, незалежність підтримають навіть ті, кому вона була цілком байдужа ще місяць тому. І якщо хтось раптом захоче провести повторний референдум для встановлення істини, він покаже результат не гірше ніж в Курдистані.
Результати референдуму також важливі для прихильників каталонської незалежності. Проте навіть якщо вони й "не дотягне" небагатьма голосами - ніщо не завадить їм заявити, що без жорсткої протидії іспанської поліції все було б добре, і що "народ Каталонії підтвердив бажання бути незалежним". А те, що мадридські сатрапи конфіскували бюлетені з дільниць - на результат референдуму ніяк не впливає.
Таким чином Мадрид, який обрав шлях помірного насильницького протидії каталонському референдуму, опинився в пастці.
З одного боку, силова протидія референдуму зіграла на користь "независимщикам". Якщо б за три місяці до події Мадрид розгорнув масштабну інформаційну кампанію "давай будемо разом" - як це зробила Великобританія перед референдумом у Шотландії в 2014 р., - були б шанси сьогодні виграти. Тепер цей шанс безнадійно втрачений.
З іншого боку, вкрай обмежене бажання, власне, іспанців боротися за "єдину і неподільну" (і демонстрація тисячі людей в Мадриді - наочна демонстрація цього небажання) сильно зв'язує руки щодо можливого силового протидії або жорсткого кримінального переслідування каталонської еліти. У Мадриді бояться, що передавши куті меду з насильством, уряд може стати національною гордістю, а об'єктом інтересу з боку Європейського суду з прав людини. А в разі якщо хтось в процесі загине, то й Міжнародного кримінального суду.
Більш того, залишається стійке враження, що у разі якщо Каталонія все-таки проголосить незалежність, у іспанського уряду відсутній план "Б" - стратегія протидії звершення цього факту. Будемо чесні - у Мадрида і з планом "А", як ми всі бачимо, не дуже склалося. Тому що залякування каталонців поромами з жандармерією і сутички з демонстрантами без чіткого блокування роботи ділянок до плану не дотягують.
А ось у каталонців є чітке і просте бажання стати незалежними. Не виключено, що із заздалегідь спланованою схемою "націоналізації" адміністративних і урядових механізмів. Протидіяти яким можна на цій стадії лише тотальним терором, на який Мадрид навряд чи зважиться.
Чому ж усе сталося саме так, як сталося? Відповідь, схоже, простий. Злий жарт із Мадридом зіграла віра в те, що нинішній каталонський референдум "розсмокчеться" сама по собі, як то сталося з "консультативними" і "частковими" референдумами у 2009 і 2010 рр. А коли в Мадриді усвідомили, що на цей раз каталонці мають намір відокремитися всерйоз і надовго, то ситуація вже практично вийшла з-під контролю. Шанси на те, що Іспанія зробить Каталонії пропозицію, від якого в Барселоні не зможуть відмовитися, все ще є. Але вони тануть з кожною хвилиною і особливо з кожною сутичкою між мирними поки демонстрантами і не дуже розлюченими поки поліцейськими.
