У вівторок, 12 липня, Постійний третейський суд в Гаазі виніс рішення по територіальному спору Китаю і Філіппін в Південно-Китайському морі, прийнявши сторону друге і заявивши, що освоєння острів Пекіном порушує міжнародне право. Влада Китаю відповіли жорстко, і зараз стоїть питання - бути чи не бути військової конфронтації в регіоні.
Китайські чиновники і, природно, преса мусує саме такий посил. У середу заступник міністра закордонних справ Лю Чженьминь підкреслив, що Китай має право створити зону оборони повітряного простору в Південно-Китайському морі - в зоні "великий піщаної стіни", окресленої U-образної демаркаційною лінією. Лю також додав, що цей крок залежить від "рівня загрози", з яким може зіткнутися його країна.
Як і прогнозувала "ДС", Пекін розгорнув активну інформаційну кампанію, частиною якої є атаки насамперед на гаазький арбітраж і через нього на США. Державна газета КНР "Женьмінь жибао", приміром, назвала суд "лакеями зовнішніх сил", яких запам'ятають, як "посміховисько".
При цьому в Піднебесній проштовхують ідею переговорів з Манілою. Президент Філіппін Родріго Дутерте офіційно згоден. Так і в Білому домі хотіли б обійтися без зайвої напруги. Головний радник Обами з питань політики в Азії Деніел Критенбринк сподівається на мирне врегулювання спору.
Однак чимало західних експертів і журналістів вже осідлали інформаційну хвилю і всерйоз побоюються конфронтації. Нішка Чандран з CNBC вважає, що якщо дипломатичні механізми врегулювання спору не спрацюють, то Пекін піде на військові дії.
"Жодна держава не прагне до конфлікту, але є сенс вважати, що рішення, яке використовується для удару по територіальним домаганням Китаю, ймовірно, призведе до ескалації конфронтації зі Сполученими Штатами та їх союзниками", - вважає експерт з університету Сіднея Малкольм Йоргенсен.
Причина ж проста і не раз вже озвучувалася - промисловий ріст і достатнє число робочої сили не може компенсувати технологічне відставання від країн Заходу, а тому і промисловість, і економіка демонструють спад в останні час. Китайців зростання ВВП вже обійшла Індія. Пекін з цим бореться і з великою часткою ймовірності подолає всі труднощі, коли завершить свої реформи по оновленню економіки і армії. Але це станеться точно не в найближчі рік-два чи навіть п'ять.
Військовий ж конфлікт гіпотетично можливий. Але не прямий, а скоріше російського зразка. Пекін використовує досвід сусіда у веденні гібридних воєн і використовує для цього свої сильні сторони. Наприклад, кібератаки. А в США зараз на порядку денному питання застарілих, як не дивно, комп'ютерних систем. Причому кіберзахист кульгає не тільки на "низах", але і в Пентагоні. Тому Вашингтон запустив процес переобладнання і модернізації. Так що зараз саме час для Китаю нанести удар, якщо США не попридержат коней і дипломатичні торги проваляться. Китай відступати від перетворення острів не буде - це факт.
Експерти вважають, що дії Пекіна, точніше його відповідна реакція, спричинить за собою репутаційні втрати і особисто Сі Цзіньпіня, і Китаю в цілому. Безумовно почнуть буксувати деякі міжнародні угоди або переговори, які ведуть до укладення таких домовленостей. Труднощі, наприклад, можуть виникнути з МВФ, в якому китайці намагаються наростити свій вплив і закріпити за юанем статус резервної валюти.
Вашингтон і його союзники в ЄС також спробують організувати тиск і з Брюсселя. В першу чергу економічний. Що актуально у контексті енергійної кампанії китайського керівництва щодо поліпшення відносин з Європою. Китай пропонує гроші і ресурси в обмін на присутність на ринку і, звичайно ж, сучасні технології. Однак може статися осічка.
Інформаційну (поки і ймовірно, що всього лише війну США і Китаю можна порівняти з протистоянням Заходу і Росії. Але тут є суттєва відмінність: Україна - сьогодні буферна зона між ЄС і агресивним Кремлем, а Південно-Китайське море так далеко. По-друге, риторика і взаємини ЄС і РФ залишаються досить жорсткою і прохолодними відповідно. По-третє, фінансові й інвестиційні можливості КНР порівняти з російськими. Мільярди юанів - надто вже велика спокуса. Особливо, коли так сильні євроскептики і критики США.
Звичайно ж лояльні Вашингтону політичні і бізнес сили приєднаються до процесу тиску на Пекін, хоча і не з надто величезним завзяттям і ентузіазмом. А ось табір противників того ж Трансатлантичного партнерства буде виступати проти економічної війни з Пекіном. Тому європейський чинник навряд чи буде мати значення.
Пекін же буде розмазувати конфлікт по тарілці, чекаючи виборів у США. Для реалізації цієї мети цілком підійде інша регіональна загроза. І тут дуже до речі доводиться північнокорейський режим, який поки Китаю вдається з гріхом навпіл контролювати. Бо чим ще можна пояснити цікавий збіг - одночасно з рішення гаазького суду Пхеньян після затишшя знову пообіцяв стерти з лиця Землі Сеул, та й взагалі знову веде себе дуже агресивно. Китаєм використовується імідж войовничого і неадекватного далекосхідного держави, який турбує чиновників і в Вашингтоні, і в Сеулі, і в Токіо, і в Брюсселі. Радує він тільки Кремль.
У будь-якому випадку союзників у Китаю - раз-два та й усе. У той же час, США успішно формують мережу альянсів з країнами регіону для його стримування. Вашингтон зумів, може і не на 100%, але втягнути в свою орбіту В'єтнам, Філіппіни, Тайвань. В цей союз звичайно ж входять Японія і Південна Корея. Партнерів у Америки явно більше і вона їх використовує, щоб натиснути і довести свою цілеспрямованість у вирішенні регіонального конфлікту.
Війни не буде. І в Вашингтоні, і в Пекіні прекрасно розуміють, що Китай замкнений поки в Південно - і Східно-Китайському морях. І не в останню чергу через вищезгаданої демаркаційної лінії. В майбутньому регіон може стати запорукою виходу Піднебесної в глобальні лідери, але Штати будуть докладати максимум зусиль, щоб не випускати Китай за межі регіону. І при цьому ще і витісняючи його на всіх фронтах, щоб звести ризик нарощування присутності на морі в усьому світі. Значить, будуть перемовини, торги. І вони активізуються вже після інавгурації нового президента США.
Чому ж Китаю так важливі президентські вибори в Америці? У Пекіні сподіваються, що в Овальному кабінеті влаштується Дональд Трамп. З Хілларі Клінтон у китайців вже давно взаємна неприязнь. Та й оточення екс-держсекретаря підтверджує незмінність її позиції з Китаю. Що ж стосується Трампа, то лютому The Diplomat, а на цьому тижні і Reuters, висловили думку (на підставі бесід з китайськими чиновниками і західними дипломатами), що Трамп приваблює Китай більше. Просто тому що він їм невідомий, на відміну від Клінтон. Крім того, Пекін робить ставку на бізнесову жилку медіамагната, справедливо вважаючи, що за ширмою кандидата-скандаліста ховається типовий тверезомисляча капіталіст. А значить домовитися з ним може і вийти. Так чому б не почекати нещасних чотири місяці до виборів?