Повернення колонізаторів. Чому Франція і Німеччина синхронно покаялися за геноцид в Африці

Журналіст Politico Europe Саймон Маркс у своїй статті звертає увагу на геополітичні маневри Берліна і Парижа, метою яких є завоювання прихильності керівництва їх колишніх африканських колоній.

Франція і Німеччина хочуть піти від свого минулого в Африці, але незрозуміло поки що, чи вийде у них.

Обидві країни цього тижня визнали свою відповідальність за ту роль, яку вони відіграли у вбивствах сотень тисяч людей в XX столітті в Руанді і Намібії. На думку аналітиків, це рішення є ілюстрацією спроб Європи перезавантажити відносини з ключовими партнерами в Африці.

Президент Франції Емманюель Макрон під час візиту в Руанду в четвер заявив, що його країна "повинна подивитися правді в очі і визнати свою причетність до страждань, заподіяних руандійському народу".

За 27 років, що минули з того часу, як близько 800 тис. тутсі були вбиті в результаті геноциду, котрий тривав всього лише 100 днів, Франція не вибачилася за свою непорушну підтримку уряду хуту, відповідального за цей злочин. Але в четвер офіційних вибачень від президента Франції теж не було.

Через кілька годин після заяви Макрона міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас відверто зізнався, що його країна несе відповідальність за масове вбивство десятків тисяч людей з меншин гереро і нама в Намібії під час колоніальної окупації країни на початку минулого століття.

"У нас є тільки одне слово для опису того, чим була німецька колоніальна окупація в період з 1904 по 1908 роки в Намібії, — геноцид", — сказав Маас, додавши, що Німеччина погодилася виділити 1,1 млрд євро протягом наступних 30 років на фінансування проєктів у таких галузях Намібії, як сільське господарство та охорона здоров'я.

Заява Франції прозвучала після того, як Макрон зустрівся з президентом Руанди Полем Кагаме в Кігалі. Уряд Руанди обурений небажанням Парижа визнати те, що, розвиваючи економічні відносини з лідерами по всій Африці в міру набуття країнами незалежності, він при цьому ігнорував тамтешні кричущі порушення прав людини. Цього року уряд Руанди опублікувало 592-сторінкову доповідь, в якій детально описується роль Франції в геноциді в Руанді.

У 1990-х роках Франція розглядала Руанду як можливість протистояти впливу англомовних країн, таких як Уганда, Кенія і Танзанія, спираючись на її франкомовне населення. Водночас Париж надавав непохитну підтримку войовничому націоналістичному режиму хуту на чолі з Грегуаром Каїбанда, який прийшов до влади в 1962 р. і керував знищенням тутсі.

"Заява Макрона про роль Франції у подіях, пов'язаних з геноцидом в Руанді, стосується не стільки її африканської політики загалом, скільки відшкодування збитків, завданих Францією", — вважає викладач Школи східних і африканських досліджень Лондонського університету Майкл Дженнінгс, який читає лекції про міжнародний розвиток, зазначивши також, що Париж давно боїться, що Руанда, вийшовши з-під впливу Франції, приєднається до Співдружності, незважаючи на відсутність історичних зв'язків з Великобританією.

Необхідність втрутитися зараз посилює конкурентна боротьба за вплив, яку ведуть інші великі держави. Так, в останні роки Росія дуже стрімко намагається зайти в країни, де тривалий час домінували колишні європейські колоніальні держави, з метою продавати літаки, зброю і забезпечувати захист своїх проєктів з видобутку корисних копалин. Окремо варто згадати кредитні програми Китаю для африканських країн: Пекін навіть побудував сяючу нову штаб-квартиру Африканського союзу в столиці Ефіопії Аддис-Абебі.

Однак, на думку аналітиків, заява Макрона, по суті, більшою мірою є дипломатичною перемогою Кагаме, чий уряд все частіше критикують за зростаючий авторитаризм після арешту Пола Русесабагіни, головного героя фільму "Готель Руанда", номінованого на Оскар, якого на батьківщині звинувачують в тероризмі.

Руанда сподівається, що бажання Франції підтримувати хороші відносини з нею, зазначає Дженнінгс, змусить Париж допомогти впоратися з критикою на адресу правлячого Руандійського патріотичного фронту з боку донорів.

Німеччина ж визнала свою провину, оскільки Берлін прагне розширити свій вплив у країнах Африки на південь від Сахари, нарощуючи обсяг допомоги і направляючи додаткові війська для участі в миротворчій місії ООН в Малі.

Але в Намібії розмірковують про те, чи повинна Німеччина піти далі в питаннях визнання провини і репарацій.

The Ovaherero Traditional Authority (OTA) і the Nama Traditional Leaders Association (NTLA) — групи, що представляють інтереси двох меншин, представників яких вбивали німецькі війська, — цього тижня відкинули запропоновану Берліном компенсацію. Вони стверджують, що вона піде на підтримку Народної організації Південно-Західної Африки (SWAPO), домінуючою в політиці після набуття Намібією незалежності в 1990 р. і яка контролюється етнічною групою овамбо.

Лідер OTA Векуїй Рукоро в інтерв'ю намібійській газеті сказав, що 1,1 млрд євро компенсації — явно дуже мало.

"Цього недостатньо, щоб компенсувати пролиту кров наших предків. Ми будемо боротися, як демони. Ми з дияволом укладемо угоду, якщо це дасть нам те, чого ми заслуговуємо", — сказав він.