Нічого особистого. Чому Ердоган заступився за Лукашенка перед НАТО
Це як там не є Realpolitik і відсутність політики цінностей
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) за підсумками вчорашнього закритого засідання представників 30 країн-учасниць опублікувала заяву про останні події в Білорусі.
Судячи з тексту заяви, опублікованому на сайті Альянсу, учасники позачергового саміту вирішили не форсувати події і обмежилися лише "рішучим осудом" де-факто викрадення білоруськими властями літака Ryanair, а також закликом до Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) якомога швидше провести незалежне розслідування.
Також вони досить м'яко засудили затримання ексголовного редактора Nexta Романа Протасевича і його дівчини Софії Сапеги, порадивши владі Білорусі поважати права і свободи людини.
Після хвилі обурення в країнах — членах Альянсу у відповідь на цей інцидент, після того як і генсек НАТО Єнс Столтенберг назвав подію "обурливою", "неприйнятною" і "прямою атакою на базові демократичні права", заява ця виглядає відверто беззубою і непереконливою.
І на те є причина, як вдалося з'ясувати інформагентству Reuters. Журналісти поспілкувалися з дипломатами і дізналися, що ікла НАТО вчора підточила Туреччина.
Саме Анкара, за словами джерел Reuters, зажадала і домоглася пом'якшення формулювань в білоруській декларації. Зокрема, з початкового тексту були вилучені тези про підтримку санкцій ЄС і США щодо Білорусі і заклик до Мінська звільнити політичних в'язнів — усіх, не тільки Протасевича і Сапегу.
Своєю позицією Туреччина засмутила союзників з Польщі, Литви і Латвії, які вимагали, як повідомляє інформагентство, більш жорстких формулювань, а також загнала в глухий кут дипломатів.
Та й загалом союзники були розчаровані діями турків, що, очевидно, і пояснює і оцінки дипломатів, які вирішили таким чином покарати Анкару.
Вони в коментарях Reuters губилися в здогадах, що спонукало турецьку сторону підіграти режиму Лукашенка: чи то небажання сваритися з Москвою, чи то бажання не позбутися туристів з Білорусі і не нарватися на заборону від Мінська на перельоти Turkish Airlines.
Вперед, на північ
Дійсно, маневр Туреччини, на перший погляд, парадоксальний. З одного боку, Анкара з ентузіазмом вставляє Москві палиці в колеса, де тільки може. Зокрема, в Чорноморському регіоні, підтримуючи "Кримську платформу".
А з іншого — раптово вирішує підтримати режим Олександра Лукашенка. Нібито з побоювання роздосадувати Москву.
Однак така оцінка турецької політики, та і в принципі політики будь-якої іншої сторони аж надто прямолінійна і погано пояснює суть того, що відбувається.
Кожна держава має власні інтереси, які вона захищає насамперед. Часом вони збігаються з інтересами партнерів і союзників, часом ні.
Туреччина — не виняток. У неї — колективної, та й у президента Реджепа Тайїпа Ердогана — особисто, є власні інтереси і безліч планів.
Туреччина під керівництвом Ердогана вельми енергійно розвиває і просуває неосманізм — відновлює свої позиції на міжнародній арені до рівня, близького до того, який був свого часу у Османської імперії, але, звичано, в іншому форматі.
Анкара зайнялася проєктуванням сили на Близький Схід, країни Магрибу, Африку, Перську затоку, Кавказ і, звичайно ж, на Чорне море і Північне Причорномор'я.
Як і Путін, Ердоган зайнявся "збиранням земель" і народів. Заради цього можна навіть пограти з ідеологемою "в Туреччині — всі турки", що дісталася від Мустафи Кемаля. У тому числі згадавши ненароком, що "гірські тюрки", які втекли від радянських репресій і осіли в Туреччині, а також їх нащадки — це все-таки кримські татари. Втім, це, звичайно, необов'язково — досить не забувати про тюркську спорідненість з тими з них, хто не володіє турецькими паспортами. Загалом, кримські татари, які нині перебувають під окупацією росіян, для Анкари теж практично свої, тільки зарубіжні.
Звідси і підтримка Анкарою "Кримської платформи". Адже таким чином Ердоган може успішно проєктувати силу на Північне Причорномор'я на зло Москві, яка вже перетворила Крим у фортецю, а також намагається домогтися перетворення прилеглої частини Чорного і всього Азовського моря в "російські озера".
Відповідно, в цьому регіоні відбувається зіткнення інтересів і амбіцій Росії і Туреччини.
З огляду на той факт, що Туреччина з усіх членів НАТО володіє сильним флотом в Чорному морі, Альянсу доводиться зважати на думку Анкари по ряду принципових питань.
Слідами Лукашенка
У тому числі, як бачимо, і по білоруському. Насправді є цілий ряд причин, по яких Ердоган вирішив заступитися за Лукашенка перед НАТО.
Причина перша — це власний інтерес Туреччини в поширенні впливу в цьому та інших регіонах.
Домагається Анкара цього за допомогою різних механізмів.
Наприклад, настільки агресивно освоювати Східне Середземномор'я, а саме родовища вуглеводнів, Туреччині вдається завдяки власним проксі-структурам на кшталт невизнаної "Турецької Республіки Північний Кіпр" і скандальному меморандуму про взаєморозуміння щодо демаркації морських зон між Туреччиною і Лівією, завдяки якому Анкара фактично підім'яла під себе ті ділянки Середземного моря, які, взагалі-то, відносяться до Греції або Єгипту.
Утримуватися на Близькому Сході і розширювати свій вплив Туреччині дозволяє створена нею на півночі Сирії буферна зона — фактично окупована територія, а також регулярні операції і дії турецьких військових в Північному Іраку — в Іракському Курдистані. Це єдине утворення курдів, наділене хоч якоюсь державністю, а отже, представляє загрозу для Анкари, яка одне з рухів "своїх" курдів — Робочу партію Курдистану — відносить до терористичних угруповань.
Боротьба з курдської загрозою поряд з прихильниками Фетхуллаха Гюлена — це одна з іде фікс Ердогана, що дозволяє йому знову-таки проєктувати силу за кордоном і консолідувати електорат.
Функціонерів і бойовиків РПК, зауважимо, турецькі силовики переслідують не тільки в самій Туреччині, але за кордоном. Свідченням чого, наприклад, можуть послужити вбивства у Франції в 2013 р. трьох курдів-активістів: однієї із засновників РПК Сакіне Джансиз, а також Фідана Догана і Лейли Сайлемез.
Французи провели розслідування і встановили, що за вбивствами стояли співробітники турецької спецслужби — Організації національної розвідки (MIT).
Затриманий французькими правоохоронцями виконавець — Омер Гюней, до речі, до суду не дожив і був знайдений мертвим у в'язниці за кілька днів до початку процесу.
Кінці у воду, як то кажуть. Але осад залишився, як і претензія Парижа до Анкари.
Що, втім, не означає, що турецькі спецслужби відмовилися від переслідування курдів. І не виключено, що в якості можливого сценарію вони ще можуть скористатися примусовою посадкою літака з черговим активістом за лекалами Білорусі. У такому разі, якщо турецькі силовики влаштують аналогічне викрадення літака, Туреччині, підтримай вона вчора жорстку резолюцію НАТО, було б значно складніше спростувати звинувачення і випади союзників.
Це перша частина Марлезонського балету. Друга — більш прозаїчна. Йдеться про банальні шкурні інтереси.
Врятуйте наші груші
Не тільки Росія чи Китай ведуть спільні справи з режимом Лукашенка. Але й Туреччина теж.
Анкара і Мінськ підтримують дуже активний контакт, особливо в останні кілька тижнів. У тому числі і на рівні президентів.
Остання їх розмова відбулася не так давно — 7 травня. Скупі пресрелізи, опубліковані Мінськом і Анкарою, свідчать, що ключовою темою переговорів було економічне співробітництво і плани наростити товарообіг до $1,5 млрд.
Але тут йдеться про "білий" товарообіг. Але ж є ще "сірий". Простіше кажучи, контрабанда. І цей тип економічного співробітництва між країнами, згідно зі свіжим розслідування Nexta, процвітає з року в рік.
Причому в контрабандних схемах задіяна і Росія. Як нагадують автори розслідування, після оголошення Москвою "бульдозерної війни" європейським сирам і фруктам, цю нішу оперативно зайняла Білорусь, поставляючи в Росію і креветки, і ківі, і іншу продукцію, яку вона нібито виробляє.
Питається, звідки у білорусів взялася така екзотика. Nexta стверджує, що допомагають в цьому підроблені турецькі сертифікати походження на продукцію з країн ЄС. Ті ж фрукти в Білорусі оформлялися як турецька продукція, і вже по них колишні нідерландські, а тепер турецькі груші приїжджали в Росію.
Масштаби і доходи від контрабанди колосальні. І йшли вони, зрозуміло, в кишені "правильним" людям в Білорусі і Росії. Але якби представники Туреччини не брали участь у чомусь подібному, Анкара, напевно б, давно дізналася про це і влаштувала б скандал, вимагаючи розслідувань і компенсацій. Коли ж його немає, це може означати або участь в схемах, або регулярні виплати відступних за мовчання.
Отже, якби Туреччина на вчорашньому саміті НАТО відкрито підтримала введення нових санкцій щодо режиму Лукашенка, то подібні схеми точно були б під ударом. Тому причиною тиску Туреччини на союзників по НАТО поряд проєктуванням сили в Північному Причорномор'ї може служити і суто комерційний інтерес.
Це як там не є Realpolitik і відсутність політики цінностей. До слова, такі ж маневри частенько проводять і країни Європейського Союзу щодо російського або білоруського питань.
