Переможна ретирада. Як Кремль намагається пояснити провали в Україні і до чого тут російська література

Російський культурний код завжди був суперечливий і ґрунтувався на взаємовиключних параметрах. Кремлівська пропаганда перманентно культивувала оруеллівські висновки про свободу, що переходить у рабство, зводила незнання обивателя в силу, а війну асоціювала з миром настільки, що навіть заборонила перше з цих слів.

Але в Кремлі сидять шанувальники не лише британського письменника. Традиції сягають ще творів російської літератури, вивчення яких є обов'язком кожного школяра з цієї країни.

Ось, наприклад, класична "Війна та мир" — роман-епопея, який зводять у символи російськості у своїх пікових значеннях. Російські ж газети, як зауважив Толстой, ще у наполеонівську епоху повідомляли у тому, як кутузовська армія ретирувалася з бою під Аустерлицем. Незважаючи на подвиг окремого князя Болконського. І "ретираду" цю, наголошував автор "Війни та миру", здійснювали в "досконалому порядку".

У частини російських пропагандистів велика спокуса назвати втечу російських окупантів на українських фронтах "великим відступом", як у 1915 році, проводячи паралелі з Першою світовою війною. Але тоді Кремль ставить себе у вкрай незручну ситуацію. Тодішній маневр росіян справді знекровив війська німецької армії. Але за два роки Російська імперія безславно розвалилася. Апріорі невдалий кейс для відповідальних осіб, на яких буде покладено місію доносити до населення повідомлення про нові поразки на фронтах.

Взагалі війни, які в Росії, а потім і СРСР було промарковано як "вітчизняні" (1812 року, Перша світова, а також радянсько-німецька в рамках Другої світової) — вкрай невдала "модель для складання". Та ж війна 1812 року як приклад не підходить з тих міркувань, що українці заходити на російську територію не збираються. Це не про "заманити і вимотати". Саме цим деякий час користувалася власне українська армія. Яка потім перейшла в успішний контрнаступ, поставивши перед Кремлем складне завдання з питанням "Що це було?" на вістрі.

Перша світова — крім згаданого колапсу — погана для порівняння ще й тому, що в ній Російська імперія мала союзників. Не безпорадні сателіти і віроломні партнери, які мають виключно власну вигоду — а саме ідейні союзники.

Апелювання ж до радянсько-німецької війни хоч і надихнуло російську владу на косплей нацизму разом із звинуваченнями в ньому ж українців, але теж не життєздатне. Гасло "відступати нікуди — позаду Москва" практично не застосувати ніяк. У цій системі пропагандистських координат – обіцянка розбити ворога "малою кров'ю могутнім ударом", рефреном пісні "Якщо завтра війна". Тієї самої, під яку радянські війська ходили громити фінів. У такій самій "оборонній" війні, як зараз. І якщо повторювати за Путіним і кремлівською пропагандою, що "спецоперація" — це оборона, то все сумно: Росія цю оборону програє. І це знову викликає неприємні алюзії: адже аварія Третього Рейху теж почалася з боїв, які програли на чужих територіях.

Можливо, не в останню чергу, тому Путін про втечу з Харківщини поки що мовчить, хоча Пєсков і запевняв, що йому про ситуацію на фронтах доповідають. Путінський прессекретар відсилав тих, хто цікавиться, до Міннападу. Можна, звичайно, припустити, що через побоювання, що він сам чи шеф опиняться під статтею за наклеп про спецоперацію. Але справа, зрозуміло, у тому, що пресслужба путінського військового відомства цілком освоїла прийом олександрівської епохи, описаний Толстим: рапортувати про поразки у переможному дусі.

Штатний пропагандист режиму Дмитро Кисельов слово "ретирування" публічно оголосити побоявся, але іменник "перегрупування" в ефірі його щотижневої програми, все-таки, пролунало.

Іноді в російському інфополі опціонально згадуються варіанти із закликом "повстати країні величезній", але в Кремлі поки що на безладний хор прихильників загальної мобілізації взаємністю не відповідають. Знову ж таки, не оборонну війну ведуть.

Під сукном, крім того, є ядерний козир. Але на тлі карт на руках у НАТО – там, у кращому для Москви випадку, – дама. Будь-яка спроба викласти її на стіл – миттєвий удар у відповідь. Вкрай екстремальний варіант для Путіна, чия любов до життя (власного) прямо пропорційна довжині столу, за яким він любить приймати зарубіжних гостей.

Вдарити можуть — і навіть з ймовірністю 50% (або — так, або — ні). Ну, якщо зовсім не сприймають попередження з Брюсселя про неприпустимість застосування ядерної зброї. Розвідка Альянсу знатиме про готовність Москви скористатися ним уже в той момент, коли боєголовки вивезуть із баз зберігання.

Поки що Путін, що називається, "на паузі". Він навіть певною мірою відвернув російські медіа від війни в Україні, відкривши в Москві, як заявляли, "найбільше колесо огляду у світі". Цар-колесо звично зламалося, подібно до цар-дзвону та цар-гармати. А тут ще й рокер, лідер "Ленінграда" Сергій Шнуров, останнім часом абсолютно сервильний режиму, в центрі російської столиці виконав пісню із рядками Вчора наснився прекрасний сон/Москва згоріла цілком.

Зазначимо, співав у день міста, на найбільшому стадіоні російської столиці "Лужники". Під радісні вигуки москвичів, що влаштували на арені аншлаг. Залишив він її абсолютно цілим і неушкодженим, що було б важко уявити десь у Києві, виконай подібне хтось із українських музикантів про столицю України. Якщо хтось із них взагалі має щось таке в репертуарі.

Або ось на НТВ почали копатися в дрібницях, явивши світові потенційно диявольський задум про готовність, ні мало, ні багато, здати Донбас.

На "газпромівському" каналі (свідомо чи несвідомо) наважилися поставити під сумнів, ні багато, ні мало, сasus belli — устремління Росії щодо "захисту" квазідержавних "Донецької" та "Луганської" "народних республік". Відповідальний працівник держканалу, в черговий раз повідомляючи про те, як Україна "бомбіт Донбас", згадав "восьмирічного Стаса" з – тут увага – Донецької області. Для НТВ ситуація – гірша за губернаторську.

Усвідомлював співробітник телеканалу, що робив – зазіхнув на суб'єктність визнаної Кремлем республіки, або не усвідомлював – очевидним є той самий "мислезлочин" зі згаданого вище культового (передусім, для російського керівництва) "1984"

У Telegram-каналах "воєнкорів російської весни", крім того, масово закидається "мислевірус" про солдатів НАТО на Донбасі. Ця думка звучала і раніше, але вона була досить маргінальною. Настільки, що її авторство цілком заслужено приписується заштатній співачці Чичеріній. Яка, треба сказати, намагається повернути собі популярність, щоразу з'являючись на окупованих Росією територіях України: то в Донецькій області, то в Запорізькій.

Тепер же байки про "темношкірих солдатів" з НАТО, "польських найманців" та інших стали невід'ємною частиною навколокремлівської інформаційної політики.

Одна з прим російської пропаганди Маргарита Симоньян на тлі контрнаступу української армії навіть фактично запропонувала "відіграти війну" — як інакше розуміти її міркування в дусі "а ось раніше разом пісні співали". Пропагандистка навіть озвучила "картину минулого", яка має трансформуватися в "картину майбутнього" (теж про "двомислення"). Знову разом, жодної війни.

Потім, правда, "виправилася." Окупанти дуже своєрідно відзначили річницю терактів 11 вересня, завдавши удару по об'єктах критичної інфраструктури України, через що частина її регіонів залишилася без електро- та газопостачання. Симоньян знову відчула, що генеральна лінія вийшла на новий виток кровожерливості і вимагала бомбардувати українські електростанції ще більше. Включно із атомними.

Істерики та словесний вир пропагандистів, історії від Конашенкова різного ступеня неправдоподібності і нарешті – мовчання Путіна (воно, як водиться, було найгучнішим) свідчить лише про те, що окупанти вже не вірять у свою перемогу в Україні.

Симоньян та інші пропагандисти можуть вимагати нових ударів по українських ТЕЦ, але це лише заклики до помсти.

Тут точно не до "подвигів" під Аустерліцем. Це типове олівцеве "Не моя?! Так не діставайся ж ти нікому!" з "Безприданниці" Миколи Островського. І цей архетип стає визначальним щодо України. Ось тільки вдячна жертовна покірність з якою Лариса, ця безприданниця, прийняла кулю — теж російський архетип. Але у Кремлі цього так і не зрозуміли.