"Вирішальне значення для світового популістського руху". Сенс виборів в Італії
Ще одна європейська країна стала жертвою популізму з кокошником на голові, що базується на ксенофобії і євроскептицизмі. За останніми даними, на виборах в обидві палати парламенту Італії лідирує правоцентристський союз, який сколотили "Вперед, Італія!" нев'їзних в Україну до вересня цього року Сільвіо Берлусконі, а також націоналістична "Ліга Півночі", націонал-консерватори "Брати Італії" і ще одні консерватори, але християнські - "Ми з Італією". Отже, альянс, обличчям якого є екс-прем'єр і друг Володимира Путіна, набирає близько 37%, тим самим може розраховувати на 248-268 місць в нижній палаті.
Ще одні популісти з лівими гаслами - "Рух п'яти зірок", створене блогером-коміком Беппе Грілло, показав найкращий результат як окрема партія - 31% і 216-236 мандатів. А ось ліві не в фаворі. Їм в сукупності вдалося набрати близько 23,5%, причому фронтмен лівоцентристів -Демократична партія, очолювана екс-прем'єром Маттео Ренці - крутиться в районі 20%, що обіцяє їй лише 107-127 місць.
В кінці грудня парламент Італії вийшов з крутого піке. 24 грудня італійські сенатори дали добро на проект держбюджету на цей рік, погодившись скоротити дефіцит з 2,1% до 1,6% ВВП. Це був маркер, завершальний суперечки навколо бюджетного дефіциту і запускає парламентські вибори. І через чотири дні президент Серджо Маттарелла розпустив парламент. Вже тоді соціологи віддавали перше місце правим Берлусконі. Сам колишній прем'єр у виборах брав активну участь тільки як говорить голови. І на наступний день після рішення Маттареллы поспішив заявити в інтерв'ю міланській газеті Corriere della Sera, що в разі перемоги буде переконувати ЄС в необхідності скасувати антиросійські санкції, бо Росія нібито не ворог.
Ефект Берлусконі
Новітня історія парламентської Італії - це в принципі історія постійних суперечок і відставок. Але, як не дивно, не яка вилазить з секс-скандалів, звинувачень у корупції і зв'язках з мафією Берлусконі - острівець стабільності. Приміром, у січні минулого року міланська прокуратура відновила розслідування Берлусконі за підозрою у підкупі свідків у рамках справи про використанні послуг неповнолітніх повій. А в січні вже цього року його запідозрили у відмиванні коштів при продажу китайцям ФК "Мілан" за 740 млн євро. Тим не менш Берлусконі роками все сходить з рук. В тому числі і візит у Крим, де він з Путіним у Масандрі розпивав колекційне вино по $50 тис. за пляшку. Так, екс-прем'єр не має можливості займати державні посади, а тому і рекламував лише своїх підопічних. Нинішній Берлусконі - це італійський аналог Ярослава Качиньського або Герхарда Шредера. І за поляком, і за німцем, що засідає в правлінні "Газпрому", останнє слово. Неважливо, хто займає високі кабінети.
Берлусконі ж, змінюючи політичні прапори, примудрявся тричі очолювати уряд. Причому він завжди був "людиною з народу" зі стандартним набором популістських обіцянок про зниження податків, скорочення бюрократичного апарату і т. п. Сам народ часом втомлювався від нього, але все ж стабільно голосував за його проекти - то за "Вперед, Італія!", то за "Дім свободи", то за "Народ свободи", то знову за "Вперед, Італія!". Правда, залишається незрозумілим, а від чого чи кого друг Путіна зібрався звільняти італійців. Навряд чи від корупції, величезного впливу мафіозних структур і популізму.
Не згинув
Італія стала черговим свідченням того, що популізм, як політична технологія, продовжує залишатися ефективною. І її ефективність обумовлена простотою: хочеш підтримки, говори все, що середній виборець хоче почути і в що бажає повірити. Цей підхід спрацював у Польщі, Угорщині, США, Великобританії, Нідерландах ("антиукраїнський" референдум, але потім королівство "реабілітувалося" на виборах, позбавивши Герта Вілдерса першого місця). А ще Австрія і Німеччина: у першій вибори виграли праві; у другій - не виграли, але значно зміцнив своє становище. Через місяць парламентські вибори в Угорщині, і влади республіки користуються тим же ноу-хау (про що, зокрема, свідчить скандал з Україною). Втім, ефективність технології вказує і на кризу еліт і на якість середньостатистичного виборця, часто змушує засумніватися в ефективності демократії.
Що до Італії, то вона така ж корумпована, як і Росія. У ній існують ті ж маргінальні ідеологічні надбудови; і при цьому як такої базисної концепції єдності немає. Регіони говорять на різних мовах. Після Стародавнього Риму Італія була сукупністю безлічі міст-держав, що воюють один з одним. Так, Німеччина теж пройшла через цей період роздробленості, але саме що пройшла. Нехай німці Баварії висловлюються дещо інакше, ніж німці з Нижньої Саксонії. В Італії ж у главу кута завжди ставилися інтереси умовного клану і плювати на закони. Не дивно, що ця модель знайшла своє відображення у численної мафії. І звідси зрозуміло, чому так тягнуться один до одного гопник з пітерської підворіття і медіамагнат-фігурант злочинних махінацій; політичні партії, шибайголови, що захищають "русский мир" (кілька сот італійських найманців відвідували Донбас); а також представники бізнесу. Тому-то торішню заяву Маттареллы про якусь культурну спорідненість між росіянами та італійцями не повинне викликати подиву. Зближення може продовжитися, але не все так однозначно насамперед для правоцентристів, чий успіх, безумовно, радує Кремль.
Новий політичний криза
Для початку зазначимо, що Італія вперше голосувала за новою змішаною мажоритарно-пропорційною виборчою системою. На "мажоритарку" припадає третина місць, а інші дві третини - на пропорційну систему. Інновація спровокувала проблеми. Зокрема, виборчкоми не йшли в ногу з новим законодавством, в результаті чого довелося передруковувати бюлетені, багато з яких виявилися недійсними, а також підвищувати заходи безпеки. Тому є сенс очікувати локальних скандалів, переростають в загальнонаціональні, з-за можливих фальсифікацій.
Але це в перспективі. На ділі ж зараз все увагу буде звернено на міжпартійні парламентські переговори щодо створення коаліції. Прем'єром називають лідера "Ліги" Маттео Сальвини, однак спершу всім учасникам потрібно якимось чином сформувати уряд. Адже ніхто не набрав необхідні 40% і не може розраховувати на 316 мандатів. Попереду складні переговори і можливий черговий політичний криза.
Всі учасники виборів зарікалася створювати коаліцію один з одним. Однак "п'ятизіркові" також говорили і зворотне: якщо не отримаємо більшість, то будемо працювати над коаліцією. Але з ким? З одного боку, депутати партії блогера відвідували разом з колегами з "Ліги" окупований Крим до 2015 р. З іншого боку, як повідомив сам Грілло, ще в минулому році "П'ять зірок" почали бити горщики з іншими маргіналами. Так, партія вийшла з фракції "Європа за свободу і демократію", в яку входять всі євроскептики Європарламенту. Цю фракцію, нагадаємо, очолює відомий Найджел Фарадж. Він був одним з головних прихильників Brexit, він же допомагав прокремлівської фронді в Нідерландах у підготовці того самого референдуму, який створив загрозу для Угоди про асоціацію між ЄС і Україною.
У січні цього року "Рух п'яти зірок" різко стало більш проєвропейським. Лідер партії Луїджі Ді Майо повідомив, що в партії більше не вважають за доцільне вихід Італії з єврозони. На цьому, до речі, наполягають їх колишні компаньйони по поїздці до Криму з "Ліги Півночі". Тому на шляху до коаліції правоцентристського союзу і "П'яти зірок" чимало перепон. Спроби сформувати її, звичайно, будуть вживатися, незважаючи на суперечності. Принаймні, представники правопопулистского табору на це сподіваються. Наприклад, колишній сірий кардинал Трампа Стів Бэннон. Він в інтерв'ю тієї ж міланській газеті Corriere della Sera мріяв про коаліцію правих і "Руху п'яти зірок". "Ці вибори мають вирішальне значення для світової популістського руху", - додав він, звернувшись насамперед до італійцям, виступаючим проти міграції.
У той же час проблема міграції - палиця о двох кінцях. Євроскептики, особливо з півночі, тлумачать про вихід з ЄС і відомі своєю нетерпимістю до сіцілійця і неаполітанцям, так і прибувають з Африки чужинцям. Але без грошей Євросоюзу праві популісти з міграційним кризою не впорається і будуть поховані під вагою державних боргів. Це раз. Два. Якщо Берлусконі і До вдасться якимось чином сформувати уряд, не варто вважати, що офіційний Рим негайно ж визнає анексію Криму. Природно, прокремлівська лобі в Європі значно посилиться, але повністю суперечить позиції Брюсселя італійський демарш обіцяє серйозні неприємності, аж до санкцій і дефолту через величезних боргів перед ЄС. До того ж велика ймовірність, що навіть якщо "Рух п'яти зірок увійде в коаліцію, то відверто антиєвропейські ініціативи, швидше за все, будуть блокувати. При такому розкладі правоцентристам доведеться миритися і зменшити запал або готуватися до нових дострокових виборів. А Берлусконі і його "Вперед, Італія!" пам'ятають протести і короткий правління в середині 90-х. До того ж, судячи по цих виборів, балом в Італії править популіст молодші.
