Підказка Раді. Як Макрон новим законом про поліцію розлютив французів

24 листопада Національні збори, нижня палата французького парламенту, ухвалила 388 голосами "за" (104 — проти, 66 — утрималися) закон "Про глобальну безпеку", що спровокував масові протести у Франції.

Закон був поданий президентською партією "Республіка, вперед!" (220 з 271 депутата проголосували "за") і отримав підтримку правих "республіканців" (99 з 105) і союзників по коаліції "Демократичного руху" (33 з 56) Франсуа Байру, міністра юстиції в уряді Франсуа Олланда.

Ліві — Соціалістична партія і ліворадикальна "Нескорена Франція" Жан-Люка Меланшона — закон не підтримали і вимагають його скасування.

Дітище партії Еммануеля Макрона розкритикував і Олланд, і омбудсмен Франції Клер Едон, і міжнародні правозахисні організації Amnesty International, Human Rights League, "Репортери без кордонів"; а також Управління верховного комісара ООН з прав людини і Єврокомісія, яка пригрозила Парижу аудитом цього закону.

Чому?

У законопроекті, який схвалили поліцейські профспілки і який в січні повинен розглянути Сенат Франції, його критики бачать надмірне посилення повноважень муніципальної поліції через більш широкий доступ до вуличних камер відеоспостереження і дронів.

Особливо обурює журналістів, правозахисників і простих французів 24-а стаття, яка криміналізує зйомку поліцейського (фото, відео) з декларованою метою не допустити переслідування поліцейських, які виконують свої обов'язки. В тому числі, під час розгону акцій протесту, які у Франції — часте явище. Свого роду навіть національна ідея.

Також ЗМІ для висвітлення демонстрацій на місці, за задумом авторів з президентської партії, повинні будуть заздалегідь зареєструватися. Журналісти, в свою чергу, вказують, що такі суворі обмеження є посяганням на свободу слова і фактично не дозволять фіксувати можливе перевищення повноважень співробітниками правоохоронних органів.

Їхні аргументи досить переконливі. Але не для нижньої палати парламенту, яка прийняла закон на наступний день після того, як в медіа широко розійшлися кадри з побитим копами в його ж студії темношкірим музичним продюсером Мішелем Зеклером. І після того, як поліцію розкритикували за насильство під час знищення наметових таборів мігрантів в столиці Франції.

Медійна картинка, прямо скажемо, вийшла не надто. Макрону довелося публічно засудити дії людей, яким він прагне розширити повноваження.

Законодавці з запізненням почали реагувати на обурення співгромадян. Тільки тоді, коли на вулиці французьких міст 28-29 листопада вийшли від 130 тис. (за даними поліції) до 500 тис. (за даними організаторів) людей.

Демонстрації супроводжувалися погромами і сутичками з поліцією, яка була змушена застосовувати спецзасоби, щоб перешкодити зведенню барикад в Парижі.

Французи вийшли на вулиці з гаслами, "Франція: країна з правами для поліцейських", "Свобода, рівність, братерство, для кого?!", "Макрон, досить!".

Настільки жвавий рух вкрай незадоволених людей в Парижі, Ліллі, Нанті, Ліоні, Тулузі і повний критики суспільний дискурс змусив членів Національних зборів здати трохи назад.

Ні, закон, як того вимагають ліві, вони скасовувати не мають наміру. Хочуть обійтися переглядом головного дратівного фактору — 24-ї статті. Втім організатори протестів таким компромісом незадоволені і закликають не обмежуватися напівзаходами.

Тепер справа за депутатами. У них є час до розгляду в Сенаті, щоб спробувати знайти вихід з кризової ситуації.

Всі ліві, а я д'Артаньян

Президент П'ятої Республіки тим часом спробував хоч якось збити хвилю критики в свою адресу під час свого телезвернення 4 грудня.

Вийшло так собі. На наступний день французи знову влаштували багатотисячні мітинги.

Можливо, тому, що тактика проведення порівнянь з тими, з ким не варто в принципі дорівнювати — відверто невдала.

Макрон порівнював себе з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом і прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, коли намагався відповісти на звинувачення в побудові авторитарної держави.

"Ми не Угорщина, Туреччина чи інші! Давайте не дозволяти зображати Францію в карикатурному вигляді", — закликав він з телеекранів, захищаючи порив свого уряду зміцнити безпеку за допомогою скандального закону.

Далі його, що зветься, понесло. Коментуючи ж інцидент з побиттям Зеклера, Макрон заявив, що "був шокований", але сказав також: "Моя роль не в тому, щоб судити, почалося офіційне розслідування".

При цьому, переводячи акцент на іншу сторону — на копів, які страждають від насильства з боку протестуючих, він все ж судив, сказавши, що "безумці, дикуни" напали на жінку-поліцейську під час протестів.

Не можна не помітити, що Макрон якщо і не буде наслідувати Трампу, то принаймні між їх стратегіями захисту є певна схожість — перекладати політичну відповідальність на лівих.

За словами президента Франції, термін "насильство з боку поліції" політизований лівими, в той час як французька поліція — не така. Вона, мовляв, не схожа на поліцію США, "де на кожному протесті гине близько 10 осіб".

Звідки Макрон взяв такі дані, невідомо. Але з огляду на масштаби протестів BLM в цьому році, згідно з його формулою "10 жертв на кожному протесті", в Сполучених Штатах на другому місці після Covid-19, напевно, опинилася б американська поліція.

Второваною доріжкою

Вся каденція Макрона, що стрімко увірвався у французьку політику як завдяки своїм комунікаційним навичкам, так і завдяки Олланду, що оцінив умовно юне обдарування, йшла рука об руку з протестними акціями: проти лібералізації трудового законодавства, проти реформи залізниці, проти підвищення цін на бензин, проти зростання податків і т.д.

З одного боку, французи легкі на підйом. У разі, якщо їм щось не подобається в політиці влади, їх невдоволення оперативно трансформується в протести і зіткнення.

З іншого боку, важливий і контекст пропонованих Макрона змін в сфері безпеки.

Насправді нічого нового він співгромадянам не запропонував. Реагуючи на внутрішні соціально-політичні кризи в країні посиленням заходів безпеки, Макрон діє, як і його попередники. І так само наривається на шквал критики, якщо перегинає палицю.

Як і той же Франсуа Олланд після терактів 2015 р. Тоді він був змушений відкласти реалізацію передвиборчої обіцянки провести трудову реформу, яка, до слова, все одно була неоднозначно сприйнята профспілками і впровадження якої вилилося в черговий сеанс протестної активності.

Олланд після терактів зосередився на чому? Правильно, на заходах безпеки.

Насамперед він оголосив безпрецедентну на той час мобілізацію поліцейських, жандармів і військових.

По-друге, виступив з ініціативою внести зміни до конституції, і одна із запропонованих їм норм була про позбавлення громадянства французів-терористів.

Свою позицію колишній вже президент Франції аргументував тим, що француз, який бореться в рядах угруповання "Ісламська держава", що оголосила війну Франції, зрадив співвітчизників і ідеали П'ятої республіки, а значить, не має права на громадянство цієї країни.

Ця ініціатива сподобалася правим, але не сподобалася багатьом в Соцпартії, де і без цього був серйозні розкол. Не припав він до смаку навіть члену його уряду — Крістіан Тобіра, яку Олланд дуже цінував, що пішла з поста глави Мін'юсту.

Президентство Олланда, як і Макрона, теж протікало під прапором протестів. Але все ж йому є чим похвалитися: його урядам вдалося запустити французьку економіку після кризи 2008 р., знизити рівень безробіття, забезпечити зростання ВВП, а також ініціювати діалог про зміну загальноєвропейської економічної політики.

Макрон подібними успіхами в принципі не відзначився. Замість цього його політика зводиться до популяризації задумів і планів, які виставлені в якості перемоги вже сьогодні.

І якщо вже порівнювати політику Олланда і Макрона в сфері безпеки, то аргументи на користь її проведення різні за значенням.

Олланд відштовхувався від терактів в Парижі, що забрали життя 130 осіб, і в Ніцці рік потому (84 жертви). Причому, зауважимо, Олланд ще й зміг зупинитися, коли в 2016 р., після теракту в Ніцці, відмовився посилювати контртерористичне законодавство.

Що є у Макрона як виправдання прийняття закону "про глобальну безпеку"?

25 вересня виходець з Пакистану напав на людей біля будівлі колишньої редакції Charlie Hebdo. Ще 29 жовтня, але вже після внесення законопроекту до парламенту, стався новий напад в Ніцці — три жертви.

Ну і ще вбивство вчителя Самюеля Паті 16 жовтня уродженцем Москви чеченського походження Абдулахом Анзоровим. Вбивцю, до речі, за повідомленнями російської преси, напередодні поховали з почестями в Чечні.

Саме загибель Самюеля Паті Макрон перетворив в національну трагедію і привід для боротьби з ісламізацією Франції, за чим послідував жорсткий конфлікт з Анкарою і особисто Ердоганом, які претендують на роль захисника мусульманського світу.

Звертати з цього шляху президент Франції не має наміру. Макрон, "на марші", так би мовити. І недавно його хрестовий похід був підкріплений рішенням проінспектувати 76 мечетей і молитовних будинків на предмет екстремістських поглядів.

У Макрона не виходить компенсувати втрати у внутрішній політиці. Та й у зовнішній не все гладко: проекти з новою Європою очікувано буксують. А якщо ще й обраний президент США Джо Байден дійсно почне налагоджувати контакт з Європою, то проект двохшвидкісного ЄС з чималою ймовірністю буде відправлений в довгий ящик.

Ось і залишається йому класичний прийом: ліпити образ зовнішнього ворога — тим більше що Турецький лідер з радістю погодився, і внутрішнього — в особі п'ятої колони з числа французьких мусульман.

Як не дивно, ініціатива Макроновської партії не обіцяє нічого доброго не тільки Франції, але й Україні. З огляду на, з одного боку, явний курс на реставрацію практик часів Януковича, а з іншого — звичку бездумно (або, навпаки, дуже продумано) копіювати європейські нововведення аж до не самих підходящих, цілком можна припустити, що подібний законопроект опиниться і в Верховній Раді. Було б гарна підмога оспіваному генпрокурором тягаря "государєва ока".