За очками. Що дасть і чого не дасть Україні прийняття ЄСПЛ позову по Криму

Отже, Велика палата Європейського суду з прав людини в Страсбурзі винесла рішення про підсудність у рамках її повноважень справи за позовом України проти Російської Федерації № 20958/14 (по Криму). У самому рішенні це названо "приемлемостью". Іншими словами, на попередньому слуханні конфлікт визнаний існуючим, претензії України — реальними і правильним чином (з юридичної точки зору) сформульованими, а сама справа належить до юрисдикції саме ЄСПЛ, а не будь-якого іншого суду. Тепер справу розглядатимуть в ЄСПЛ по суті, встановлюючи правоту і неправоту сторін.

Також були уточнені і дати. Суд визнав, що Росія де-факто контролювала Крим з 27 лютого 2014 р. Іншими словами, саме з цієї дати їй і можна виставляти претензії з приводу того, що відбувалося в Криму.

Міжнародне право — в теорії і на практиці

Чи можна назвати рішення ЄСПЛ досягненням української сторони? Безсумнівно, так. І всього за три роки — про подачу позову в ЄСПЛ вперше заговорили в 2017-м. Але яка практична користь від цього успіху?

З нею (з практичною користю) все поки йде набагато складніше. Тому, що суд — взагалі, будь-який суд, тим більше ЄСПЛ — дуже специфічна установа. Суд призначений для вирішення конфліктів між соціалізованимі людьми (а також і державами, якщо мова про ЄСПЛ). Тобто такими, які живуть і мають намір жити надалі в людському або державному співтоваристві. І якщо людину, навіть абсолютно асоціальну, ще можливо примусити до виконання рішення суду силою, хоча і не завжди — вона може піти в біга, забитися в якусь глушину, тобто випасти з соціуму, або навіть перейти в атаку на соціум, почавши його активно руйнувати, корумпуючи і розкладаючи систему правосуддя (історія Ілана Шора та Ігоря Додона, що кришує його в Молдові, якраз і дає приклад такого роду), то, з асоціальною щодо навколишнього світу державою все проходить набагато гірше. Методів примусу щодо держав взагалі дуже небагато. Санкції за невиконання рішень ЄСПЛ, як правило, не вводяться, до того ж вони зазвичай бувають і не особливо ефективні. Зокрема, Росія вже давно і різноманітно санкціонована за Крим, але віддавати його не має наміру. Більш того, вона забила в свою конституцію пункт, який робить таке повернення злочином. Мовляв, ніяка частина російської території не може бути віддана, а Крим, нагадаю, визнаний в Росії, за російськими законами, російською територією, на підставі "референдуму" 2014 р.

Крім того, Росія демонстративно ігнорує всю систему міжнародного права взагалі. Робить вона це навмисно, оскільки мета Москви — злам і перекроювання системи міжнародного права до зручної для себе форми. Конкретно — повернення її до Ялтинського світоустрою зразка 1945 р., згідно з яким, якщо говорити по факту, відкинувши еківоки і красиві декларації, три країни-переможниці були поставлені над будь-яким законом, а міжнародне право перероблено під їхні політичні потреби. Це, зокрема, дозволило СРСР не сісти з Німеччиною на одну лаву підсудних у Нюрнберзі.

По суті ж, спочатку Європа, а потім і весь світ були розділені на Захід, де більш-менш панував закон, утім, що теж неабияк прогнулися під США і Великобританію, і Схід, де ведмідь у вушанці з червоною зіркою відчував себе повним господарем. Правда, потім у ведмедя з'явилися конкуренти, на зразок китайського дракона, але це вже окрема історія.

Іншими словами, Росія активно і свідомо руйнує міжнародне законодавство, прагнучи поставити себе над будь-яким законом. І це мало-помалу працює.

Одне з останніх вразливих місць Росії — економічні рішення судів, які можуть бути звернені на її власність за кордоном, завдяки чому і вдається хоч якось, зі скрипом, але все-таки домагатися їх виконання. Але і тут все складно, оскільки вміння ховати державне майно, переписуючи його на приватних осіб, давно піднесено Москвою в ранг високого кримінального мистецтва. А в інших областях все взагалі проходить досить похмуро. Росія — єдина держава-учасник Ради Європи, яка з 2015 р. законодавчо дозволяє собі не виконувати рішення ЄСПЛ. Правда, такі дії з опорою на закон все-таки рідкість. Набагато частіше Росія просто ігнорує рішення ЄСПЛ, нічого не декларуючи особливо. Так, за станом на вересень 2018 р., з 2380 постанов ЄСПЛ проти Росії російська влада виконала тільки 608. В основному це були індивідуальні скарги з незначними сумами компенсацій. Так що, хоча рішення ЄСПЛ у теорії і дасть шанс зрушити з місця багатьом індивідуальним заявам проти РФ, пов'язаних з Кримом, практичного толку від цього теж буде небагато.

Російська тактика і західні поступки

На той час поки Москві не вдалося привести міжнародне право до бажаного виду і на той випадок, якщо це не вдасться в подальшому, у Кремля є і план "Б" — демонстративний і не дуже виборний ігнор міжнародного законодавства. Загроза піти в повний його ігнор теж використовується — як засіб тиску. Світ ставлять перед вибором: або отримати в сусіди досить великого і агресивного ведмедя, який плює взагалі і в принципі на будь-які закони, щось на зразок збільшеної раз в сто, по території, ресурсів, фінансовим можливостям, міжнародних зв'язків, і головне - за кількістю ЯО і засобів його доставки, КНДР, або змінити закони, зробивши їх для ведмедя максимально зручними. І світ, треба сказати, відчуває з цього приводу деякі коливання. Оскільки, по-перше, деякі інші країни теж відчувають свою обмеженість міжнародним законодавством, чому поведінка Росії створює для них сильну спокусу. По-друге, краще ввести ведмедя хоч в якісь рамки, ніж взагалі ні в які, тим більше що жерти він буде в основному своїх сусідів. Яких, в очах Заходу, ведмедю, при потребі, можна і згодувати. По-третє, є вже і прецедент, та сама Ялта, коли на вимоги ведмедя погодилися, і згодували йому половину Європи. І тут вже можливі досить суперечливі оцінки, в тому плані, що були від цього Заходом отримані і деякі плюси, і деякі мінуси, і шальки терезів коливаються близько точки рівноваги.

Крім того, як будь-яка бюрократична структура, причетність до якої забезпечує високий рівень доходів і громадський статус, ЄСПЛ відчайдушно прагне до самозбереження. Повна відмова Росії від виконання його рішень різко знизить статус ЄСПЛ і створить небезпечний для нього прецедент. І ось, щоб цього уникнути, ЄСПЛ вдається до двох прийомів. Перший: він максимально затягує розгляд справ з серйозною політичною підкладкою, за принципом "або шах помре, або віслюк, або я, суддя ЄСПЛ, помру, і неприємне рішення доведеться приймати моєму спадкоємцю". Так що всього три роки, які пішли на прийняття рішення про прийнятність справи, — це дійсно дуже і дуже небагато, що говорить про дуже активну роботу української групи юристів. Оскільки, навіть при роботі середньої інтенсивності, рішень ЄСПЛ щодо прийнятності щодо куди менш важливих і резонансних справ часто чекають десятиліттями.

Другий прийом — компромісність рішень. Так, щоб одна сторона отримала хоч щось, а друга - трошки поступилася, а конфлікт був би залагоджено до взаємного помірного незадоволення. Обидві ці тенденції помітно посилилися навіть за останні пʼять-шість років: справи все більше затягуються, а компроміс все виразніше постає над законом.

Крім того, і це теж треба розуміти і приймати до уваги, всі країни, хоч якось визнають рішення ЄСПЛ, мають там своїх офіційних представників. І майбутні рішення суду вивіряються і виторговуються в кулуарних переговорах.

Реальна цінність української перемоги

Підсумовуючи все сказане, можна сказати, що перемога, здобута Україною, при всій повазі до праці, таланту і наполегливості українських юристів, сильно нагадує кубок, отриманий на змаганнях міського, приблизно, рівня, в середньому за престижністю виді спорту. Кубок дуже красивий і блискучий, хоча не золотий, і навіть не мельхіоровий. Його можна поставити вдома і стирати з нього пил. Можна, при нагоді їм похвалитися — ось, мовляв, Штірліц-Ісаєв був чемпіоном Берліна з тенісу, а я чемпіон іншого міста по .... чомусь ще. Але практичної цінності такий кубок, на жаль, позбавлений. З нього навіть випити не можна, хоча він і називається "кубком", бо кришка намертво припаяна. Ну, не положено спортсменам пити і нічого вводити їх в спокусу.

Разом з тим, незважаючи на загальну округлість форм, кубок досить масивний, і у нього є гострі кути. І якщо грунтовно і досить вдало вдарити їм по черепу грабіжника, який увірвався в ваш будинок, то цей череп цілком може змінити господаря, ставши, наприклад, експонатом колекції якогось медінституту. Тобто за певних обставин такий кубок все-таки може принести практичну користь.

Це і є чарівні і ключові слова: при певних обставинах.

Тому, що, наприклад, після теракту над Локербі будь-які позови теж здавалися безнадійними. Лівійський режим на чолі з Муаммаром Каддафі плював на весь світ, мабуть, ще чистіше, ніж сьогодні плює російський на чолі з Путіним. А потім ситуація змінилася, і позови раптом почали спрацьовувати. Але, якщо б їх не готували заздалегідь, не працювали б над ними — так, дуже довго, десятиліттями, без видимих успіхів, не дотримувалися б при цьому всі юридичні процедури в ситуації, що здавалася б, безнадійною, то при новій, сприятливій ситуації спрацьовувати було б нічому. Так що перемога України все-таки має реальну цінність. Хоча практична користь від неї не може бути отримана відразу.

Але вона, ця користь, обов'язково буде. Оскільки, як показує весь світовий досвід, кожен диктатор і кожна диктатура рано чи пізно знаходять свою шибеницю, розстрільну стінку або просто, по-домашньому, звичайний держак від лопати, увігнав ... ну, ви пам'ятаєте, кому, і куди.

Поки ж ми домоглися перемоги за очками. Що теж приємно, навіть з чисто моральної сторони. І, знову ж таки, обіцяє деякі перспективи в подальшому.