Пмефматичний Путін. Як Петербурзький форум перетворився на бенефіс одного казкаря

Весь виступ Путіна на Петербурзькому міжнародному економічному форумі (ПМЕФ) був витриманий у вже звичайному для нього в стилі дешевого видання Миколи Першого, простіше за оригінал. Якби покійного імператора виховали на пітерському дні злодії та вбивці, чиє злодійство зміцнила їхня шалена православність. Відносно цікавою була тільки заява Путіна, який назвав "собачим маренням" затвердження західних аналітиків про плани Росії напасти на НАТО. Так само, в тих же висловлюваннях, з посиланням на ту саму тварину (не здивуюся, якщо дворняга – його тотем, а що ще?), Путін відповідав у 2019 році на питання про можливу війну з Україною. Цікаво, чи може собака брехати і марити одночасно? Чи, якщо собака в цьому асоціативному ряду не Путін, а колективний Захід, чи може він одночасно і марити, і передбачати майбутнє?

Це була найцікавіша частина путінського виступу. Легко уявити, яким сумним сточним потоком лилося все інше.

Отже, Путін і путінята не збираються нападати ні на кого, оскільки на кого треба — ті вже на них напали. Вони хочуть лише одного: вбити всіх українців. Коли останнього українця буде вбито, в Європі, до полегшення всіх європейців, настане мир у всьому світі. І в усьому світі він, за фактом теж майже настане, бо злегка буде порушуватись планами палестинців убити останнього єврея, китайців — останнього тайванця, а каца … Стоп, тут буде потрібна роз'яснювальна пауза.

Згідно з вказівкою, що надійшла з української Нацради з ТБ, щоб не розпалювати в невідведених місцях, істот, які живуть на Росії, здається, заборонено так називати. Це не точно, оскільки цього слова в списку не було, а, було, скажімо, "орки", за змістом, швидше за все татарудмурти та бурятотувинці, то й справді потрібно уточнювати, про кого йдеться… І, щоб не розпалити, і не викликати ненавмисної пожежі, ми, охоплені захопленням перед мудрістю нацпорадників, назвемо словом "велико-роси". Слово це зараз вільне, оскільки з масовим поширенням китайських автомобілів та самокатів роси на велосипедах стали рідкістю, тож ця лексема може бути використана в ролі термінологічного таксі.

Так от, велико-роси, теж трохи порушуватимуть чудову всесвітню гармонію, поки не вб'ють усіх, хто сумнівається у вигаданій ними версії "Великої Вітчизняної війни". Але ці дрібні обурення, спричинені нестерпними євреями, тайванцями, та переписувачами героїчної велико-роської брехні будуть дрібними брижами на поверхні Великого Світового спокою, який настане після остаточного вирішення українського питання.

Схожий прецедент уже був, хоч і не все тоді вдалося. Один художник обіцяв Європі Вічний Мир та Спокій, коли зникнуть останній чех та останній єврей. Він дуже старався і майже дотримав слова – спокій тривав більше року, що погодьтеся чимало. Але все зіпсували спочатку мерзенні чехи та євреї, які не зникли, а потім мерзенні поляки, які напали на художника з недоречною критикою. І хоча на допомогу поспішив сам товариш Сталін, у справу втрутилися підступні англосакси, тож навіть товариш Сталін дивом відскочив убік. Але зараз є надія, що все вийде. Ідея технічної здачі України, мовляв, опановує західні маси; цю ідею підтримує і Китай, і вона вже відлилася, як у граніт, у проект ухвали мирної конференції у Швейцарії. Після його прийняття конференція стане невідмінною від конференції у Вадузі з саламандрового питання – а та, як ми пам'ятаємо, завершилася всесвітнім та нищівним успіхом.

Але повернімось до пмефматичного дідуся Путіна. Окрім обіцянки (не)напасти на НАТО і по-швидкому, за три місяці, зжерти Україну, якщо їй припинять надавати військову допомогу, Путін, з доброю усмішкою дементора, пообіцяв завдати асиметричних ударів по Заходу, надавши російську зброю в регіони, звідки їм будуть бити "по чутливих об'єктах країн, які постачають зброю Києву".

Незважаючи на явні ознаки деменції у поведінці Путіна, до цієї обіцянки варто поставитися всерйоз. Найнебезпечніша російська зброя – чергова орда хвиля мільйонів великоросів, з роз'їденим великоросськими фантазіями мозком, за останні три десятки років розкотилася світом, отруюючи його своєю присутністю, всюди, куди вона проникає. Щодо решти — нескладно: велико-російська людожерська банда унікальна і самобутня цивілізація, з правом голосу на Заході, і грошима для відкриття велико-російських ЗМІ, десятиліттями переробляє Захід у співтовариство споживачів цінностей Пушко-Суворово-Достоєвського-через-Альпи. Це єдиний продукт, який великороси здатні виробляти самі, на рівні чистої фізіології. Захід же, хоча орда потік велико-російської релокації, що накрив його, вже не перший, і не другий, так і не зрозумів, що опозицію черговому кривавому деспоту на російському троні породжує не суперечка про бажаність/ згубність західних свобод, ненависних всім велико-росам, без винятку, а боротьба за право лизати підошви тирана, отримуючи винагороду, гідну такого духовного заняття.

На тлі цього натовпу, одна половина якого легко перетікає в іншу і назад — так, більшість учасників Кронштадського повстання, які втекли до Фінляндії і знайшли там притулок, протягом наступного десятиліття були завербовані радянською розвідкою; у деяких емігрантських організаціях у Європі в цей же час, та й зараз, кількість кремлівських агентів майже на 100% збігалася з їх списковим складом; до цієї ж позначки наближалася кількість штатних співробітників і позаштатних агентів КДБ у лавах батьків останнього видання Російської Імперської Демократії, — на цьому тлі будь-яка конвенційна, і навіть неконвенційна зброя, яку Путін може роздати фанатикам, відморозкам і карним злочинцям у всьому світі, виглядає не більше. ніж дрібна неприємність. До того ж Путін і так її роздає, і роздаватиме, незалежно від того, чи постачає Захід Україну зброєю, чи ні.

На цьому інформативну частину путінського виступу закінчено. Але виступ не вичерпаний нею – залишилася мова тіла, що волає до Безодні, яка, у свою чергу, дивиться на Пмефа Путіна з неживим, але сильним зацікавленням. Ця Безодня суто велико-російська: Путін звертався насамперед до мешканців Московії, даючи їм можливість відчути безкарність перед усім світом, що у велико-російському середовищі рівнозначно найвищій формі крутості. На тлі цього млосного відчуття пасувала будь-яка логіка та будь-які словесні конструкції. Камлання пмефматика Путіна було прямою ін'єкцією скипидару в спинний мозок кожного великороса, що викликає захоплені судоми і патріотичну піну. Ні формальний набір слів, ні їхній зміст не мали при цьому значення. Сенсу, власне, майже й не було – було тільки захоплення від того, що кожен велико-росський чорт може тепер загрожувати світові спільним ядерним кулаком, і йому нічого за це не буде. У сенсі нічого хорошого не буде — але й поганого не буде теж. Щонайменше поки з зовнішнього світу не прилетить відповідь. Але велико-російські чорти зосереджені на безпосередніх відчуттях і прогнозами не морочаться.

Зовні Путін виглядав краще, ніж зазвичай. Його, напевно, накачали чимось моцним перед виступом, причому не російськими, і не китайськими, а західними, доставленими в обхід санкцій. Зусилля виправдалися: впевнений вигляд і тон Пмефо-Путіна надавав великоросам почуття власної значущості. Тут ми підходимо до важливого і тонкого моменту: що було б, якби виступ Путіна, рівно в тій же тональності, озвучила б людина, схожа на нього, але явно не він?

Тема двійників кремлівського диктатора крутиться в основному навколо двох моментів: як клани, які змагаються за розташування Путіна поділять владу при його заміні на умовного Владіміра Бекбулатовича, і чи можна досягти подібності, яка б не викликала сумнівів у споживачів Телепутіна. Тим часом, обидва питання не є важливими. Диктатора в будь-якому випадку грає оточення, його фігура завжди є продуктом договору і компромісу, внаслідок чого вона досить умовна. А поколінню теле-росів, що йде на зміну велико-росам, начхати на фізичну автентичність Путіна. Вони мають інший підхід: автентичний той Путін, який говорить те, що від нього чекає середній теле-рос. Решта не має значення: той, хто говорить, може бути одягнений у костюм горили, інопланетянина, або мовити звідкись зверху, з-поза кадру. Стандарт Путін-ПМЕФ, продемонстрований учора, заданий за 30 років дуже міцно, і впливає безпосередньо на основні велико-російські інстинкти. Тридцять років – це дуже багато. Ленін-Гриб мав набагато менший час, а його грибниця досі об'єднує запліснілу імперію в одне ціле, хочуть цей факт цвіль не усвідомлює. Путінізм же, позбавлений ленінських помилок, апелюючи лише до найнижчих інстинктів теле-російської публіки, вкорінений куди міцніше ленінізму. Це підбиває підсумки старої і безплідної дискусії про те, "що буде в Росії після Путіна?", і цей результат став найважливішим у ПМЕФ для стороннього спостерігача.

У Росії після Путіна не буде нічого, тому що Путін і є "Росія". Як наслідок, фізична смерть земного втілення Путіна нічого не змінить. На місці попереднього з'явиться новий жрець, а подробиці того, як дух Путіна опанує його тіло і голос, можуть бути цікаві, але не мають значення. Достатньо знати, що дух Путіна з теле-росів не піде, і тільки питання "що буде після Путіна і Росії" є сенс.

Звичайно, російський гнійник заражає світ не менше трьох століть, але жодна хвороба не триває вічно. Гнійник, дозріваючи, сам готує свій фінал. Це було видно і під час ПМЕФ, де модератором сесії за участю Путіна призначили Сергія Караганова, який влітку минулого року опублікував на сайті "РІА Новини" статтю під назвою "Вибору не залишається: Росії доведеться завдати ядерного удару по Європі". І оскільки тема ядерного удару по Заходу стала однією з найбільш обговорюваних у місцях теле-велико-російського проживання, треба визнати, що їх таки до цього готують.

Знаючи сучасну Європу, легко передбачити й те, що 90% європейців підтримають висловлювання у відповідь глибокої стурбованості, і задовольняться поясненнями, що Росію змусили до цього, бо напали на неї неонацисти, бандерівці та українці, і що великоросів з їхньою унікальною культурою потрібно краще розуміти та не злити. На користь такого результату говорить і нинішня боягузливість Заходу, який подумує про керовану здачу України. Вголос про це поки не говорять, але що може бути переконливішим за заборону використання західної зброї для ударів по Росії на повну силу?

Чи знайдуться серед 10% ті, хто в умовах початку ядерної війни ризикне на повномасштабний удар у відповідь, і чи будуть вони мати можливість завдати його, розкривши і вичистивши московитський гнійник? Хочеться вірити, що так. Тоді світ за кілька десятиліть поступово прийде до норми. Якщо ж євробоягузтво візьме гору, то перебіг подій описаний у згаданому романі Чапека. Велико-російські та мао-китайські саламандри, які вже перестали бути людьми, індоктриновані власною величчю, переберуться, знищивши один одного. І у світі, що звільнився від них, почне відроджуватися нормальне життя.

Загалом все в будь-якому разі буде добре. Хоча, на жаль, і не дуже скоро.