Поганий мир. Коли Путін зустрінеться з Зеленським
Три сенсації минулої середи з вельми відмінною від нуля ступенем ймовірності вказують на те, що і українська влада, і українське суспільство виявилися об'єктами зовнішньої маніпуляції - причому працює комплексно і так, що при будь-якому розкладі бенефіціар цієї маніпуляції виноситься за дужки. Простіше кажучи, виявляється формально "ні при чому", в той час як ситуація розігрівається ніби сама по собі. Однак настільки ж відмінна від нуля ймовірність того, що в команді Зеленського щось пішло сильно рознос і права рука не знає, що робить ліва. Або ж вона команда всерйоз перейнялася керованим інформаційним хаосом.
Втім, по порядку.
Сенсація перша: міністр закордонних справ україни Вадим Пристайко визнав, що 2 вересня, в ході зустрічі дипломатичних радників лідерів країн Нормандського формату він таки дав згоду на імплементацію формули Штайнмайера. Причому розповів він про це в ході прес-конференції, а щодо камерній обстановці спільного засідання комітетів Верховної Ради з зовнішньої політики і європейської інтеграції.
Незалежно від того, було це заплановано спочатку, чи ні, такий маневр дозволив дещо пом'якшити резонанс - не в останню чергу тому, що ЗМІ, власне, отримали занадто мало інформації, а розмиті формулювання і допускають інтерпретації фрази міністра залишають і йому, і його шефа вельми пристойний простір для маневрів в інформпросторі. А маневрувати точно доведеться. Як мінімум тому, що публіка хоче відповідей на питання, обумовлені суттю горезвісної формули. У переказі Пристайко, нагадаю, вона звучала так: "Закон про особливий статус (ОРДЛО) набирає чинності в попередньому форматі на момент проведення виборів, а остаточно вступає в силу після рішення БДІПЛ ОБСЄ (про визнання виборів відповідними стандартами. - А. К.)".
Питання у цьому зв'язку незмінні ось вже п'ять років: проходитимуть місцеві вибори по українському законодавству на окупованих територіях? Хто буде їх проводити? Де в цей час російські "ихтамнеты" та інші "зелені чоловічки"? Загалом, зрада зрадная.
Якби не сенсація за номером два. За лічені хвилини до публікації одкровень Пристайко нашими ЗМІ російський "Інтерфакс" повідомив, що українська сторона в Тристоронньої контактній групі сьогодні відмовилася фіксувати пункт про формулою Штайнмайера на папері. Що знову ж таки викликає питання: так, ми згодні, чи як? Виявляється, "або як". Дарка Оліфер, прес-секретар очолює нашу делегацію в ТКГ Леоніда Кучми, повідомила у себе на ФБ-сторінці, що принципових заперечень по суті у Києва немає. А ось за процедурою - скільки завгодно. Причому вони все ті ж, що і при Петра Порошенка: спочатку - світ, потім - політика. Пізніше про те, що через відсутність консенсусу ТКГ не змогла узгодити "дорожню карту" щодо реалізації формули Штайнмайера, заявив і представник чинного голови ОБСЄ в контактній групі Мартін Сайдик, зазначивши, однак, що переговори продовжаться 1 жовтня.
Як в такому випадку розуміти заяву Вадима Пристайка - і прозвучали 12 вересня слова Володимира Зеленського, що формула Штайнмайера буде обговорюватися в Нормандському форматі? При бажанні - як гру в імітацію: мовляв, що б не говорити, лише б не робити. Зрештою, в дипломатії такі ігри йдуть постійно.
Справа, однак, у тому, що Кремль вимагає документальної фіксації формули Штайнмайера і шантажує Банкову зривом саміту, якщо цього не станеться. Власне, саме в цьому ключі і слід розуміти заяву путінського прес-секретаря Дмитра Пєскова: мовляв, раніше всі погодилися з формулою, і ніяких умов при цьому не висувалося, а тепер Україна раптом змінила позицію. Іншими словами: у зриві мирного процесу винен Київ. До речі, судячи за повідомленнями російських ЗМІ, саме ця теза був центральним у телефонній розмові глав Мзс РФ і ФРН, а переконливості йому надає злив проекту тексту, не підписаної в Мінську.
По суті, це виклад механізму роботи формули Штайнмаєра - але в його заголовку міститься фраза про імплементацію її в українське законодавство. Без застережень і приміток. Що, до речі, узгоджується зі сказаним Пристайко: "хочу підкреслити: нічого, про що б більше домовилися радники, більше нічого немає, ніяких слів". Тобто, він, по всій видимості, схвалював саме цей текст. Звідси неминуче виникають питання. Була це просто чергова демонстрація готовності до компромісів? Мав місце відвертий прокол з боку міністра - і неузгодженість позицій його і української делегації в ТКГ? Або ж провокація з боку росіян, на що може вказувати, зокрема, заяву представника Кабміну в Раді Ірини Верещук про відсутність повноважень у ТКГ підписувати формулу Штайнмайера?
Схоже, все-таки останнє. У якомусь сенсі Москва намагається загнати Зеленського у становище Януковича: той за зустріч з Обамою запропонували злити залишки збройового урану Америці, а цього за зустріч з Путіним (яка чомусь дуже потрібна ще у вересні) продавлюють на здачу неабиякої частки суверенітету - Росії. Тобто, зустріч після події в Мінську в найближчій перспективі не відбудеться. Або ж, як варіант, до її організації підключиться Білий дім і особисто Дональд Трамп - який також може шантажувати Зеленського відмовою від побачення під час Генасамблеї ООН або ж пресингувати в ході його.
Втім, питання про те, який вибір зробить Зеленський, залишається відкритим: чи рятувати рейтинг і реноме миротворця, створене ще в ході виборчої гонки, або ж раптово повернутися саме на ту позицію Петра Порошенка в питанні Мінських домовленостей, за яку його нещадно критикувала сама команда Зе.
Проблема, однак, в тому, що скільки-небудь довго на цьому шпагаті сидіти не вийде, а вихід з нього в будь-яку сторону, що називається, загрожує. Або зривом переговорного процесу, подальшої заморожуванням Нормандського формату, ослабленням підтримки європейських посередників і все меншим їх ентузіазмом у питанні продовження санкцій проти РФ. Або все більш відчутним примарою якщо не громадянської війни, то акцій громадянської непокори з-за (реальних чи уявних - в даному випадку, беручи до уваги можливості інформаційних маніпуляцій, неважливо) планів капітуляції. Це, власне, і продемонструвала третя сенсація - інцидент з Олексієм Белько, паралізував рух на столичному Мосту метро і привів до транспортного Армагеддону в Києві. І хоча врешті-решт з'ясувалося, що "терорист-хуліган" взагалі не висувала політичних вимог, інформаційна хвиля саме з таким посилом була занадто сильна, щоб її ігнорувати - так само як і настрою чималого числа коментаторів в соцмережах.
