План Джонсона для Трампа та проблема Харріс. До чого нам готуватися після Байдена

Екс-прем'єр Великобританії та твердий прихильник військової допомоги Україні Борис Джонсон зустрівся із Трампом на з'їзді Республіканської партії США. Після чого, обміркувавши за кілька днів перебіг зустрічі та настрою Трампа, написав колонку для Daily Mail – про те, як Трамп може покласти край війні в Україні, і які кроки для цього йому потрібно зробити. По суті, це бачення очима Джонсона можливостей Трампа у Білому домі після перемоги на виборах у листопаді, та раціональної реалізації цих можливостей, з урахуванням особистих якостей Трампа. Колонка справила ефект бомби, що розірвалася, а надвечір, рівно в тому ж місці, рвонуло ще раз: Джо Байден оголосив про вихід з президентських перегонів.

Хто буде висунутий кандидатом у президенти на Національному з'їзді Демократичної партії, поки що не зрозуміло. Байден, йдучи, рекомендував на цю роль Камалу Харріс, але в неї поки немає достатньої підтримки в партії. Вона на ножах з Ненсі Пелосі, екс-лідером демократів у Конгресі та одним із партійних авторитетів. Другий авторитет — екс-президент Барак Обама — запропонував орієнтуватися на рейтинги, що рівносильно відмові підтримувати Харріс — принаймні поки що.

Втім, з'їзд до Чикаго заплановано з 19 по 22 серпня, і до нього ще місяць. Так що Харріс цілком може стати фаворитом позапланових праймеріз. По-перше, це найкомпромісніша фігура з наявних, за відсутності яскравіших претендентів. По-друге, виборний фонд Байден-Харріс, яким вона зможе скористатися вже як кандидат у президенти — юридичні труднощі є, але вони переборні, становить близько $240 млн. Жоден кандидат не збере стільки за місяць. Таким чином, інтрига швидше закрутиться довкола кандидата у віце-президенти. Але підкилимові течії в Демократичній партії – окрема тема. Нам же зараз важливим є те, що стартові позиції Харріс будуть складними.

Зазвичай кандидати в президенти США починають підгортати виборців не пізніше, ніж за два роки до виборів, після проміжних виборів до Конгресу. І хоча Харріс стартуватиме не з нуля, все-таки вона є віце-президентом, її кампанія стане безпрецедентно короткою. Це означає, що ймовірність повернення Трампа до Білого Дому після виходу Байдена стала вищою — хоча він виявився тепер найстарішим кандидатом, і всі шпильки на адресу Байдена повернуться до нього. Але будувати кампанію лише на цьому для Харріс пізно. Отже, зросла й вагомість статті Джонсона як прогнозу подій у найбільш ймовірному майбутньому.

План Трампа очима Джонсона – який він?

Джонсон стверджує, що у разі обрання Трамп припинить російсько-українську війну на правильних для України та Заходу умовах. При цьому для досягнення успіху йому потрібно діяти у два етапи. Першим кроком мають стати ритмічні, передбачувані за термінами, постачання зброї Україні та зняття обмежень використання західної зброї за цілям у Росії. "Наразі росіяни використовують плануючі авіабомби, а українці не можуть відповісти з таким же ефектом. США не дозволяють їм використовувати ATACMS для поразки російських аеродромів, а Великобританія не дозволяє використовувати ракети Storm Shadow. Трамп міг би просто зробити те, що для нього природно: покінчити з бюрократичними зволіканнями та затримками; дати українцям необхідні дозволи; а потім, коли Путін в черговий раз буде відкинутий назад, запропонувати угоду", — пише Джонсон, нагадуючи, що саме Трамп прийняв рішення про постачання Україні "Джавелінів".

Але угоду має сенс пропонувати тільки тоді, коли Путін відчує, що зіткнувся з опором, що наростає за силою, і буде змушений відступити, як мінімум, до кордонів, що існували до вторгнення в 2022 році.

Саме тут в українських коментаторів і виникли питання до плану Джонсона, які видають слабке розуміння сенсу його статті. Можливо, річ у тому, що формулювання, використані Джонсоном у Daily Mail, дуже обтічні. Джонсон розмірковує про можливу тактику Трампа, намагаючись подивитися на ситуацію його очима і розбавляючи цей погляд власним оптимізмом. Все дуже хитко, у кожній фразі по п'ять смислів, а їх витлумачили прямолінійно: як готовність самого Джонсона погодитися з тим, що Путін утримає за собою українські території, захоплені з 2014 до 2022 року. Це неправильно, оскільки Джонсон пише не про себе, а про можливі дії Трампа, і при цьому лише допускає можливість того, що Трамп вважатиме такий обмін прийнятним. Мабуть, він, який нещодавно зустрічався з Трампом і знає бачення ним ситуації в Україні, має підстави для такого припущення.

Але про такий розмін, щонайменше про припинення вогню та початок переговорів на такому старті, говорять уже не перший рік. Зрозуміло, що переговори в цьому випадку будуть нескінченними, але все ж таки не рівними визнанню російської анексії. Можливість та обґрунтованість такого підходу для США та його співвідношення з інтересами України розібрано у статті за посиланням нижче.

При уважному прочитанні колонки Джонсона видно, що його особиста позиція, яка проектується на міркування щодо можливих дій Трампа, — той самий план Кісінджера-Трампа-Венса, щоправда, сильно переакцентований на користь України. Джонсон, таким чином, як і раніше, наш союзник, і хамні претензії, висловлені рядом українських коментаторів, недоречні. Втім, провінційно-неадекватні реакції частини наших "експертів" на скільки-небудь складні позиції західних політиків, що вимагають вдумливого осмислення, стали рутинним явищем.

Але повернемося до прочитання Джонсоном плану Кісінджера-Трампа-Венса. Там ще багато цікавого.

Що робити з Росією? І з Україною – що?

Щоб Путін міг урятувати свою шкуру, видавши росіянам поразку в Україні за перемогу, йому, на думку Джонсона, можна зробити деякі поступки. Справді, не варто заганяти в кут щура з ядерною бомбою, що перетрусив. Найкраще прибити цього щура превентивним ударом, але такої політичної волі і таких розмірів яєць із сталі такої твердості ні в кого із західних лідерів сьогодні немає. Значить, з щуром доведеться піти на угоду, залишивши їй шлях для відходу. Джонсон пише, що Україна могла б ввести якісь заходи для захисту носіїв російської мови, давши Путіну можливість повідомити споживачам російського дуроскопа телебачення, що витівка денацифікація України вдалася.

Також Путіна, як стверджує Джонсон, можна поманити відновленням відносин із Заходом – поверненням до часів, коли Росія була шановним членом "Великої вісімки". Насправді відіграти назад вже не можна, у всякому разі, за Путіна. Джонсон неспроможна цього розуміти. Тоді для кого він це пише?

Для Трампа насамперед пише. Стаття в Daily Mail, в основному, і призначена для Трампа як найважливішого її читача. Вона має переконати його у необхідності більшого, порівняно з нинішнім, тиску на Росію як першого кроку для зміни ситуації. Але оскільки Трамп, за складом характеру, схильний симпатизувати диктаторам, його варто обнадіяти можливим налагодженням відносин з Росією в майбутньому. Може бути. Дивлячись, як справа піде. Але тільки після тиску на Путіна та його оточення. Тобто спочатку жорстко натиснути, а там уже, за російськими реакціями, буде видно, що робити далі. Швидше за все, Трамп, будучи раціоналістом та прагматиком, переконається, що компроміси з Путіним неможливі, він – абсолютне зло. Але Трамп повинен сам пройти певний шлях, щоб зрозуміти це остаточно.

Натомість Україні в плані Джонсона відведено особливу роль.

Як уже сказано, Трампу як перший крок пропонується збільшити військову допомогу Україні – думка про те, що без цього переговори з Росією неможливі, проводиться дуже ясно. При цьому Джонсон вказує на спосіб збільшити допомогу не за рахунок збільшення її обсягів та витрат, а за рахунок раціоналізацій, що дозволяє досягти більшого ефекту тими самими, або навіть меншими засобами. Раціоналізацій запропоновано дві: введення поставок у жорсткий графік та зняття обмежень на удари західною зброєю по всій російській території. Раціоналісту Трампу має сподобатися такий план – він цілком у його дусі.

Далі, Трампу пропонується відстежити російські реакції на пропозицію компромісу у вигляді зниження стартових вимог для початку переговорів: з кордонів України 1991 року до лінії поділу лютого 2022 року. Мабуть, Джонсон вважає, що Трамп сам побачить: Путіну не потрібен мир, ні на яких умовах. Путін має намір воювати до своєї смерті, оскільки будь-який мир, і навіть тривале перемир'я, обрушать його владу. Найкращим способом наблизити кінець війни буде смерть Путіна, і переговори з тими, хто його змінить, і зможе списати всі провали на нього. Прямо це не сказано, і ніколи не буде сказано публічно, але sapienti sat.

І, нарешті, Трампу пропонується порівняно недорогий та політично зручний замінник американської присутності у повоєнній Європі: озброєна до зубів українська армія. Навіть якщо її озброєнням та навчанням займуться лише США, це обійдеться дешевше за утримання в Європі американського контингенту, а політично буде зручніше. Але значну частину витрат можна буде перекласти на європейців, зберігши за США контрольний пакет впливу — за невисловленою, але явно присутньою думкою Джонсона, спільно з Британією.

Особливі заходи щодо захисту російськомовних як поступки Путіну теж можуть мати цікаві наслідки. В Україні практично 100% населення вільно володіє російською мовою, і кого вважати саме "російськомовними", які потребують особливого захисту, незрозуміло. Тих, хто принципово не бажає говорити українською? Добре, нехай у них буде особливе право не говорити, чому б і ні? Таке право, як формальний привілей, на практиці стане інструментом соціальної ізоляції та видавлювання ненавистиків української мови з України. Особливі права — штука слизька і двогостра. Так, нинішня деградація чорної громади США, яка стала розсадником криміналу та наркоманії, почалася з "позитивної дискримінації" винайденої адміністрацією Клінтона як компенсація за роки рабства. І Ку-Клукс-Клан теж завжди виступав за особливі права для чорного населення, що огороджують і захищають від сторонніх вторгнень соціальну нішу, яку воно займає! Бажаєте в резервацію? Ну, так тримайте бажане двома руками!

Загалом дуже непоганий у Бориса Джонсона вийшов план. Потрібно тільки вміти його прочитати, вловлюючи всі натяки та замовчування. Водночас, план цей дуже приблизний та варіабельний. У ньому немає, та й не може бути на сьогоднішньому етапі відповіді на те, коли ми повернемо всі анексовані в Україні території, і чи покараємо російських нацистів. Ці деталі нам належить уточнювати вже самим, вибудовуючи стосунки з адміністрацією Трампа. І тут все залежить від того, як ми самі зуміємо себе позиціонувати. У цьому контексті телефонна розмова Зеленського з Трампом була дуже доречною.

Де пройдуть межі компромісів

Перемога над Росією, повна чи часткова, може бути досягнута лише внаслідок колективних зусиль: наших та наших союзників. Без підтримки Заходу ми не зможемо перемогти, це очевидно і не потребує обґрунтування. Як наслідок, умови миру також будуть компромісними. Трамп із цим згоден, він уже розуміє, що форсоване "припинення конфлікту в один день" призведе до неприпустимих поступок Путіну і стане стратегічною поразкою США. Антиукраїнська риторика була значною мірою антибайденівською. Вибори незабаром пройдуть, і кандидата Трампа з популістськими гаслами, що обіцяють вирішити все, відразу, не морочачися складнощами, найімовірніше, змінить президент Трамп на своєму другому терміні. Трамп змінюється, він росте, як політик, і прийшовши до Білого дому відрізнятиметься від Трампа восьми- і навіть п'ятирічної давності. У союзному оточенні Трампа, як внутрішньопартійному, так і міжнародному, більше тих, хто підтримує Україну, ніж тих, хто виступає проти її підтримки, і ця диспропорція зростатиме на нашу користь. У виграші Росії, яка стала дешевим виданням Третього Рейху, або посилення її позицій, ніхто на Заході вже не зацікавлений. Натомість токсичність Путіна, Кремля та всієї Росії загалом очевидна для дедалі більшої кількості західних політиків. Поляризація Заходу та анти-Заходу йде повним ходом.

Тим не менш, деяка різниця в інтересах існуватиме завжди. І ситуація, коли виникне спокуса наблизити мир ціною деяких поступок Путіну, у якийсь момент неминуче настане. Тоді наша здатність відстояти компроміс, прийнятний для нас, визначатиметься нашою позицією щодо Росії, але не демонстрованою нагоди, а постійною. Ми повинні знову і знову твердо заявляти, що примирення з Росією у її цілісному вигляді неможливе. Що, навіть уклавши мир на прийнятних для нас умовах, ми назавжди залишимося з нею в стані збройного протистояння, і підтримуватимемо всі спроби підкорених Москвою народів здобути незалежність. Ми повинні не лише словом, а й ділом демонструвати, що питання мови, віри та історії не є предметом компромісів із Москвою. Наприклад, заборонити, нарешті, будь-яку діяльність Російської Православної церкви в Україні, на тій підставі, що вона не є церквою. РПЦ – це філія російських спецслужб, законспірована під церкву, і ми маємо нарешті прописати це в законі, прирівнявши будь-яку співпрацю з нею до держзради.

Список таких принципових позицій не є остаточним, його докладне обговорення – тема окремої статті. Але загальний тренд зрозумілий: якщо ми не жорстко відстоюватимемо нашу національну гідність, і видалятимемо з України промосковські елементи як свідомо ворожі, ми не маємо права розраховувати на те, що наші кордони, і наші національні права поважатимуть в інших, нехай навіть союзних нам країнах.. Незалежно від результатів виборів, що там пройшли.