Труба і юані. Втрата європейського газового ринку змушує Москву підсісти на китайські кредити

В ніч на 26 вересня 2022 р. за загадкових обставин відбулися вибухи на трьох з чотирьох ниток газогонів "Північний потік-1" і "Північний потік-2", якими Росія постачала природний газ до європейських країн, а заразом отримувала сильний важіль впливу на політику цих держав. Вихід трубопроводів з ладу цей вплив знизив і на тлі розв’язаної проти України повномасштабної війни змусив Європу нарешті позбутися кайданів енергетичної залежності.

Втім, обставини знищення російської труби у Балтійському морі в Європі теж не могли ігнорувати, тому низка країн почали власні розслідування. Вони супроводжувалися появою у ЗМІ різноманітних версій – від причетності до підриву то українців, то росіян, то американців.

Остаточної відповіді ми так і не отримали. І навряд чи отримаємо найближчим часом. Попри це правоохоронні органи тих же Швеції та Данії вже припинили розслідування.

Швеція – ще на початку лютого. У Стокгольмі дійшли висновку, що не мають юрисдикції в цій справі, тому не в змозі провести подальше розслідування, але передали отримані матеріали колегам з Німеччини.

26 лютого про припинення розслідування заявили і в поліції Данії, де вважають, що це була навмисна диверсія, однак заявили про відсутність підстав для порушення кримінальної справи.

Прощання з російським газом

Насправді вже не так і важливо, чому російські трубопроводи зараз складають компанію "Москві", "Новочєркаську" й "Цезарю Кунікову", най і на дні іншого моря.

Припинення Данією і Швецією розслідування дуже схоже на прийняття Європою реальності — на відмову від російської сировини після 2024 р., незалежно від того, як розвиватимуться події на фронтах України.

А реальність наступна: Європа диверсифікує джерела газу, що звісно ж позбавляє РФ не просто важливого і стабільного джерела прибутку, а й перспективи відновити його у майбутньому. Звісно ж, це залежить як від настроїв і позиції наших партнерів, так і від ситуації в самій РФ. Адже не виключено, що відносини між ЄС та РФ можуть покращитися в разі зміни режиму і завершення війни проти України.

Зрештою, Уу 2024 р., на 11-рік війни з Україною, нагадаємо, добігає кінця дія угоди про транзит газу, що було укладено в 2019 р.

За два роки повномасштабної війни, як нещодавно писала "Економічна правда", Росія отримала завдяки цьому понад $10 млрд, Україна за транзит – у 2023 р. близько $800 млн, з яких, за словами ексдиректора "Оператора ГТС" Сергія Макогона, до бюджету могли потрапити лише $150-200 млн (решта пішла на оплату вартості технічного газу, зарплати, ремонт, тощо). Іншими словами, втрата цієї суми може й була б неприємною, але на іншій чаші терезів – 10 млрд, що пішли на війну РФ проти України. Це питання економічної доцільності, підкріплене до того ж сильним етичним чинником. Плюс Європа вже адаптувалася – отримала інші джерела постачання газу і готова до повної відмови від російських вуглеводнів. Отже Україна по собі може ставити крапку в угоді про транзит цього року.

Тому наприкінці 2023 р. єврокомісар з енергетики Кадрі Сімсон закликала країни ЄС бути готовими до зупинки транзиту російського газу через територію України.

Газова опозиція

Чи всі члені Євросоюзу спокійно приймуть це? Так, дійсно в ЄС є окремі лідери, які, так би мовити, не вписуються у загальноєвропейський тренд відмови від російського газу. Не виключено, що в опозиції перебуватимуть, наприклад, новий-старий прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо чи його угорський колега Віктор Орбан.

Словаччина, Угорщина, а також Чехія раніше зазначали, що не мають виходу до моря, тому їм важче диверсифікувати поставки газу з Норвегії, США, Катару та інших експортерів "блакитного палива". Проте, загалом минулого року фіксувалося збільшення імпорту газу з РФ до Європи.

З іншого боку, схоже, що таким чином європейські країни готуються до зупинки транзиту через Україну, тобто накопичують запаси газу на "чорний день". У Чехії, яка, варто завважити, є нашим одним з найпослідовніших партнерів, для прикладу, минулого січня імпорт російського газу становив близько 62% від загального об'єму. Франція теж наростила закупівлі – на 50%, але російського скрапленого природнього газу.

Торік збільшили закупівлі російського газу і в Угорщині. Проте треба зважити на наступне: хоча ще у квітні 2022 р. Орбан заявляв про готовність платити за сировину РФ у рублях і взагалі не прагнув відмовлятися від російського газу, рік по тому у Катарі він артикулював намір зменшити залежність від РФ за рахунок поставок з Емірату вже до 2026 р.

До того ж російський газ не є дешевим, і прості угорці ніяк не змогли заощадити на його ціні. Насправді, згідно з підрахунками газети Nepszava, Будапешт платив за газ більше за сусідів і, власне, переплатив минулого року близько 888 млн євро. Чи відмовиться Орбан від газу з РФ? На це питання складно дати чітку відповідь, але зазначені вище чинники можуть вплинути на енергетичну політку його уряду у майбутньому. Зрештою, в Угорщини лишається дедалі менше важелів впливу на спільну європейську — і трансатлантичну — політику. Ратифікація угоди про вступ Швеції до НАТО стала доконаним фактом, попри намагання затягнути цей процес, тож спроби набити ціну згоді Будапешта на цьому напрямі остаточно провалились.

Що ж до Словаччини, то після зустрічі з прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем на Закарпатті Роберт Фіцо повідомив не тільки про те, що Братислава співпрацюватиме з Києвом у питанні поставок зброї, підтримає довготривалу програму підтримки Євросоюзом України на суму 50 млрд євро, але й стало відомо про те, що, в принципі, Україна може надати свої транзитні потужності після 2024 г. під окрему угоду між Словаччиною і Росією.

Тож якщо цього року ми й побачимо певні політичні коливання в окремих країнах Європи через припинення українського транзиту російського газу, головні "критики" радше перебуватимуть поза мейнстрімом. Тим більше, що навіть в Австрії, що є найдавнішим покупцем газу з РФ (спочатку з СРСР, потім вже з РФ), дійшли висновку: від 90% до 98% частки російського газу в загальному імпорті (а це $250 млн, що йдуть до Росії щомісяця) – це занадто, і тому міністерка енергетики Леонор Гевесслер доручила аналітикам підготувати дослідження про економічні наслідки розірвання контракту та небезпеку збереження залежності від російського газу.

Обхідні маршрути

На сьогодні роботу "Північних потоків" (загальною потужністю 55 млрд кубометрів) зупинено, як і трубопроводу "Ямал-Європа" (38 млрд кубометрів). Єдиним газогонним вікном до Європи, що є відкритим для Росії, лишаються "Турецький потік" (16 млрд кубометрів) і "Блакитний потік" (31,5 млрд кубометрів). Ними газ постачається до країн Південної і Південно-Східної Європи – Болгарії, Боснії і Герцеговини, Греції, Північної Македонії, Румунії, Сербії, Туреччини і Угорщини.

Ці газогони Росія використовувала на повну. Паралельно зменшувався об'єм поставок через Україну: якщо у 2021 р. він перевищував 40 млрд кубометрів, то у 2022 р. – вже 20 млрд, а у 2023 р. – близько 8 млрд.

Проте, звісно ж, "Турецький потік" і "Блакитний потік" на спроможні компенсувати втрати потужностей "Північних потоків", "Ямал-Європа", а після 2024 р. – транзиту через Україну.

Тому Москва минулого року почала активно просувати проект створення в Туреччині газового хабу, який би збільшив експортні можливості Росії. Ця ідея мала підтримку президента Реджепа Таїпа Ердогана. І він, як повідомили російські пропагандистські ресурси на початку лютого, мав обговорити цю тему разом з "зерновою угодою" (яка завдяки зусиллям ЗСУ діє і без участі Росії) з Путіним під час зустрічі в Анкарі 12 лютого. 

Тільки зустріч ця досі не відбулася. І днями речник Путіна Дмітрій Пєсков підтвердив, що російський диктатор не поїде до Туреччини до проведення "виборів" в Росії.

Водночас весь лютий Москва інтенсивно грала на темі газового хабу в Туреччині – і через кишенькових експертів, і через заяви особисто Путіна, що нахвалював Туреччину як "найнадійнішого партнера" в галузі постачання газу.

Але поїздка до Анкари так і не відбулася. Чи не тому, що Кремль не зміг досягти прийнятних домовленостей з "найнадійнішим партнером", який в обмін на газовий хаб на своїй території вимагає суттєвих знижок для себе?

Та й варто нагадати про те, що Туреччина теж має неабиякі амбіції в секторі видобутку і експорту газу. Так, ще у 2020 р. Ердоган із захватом повідомив про відкриття ще одного великого родовища у Чорному морі – об'ємом 85 млрд кубометрів. І таким чином загальні запаси газу в свердловині TUNA-1 на газовому родовищі Сакарья досягли 405 млрд кубометрів, казав він тоді.

Паралельно поступово зростає експорт газу з Азербайджану до Європи через територію Туреччини – у січні поточного року збільшення експорту склало 4,5% (до 1,1 млрд кубометрів безпосередньо до Європи).

Окрім того, свою нішу на ринку займають інші гравці. Наприклад, Катар, який минулого тижня анонсував розробку нового проекту, завдяки якому до 2030 р. виробничі потужності СПГ зростуть до 196 млрд кубометрів. Загалом же Катар вже уклав з клієнтами в Китаї та Європі контракти на поставку близько 178 млрд кубометрів. А це вже пряма загроза інтересам Росії в плані експорту ЗПГ до Європи.

До того ж пам’ятаймо про постачання до Європи газу з Норвегії — 109 млрд кубометрів у 2023 р.; і США — близько 100 млрд кубометрів, з перспективою збільшення до 500 млрд кубометрів. Хоча щодо Штатів варто зазначити, що збільшення експорту до Європи наразі відкладається через тиск екоактивістів, які вправно і вчасно втрутилися у процес відкриття нових терміналів СПГ у Сполучених Штатах.

Попри це, в будь-якому випадку надходження до бюджету РФ від продажу газу надалі зменшуватимуться.

Так, Москві вдалося накопичити певний запас міцності завдяки дорогій нафті, але їй конче потрібно зберегти всі можливості для фінансування війни. Адже Китай не придбає стільки енергоресурсів, скільки купувала раніше Європа — і точно не дасть таку ціну. Навпаки, він вимагає все нових знижок. І тому, до речі, не дивно, що російський міністр фінансів Антон Сілуанов заговорив про позику в юанях. Питання, які умови поставить Пекін.