Перший пішов. Як Путін змусив Європу розтягнутися в шпагаті

Після примусової посадки літака Ryanair в Мінську заради арешту екс-головного редактора Nexta Романа Протасевича, що обурило демократичне співтовариство, багато аналітиків говорили про те, що за прикладом Олександра Лукашенка можуть наслідувати й інші авторитарні лідери — Росії, Китаю, Туреччини, Ірану і т.д.

Побоювання цілком виправдані й логічні, оскільки будь-який поважаючий себе диктатор має і регулярно поповнює список ворогів, що кидають виклик їх влади, а тому для їх нейтралізації режим не шкодує ні коштів, ні часу, і готовий з легкістю пожертвувати своєю репутацією.

Єдине, чого, схоже, ніхто не очікував, — це те, що схему Лукашенко візьмуть на озброєння настільки скоро. І наступною грозою авіаліній став ніхто інший, як президент Росії Володимир Путін. Що, в свою чергу, змушує ще раз задуматися про обставини проведеної 23 травня операції з Ryanair.

Отже. Хто став "Протасевичем" для Володимира Путіна? — Колишній виконавчий директор громадської організації "Відкрита Росія" Андрій Пивоваров, якого в РФ зараховують до опозиціонерів.

Сама організація визнана в РФ "небажаною", а минулого тижня її керівництво взагалі прийняло рішення про припинення своєї діяльності з огляду на те, що Кремль планує в ще більшому ступені посилити закон про такого плану організації.

Але, як бачимо, влада паралельно зайнялися зачисткою небажаних осіб в особі Пивоварова.

31 травня в Пулково він сів на літак польської авіакомпанії LOT, щоб відправитися відпочити в Варшаві, однак в останній момент матеріалізувалися співробітники ФСБ.

Рейс був затриманий. Чекісти піднялися на борт, забрали Пивоварова і відвезли за 1,7 тис. км від Санкт-Петербурга — в Краснодар. Саме там на нього завели кримінальну справу через репост в Facebook. Загалом, стандартна для російських силовиків причина.

Примітно, що за кілька годин до вильоту Пивоваров ще критикував Путіна за дружбу з токсичним Лукашенко, що провернув операцію із затримання Протасевича.

Білоруський полігон

Путін, як бачимо, в деякому роді побічно відповів Півоварову на критику, давши зрозуміти, що його рівень токсичності куди вище, ніж у Лукашенка.

Та й наслідки, швидше за все, для Кремля будуть куди прозаїчніше. Була б можливість того, що вони будуть насправді серйозними і болючими для режиму Путіна, ймовірно, і посадки Ryanair в Мінську не сталося б.

А так, виходить, що Кремль успішно застосував нову гібридну технологію щодо усунення членів опозиції, випробувану в Білорусі. Очевидно, результати експерименту російське керівництво визнало задовільними: мети досягнуто, а ризики, зважаючи на заяви і кроки керівництва Європейського союзу, США і НАТО, визнані прийнятними.

Так, всі вони були в крайньому ступені обурені, називали інцидент з Протасевичем викраденням літака і порушенням прав людини, закликали Міжнародну організацію цивільної авіації (ICAO) якомога швидше провести розслідування, заявляли про підготовку нових санкцій стосовно Лукашенка. Але, в той же час, НАТО в своїй заяві допустила слабкість, прогнувшись перед Туреччиною, яка вимагала пом'якшити формулювання.

Та й в цілому не можна сказати, що реакція того ж ЄС виявилася нестерпним ударом по режиму Лукашенка, який з минулого року був змушений відмовитися від загравання і торгу з Заходом і залишитися один на один з Москвою.

Можливо, після введення Євросоюзом санкцій "відчуття" Мінська стануть іншими, але Москва фактично вже висловила готовність компенсувати йому витрати, а Пекін завжди готовий поглибити партнерство з диктаторськими і популістськими режимами, що опинилися в складних обставинах.

У будь-якому випадку, якщо говорити про Росію в контексті використання нею "білоруського шаблону", то для Кремля і наслідки будуть ще менш серйозними, і нові санкції безпосередньо по Путіну і його оточенню не вдарять.

При цьому Москва за допомогою Мінська змогла посадити Європу на шпагат.

Очевидно, що Білорусь — не Росія. Російське небо, на відміну від білоруського, Брюссель закривати точно не вирішиться.

Отже, противники Заходу отримують розкішну можливість дорікати Брюсселю в політиці подвійних стандартів і ігноруванні власних же цінностей.

Адже виходить так, що ЄС не готовий карати "великого і хижого" диктатора за порушення прав людини і міжнародного законодавства з огляду на сполучених ризиків для себе; але без зволікання зробить це відносно слабшого диктатора.

І значить, ні про яку європейську політику цінностей мови не йде. У той же час в якості альтернативи Кремль може запропонувати власну політику цінностей, а вона банальна — слабких, трапляється, б'ють, але їх корисно кришувати.

Таким чином, в той момент, коли Брюссель висловить "глибоку заклопотаність" з приводу Пивоварова, Білорусь ще сильніше затягне на орбіту впливу Росії.

Процес в найближчій перспективі виглядає незворотнім. Особливо після того, як Лукашенко "попросив" Путіна допомогти з маршрутами для білоруських авіаліній в окупований Росією Крим і заговорив про допуск "слідчих" з Л/ДНР до Протасевича. Що до останнього пункту — так це явний натяк на можливість поторгуватися про визнання статусу "народних республік". Що стосується ж першого, Кремль прохання, по всій видимості, зважатиме. Тим більше, що воно, будучи відверто недружнім по відношенню до України кроком, має той же підтекст: відкриття торгів щодо перспектив легітимізації окупації Криму, адже Білорусь стане другою суверенною (принаймні, формально) державою, що має пряме авіасполучення з островом. Природно, цінник за таку послугу буде чималий, адже запуск державною авіакомпанією Білорусі регулярних рейсів на півострів обернеться новою хвилею санкцій. Але — стане прикладом для інших сателітів і партнерів РФ з числа тих, що регулярно голосують проти українських резолюцій в ООН.

Режим Лукашенка остаточно піде в ізоляцію, яку розділить з Росією. Чому Брюссель, безумовно, перешкодити не зможе.

До того ж, ігноруючи також і інцидент з Пивоваровим (і це — по-друге), Євросоюз розпишеться у власному лицемірстві.

Це, втім, не стане сенсацією. Всі держави або організації лицемірні в тій чи іншій мірі. Просто в деяких ситуаціях виникає питання ціни такого лицемірства.

У Німеччині, наприклад, засуджують Росію за інтервенцію в Україну, порушення прав людини, вбивства людей на території ЄС, в тому числі ФРН, але при цьому федеральний уряд готовий йти на конфлікти з будь-якими партнерами, які вимагають не посилювати енергетичну, а значить і політичну залежність від Росії за допомогою "Північного потоку-2".

Втім, риторика в Німеччині за частиною СП-2 кілька вже змінилася. Зросла кількість політиків, які наполягають на відмові від будівництва трубопроводу.

Причини різні: шкода екології, енергозалежність від Росії, токсичність режиму Путіна, злочини РФ в Україні і світі, порушення прав людини.

До речі, ситуацію з Пивоваровим в ФРН також вже прив'язали до "Північного потоку-2".

Зокрема, депутат Бундестагу від "Вільної демократичної партії" Рената Альт, коментуючи затримання опозиціонера, заявила, що не розуміє, як можна продовжувати співпрацювати з Росією, коли таке відбувається, і закликала уряд поховати проект.

Так що в Німеччині не тільки група меркелевського ХДС і "Зелені" виступають проти завершення будівництва трубопроводу, а й члени ВДП.

Вони зараз працюють на ту частину ліберального і консервативного електорату, які входить в число противників енергетичного альянсу з Росією, і тих, хто вважає, що Берлін повинен діяти більш рішуче у відносинах з Москвою.

Тому, наприклад, співголова "Зелених" Роберт Хабек підірвав інформаційний простір і німецький політикум раптовим закликом надати Україні оборонне озброєння.

Для німецької влади — це табу. І неймовірно потужний тригер. Чиновники, зокрема, глава МЗС ФРН Хайко Маас досі випускає заяви про те, що Німеччина не поставлятиме зброю в Україну.

А чому так? По-перше, типова для німців обережність. По-друге, гостре небажання ламати нинішню, вельми комфортну і вигідну структуру відносин з Росією. Адже якщо це зробити, і, в тому числі, визнати, що режим Путіна потрібно карати за свавілля у сфері прав людини, то всій моделі взаємовідносин прийде кінець.