Перший позов Росії до України в ЄСПЛ. Навіщо Москві правовий театр абсурду

Росія подала позов до України в Європейський суд з прав людини. Як би кумедно це не звучало, але до позову цього все-таки варто поставитися серйозно.

І ось чому

Подача позову до України є першою "міждержавної скаргою" Росії в ЄСПЛ. Саме на цьому особливо акцентують увагу російські органи влади і засоби масової інформації.

І цю акцію можна сприймати як спробу компенсувати велику кількість позовів до самої Росії, які розглядаються в Міжнародному кримінальному суді, так і як класичну інформаційно-психологічну операцію — як чергову семантичну атаку на Україну. Мета її зрозуміла: вона повинна послужити доказом зміни загальнополітичної парадигми.

Москва прагне переконати як внутрішню, так і зовнішню аудиторію в тому, що повільно, але вірно ситуація змінюється на користь Росії. І не можна сказати, що розрахунок невиправданий, враховуючи суто медійний компонент взаємин Росії з США і Європою.

Наприклад, президент США Джо Байден під час передвиборної кампанії і після неї використовував вельми жорстку риторику на адресу Росії, обіцяючи дати відповідь Москві за втручання у вибори і за кібератаки на Штати. Якраз в кінці 2020 р. стало відомо про наймасштабнішу в історії атаку російських хакерів, афілійованих з СВР, переважно на Сполучені Штати через софт компанії Solar Winds.

Незважаючи на це, Байден все ж запросив Володимира Путіна в Женеву, що б там олдскульно висловити йому особисто своє обурення і висунути ряд ультимативних вимог.

Зауважимо, перед зустріччю росіяни здійснили потужну кібератаку на найбільший паливопровід США — Colonial Pipelinе; а вже після нападу піддалися Національний комітет Республіканської партії і велика IT-компанія Kaseya з клієнтами в 17 країнах.

І все ж обіцяноъ Байденом кіберпомсти поки не було. Для російської пропаганди не має значення, що публічно про такі операції ніхто сповіщати і не буде. Тим більше, що у Вашингтоні вже раніше прямо говорили: проведемо контратаку, але так, щоб знали про це лише президент РФ і його найближче оточення.

Поки ж агітпроп активно виставляє американського президента "слабаком", готовим домовлятися. Не випадково про позов Генпрокуратура РФ, а слідом за нею і провідні російські інформаційні ресурси повідомили відразу ж після публікації Білим домом тексту заяви про угоду з Німеччиною по "Північному потоку-2".

Якщо взяти до уваги той факт, що переговори між США і ФРН велися кілька місяців, а фінальним акордом став візит Ангели Меркель в Білий дім, то Кремль не міг не знати, до чого сторони в результаті прийдуть.

Сама канцлер могла інформувати Путіна про хід переговорів. Тим більше, що в день публікації тексту заяви вона з ним розмовляла по телефону, висловивши, згідно з повідомленням прес-служби Кремля, "задоволення наближенням до завершення будівництва газопроводу" Північний потік-2 ".

Все це — зустріч в Женеві, угода по СП-2 — в сукупності є одним ланцюгом подій, яку Москва зараз намагається оповити навколо шиї України.

Криве дзеркало

Позов — ще одна ланка. Він також перегукується з тезами з недавньої статті Путіна про Україну, в якій російський лідер поставив під сумнів державність України, а також право українців вважати себе народом, окремим від "російського". Звідси, мовляв, і всі проблеми українців, які без старшого брата нездатні жити нормально і постійно ламають всім відомі дрова. Всі "помилки", з точки зору Кремля допущені в України, включені в позов для ЄСПЛ.

По суті ж позов, що складається з 10 пунктів, є компіляцією чи не всіх пропагандистських наративів з самого зародження конфлікту між Росією і Україною.

Зокрема, Москва вимагає ЄСПЛ винести вердикт щодо:

• загибелі людей під час Революції Гідності в 2014 р. пожежі в Будинку профспілок в Одесі і АТО на Донбасі;
• аварії Boeing рейсу MH17 17 липня 2014 г. "внаслідок незакриття владою України повітряного простору над зоною бойових дій;
• "Практики придушення свободи слова і переслідування інакомислячих" шляхом заборони роботи ЗМІ та журналістів;
• "Дискримінації російськомовного населення і витіснення російської мови з суспільної сфери";
• "Дискримінації російського бізнесу" (санкції щодо російських банків, соцмереж і т.п.);
• "Позбавлення жителів Донбасу можливості участі у виборах до центральних органів влади";
• "Блокування Північно-Кримського каналу як основного джерела прісної води для жителів Кримського півострова";
• "Нападу на дипломатичні представництва Росії;
• "Відмови від надання необхідної правової допомоги російським слідчим органам в розслідуванні скоєних злочинів".

Як бачимо, практично всі ці пункти є дзеркальним відображенням дій самого Кремля.

Росія, де, до речі, за той час, який Путін перебуває при владі, вбиті 37 журналістів, веде гру в абсурдизації міжнародних відносин і права, приписуючи власні злочини жертві Україні. І масив дезинформаційних кампаній Росії буде збільшуватися через сприятливу інформаційну кон'юнктуру.

Тепер всі доступні Кремлю інформаційні майданчики будуть розкручувати образ "фашистської" України, яка, нібито, не заслуговує на підтримку Європи. Для цього Москві не потрібна перемога в ЄСПЛ. Досить одного позову як інформприводу. А якщо Суд визнає правомочними хоча б кілька претензій РФ, то ще краще. Це вже буде перемогою для Кремля, який провал по іншим пунктам спише на типову для Євросоюзу незрозумілу схильність до України і всяким неонацистам. До речі, сама Росія вже п'ять років як визнає юрисдикцію ЄСПЛ вибірково, віддаючи пріоритет рішенням власних судів. Куди більш справедливих, очевидно.