Перший спікер нанівець. Як трампісти намагаються занурити США в хаос

З настанням нового, 2023-го року, в Сполучених Штатах мала запрацювати оновлена Палата представників, де більшість під час проміжних виборів отримала Республіканська партія.

Вибороти в демократів Сенат "слонам" не вдалося попри оптимістичні прогнози. Та й і в нижній палаті Конгресу більшість не надто вже переконлива – 222 проти 212. Але яка вже є – необхідний мінімум у 218 голосів республіканці все ж мають.

Втім, його виявилося недостатньо, щоб обрати нового спікера Палати представників і тому вона наразі ще не запрацювала. Окрім того, існує ризик певного паралічу законодавчих процесів через позицію ультраконсерваторів, відомих як "Кокус Свободи", до якого входять прибічники експрезидента Дональда Трампа.

Саме через них головний кандидат на посаду спікера – Кевін Маккарті – не зміг набрати необхідну кількість голосів. До того ж тричі.

Під час голосування він отримав лише 203 голоси. І навіть кандидат від демократів, голосування за якого було символічним, оскільки в них немає більшості, а це Гакім Джеффріс, якого ображені за його роль у проведенні процедури імпічменту попередника Джо Байдена трампісти називають "радикалом з Нью-Йорку", набрав більше – всі 212 голосів.

Маккарті ж натрапив на протидію ультраправого крила Республіканської партії. 10 голосів вони віддали трампісту Енді Біггсу, а ще дев’ятеро не утрималися.

Дуже схоже на те, що Трамп через своїх прихильників у Конгресі повертає політичний істеблішмент США до практики встановлення сумнівних рекордів: не так давно саме він став першим американським президентом, який двічі проходив процедуру імпічменту, але був врятований однопартійцями; а зараз вперше за століття кандидат від партії більшості на посаду спікера Палати представників програв у першому ж турі голосування.

Наступний тур відбудеться вже сьогодні, 4 січня. Але становище Кевіна Маккарті, як видається, навряд покращиться.

Насправді багаторічний конгресмен (у нижній палаті з 2007 р.) зараз сповна п’є чашу наслідків власного рішення стати на бік Трампа після штурму Капітолію 6 січня 2021 р. Хоча наче ж мусив пам’ятати про те, що експрезидент-республіканець – людина, відома непослідовністю і та невмінням бути вдячним колишнім, та й нинішнім союзникам. Свого часу напрочуд коротка лавка кадрів і постійні відставки навіть колись вкрай лояльних особистостей в адміністрації Трампа були буденністю.

І зараз трампісти стали у позу. Вони не бажають бачити спікером Палати представників Маккарті, якого вважають запроданцем та зрадником консервативної ідеології. Тому він може і не знайти потрібних аргументів у вигляді "смачних" посад в комітетах. Секта Трампа в меншості, але вона агресивніша і непоступливіша.

В дечому трампісти нагадують росіян, які попри безліч недоліків чи відсутність реальних переваг вперто йдуть до кінця в межах встановленого ідеологічного коридору. В цій упертості й ті, й другі вбачають можливість зламати ситуацію на свою користь.

У 2020-му трампісти з тріском програли вибори: Демпартія отримала і Білий дім, і обидві палати. Каденція Трампа була сповнена скандалів, та й узагалі йому вдалося поставити над прірвою всю державну систему США. І навіть фундаментальну її частину – вибори. Трамп та його оточення намагалися вплинути і на цей процес, проте, на відміну від більшості державних інституцій, інститут виборів у США спрацював належним чином – як запобіжник. Американцям вдалося зупинити наближення катастрофи, що вже майорила на обрії.

Хоча ця зупинка, схоже була радше кількарічною передишкою: Трамп та його послідовники, най і програли тоді, та ослаблені зараз, прагнуть реваншу – перемоги і повернення до влади. Щоб торувати цей шлях, їм треба знов взяти Республіканську партію під контроль, а для цього вони готові спровокувати внутрішньопартійну та внутрішньополітичну кризи.

Що вони й починають робити через голосування за кандидатуру спікера. І тут можливі три сценарії розвитку подій: Маккарті знімає свою кандидатуру; домовляється з трампістами, йде на більші поступки і виграє, але буде геть слабким спікером; або буквально шестеро республіканців забезпечать своїми голосами перемогу кандидата від Демпартії.

Але куди важливіше те, що зараз вже йдеться не стільки про збереження позицій республіканців у нижній палаті, скільки про нормальне функціонування як цієї палати, так і політичної системи загалом. CNN, варто завважити, все ж вельми влучно констатував: повернення хаосу до Вашингтону разом із Трампом.

Тому перед "слонами" нині непростий вибір – або продовжити чіплятися за свою більшість у Палаті представників і спробувати домовитися з нечисленними трампістами, які проте, як бачимо, мають вплив, і одночасно посилити вищезазначений політичний хаос, погодитися на дестабілізацію Конгресу; або ж шукати інші шляхи — не менш важкі в контексті вибору і наслідків. Тобто поринути у перемовний процес з демократами, що буде, очевидно, непростим і, ймовірно, складатиметься з багатьох раундів, адже сторони можуть зіткнутися лобами через кандидатуру на посаду спікера (враховуючи, що кандидат від демократів набрав більше голосів), певні законопроекти, посади в комітетах, ризик електоральних втрат саме через факт гіпотетичних перемовин між опонентами. Хоча останнє ще можна якось якщо не оминути, так принаймні мінімізувати втрати правильною медіакампанією з аргументами на користь збереження діючої системи і про загрози з боку трампістів.

В такому разі, правда, майже гарантовано посиляться позиції вже трампістів серед ультраконсервативних американців. Їх виборці ще більше згуртуються, і таке гуртування може зіграти визначальну роль під час президентських виборів у 2024 р., на яких Трамп сподівається взяти реванш.

З іншого боку, демократи вже зараз отримали потужний козир проти Республіканської партії загалом і на прикладі провального голосування за нового спікера Палати активно просувають наративи про нездатність консерваторів взагалі до консолідації та лідерства, а тим більше щодо життєво важливих для країни законів.

Чи вдасться Трампу обійти Байдена (або, можливо, Камалу Гарріс), чи ні, важко наразі сказати.

Багато залежить від наступних дій більшості Республіканської партії, яка помітно помірніша і все ж більше опікується не жагою найвищої влади, а інтересами країни, серед яких і подальше протистояння автократичним режимам в особах Китаю та Росії, що прагнуть трансформувати світ під себе. Більшою мірою, звісно, Росія, оскільки Китай не вважає раціональним тотальне знищення поточної міжнародної системи, яка забезпечила йому тривале процвітання. Най це процвітання загальмувало на тлі вже очевидної узурпації влади Сі Цзіньпінем.

Водночас Сі не в глухому куті, звідки він міг вибиратися за допомогою радикальних методів, що спричинили б глобальну кризу. В глухому куті саме Володимир Путін, і він уже спричинив глобальну кризу, але переможцем не вийде. Це очевидний для союзників, в тому числі для обох партій в США, факт. Аби остаточно вирішити цю кризу, Київ потребує підтримки. І це теж розуміють у Вашингтоні. Тому попри тривожні політичні події в окрузі Колумбія, двопартійна підтримка України збережеться.