Перезавантаження з Росією і яблука в обмін на вугілля. Чого чекати Україні від виборів у Польщі
Вибори 2015 р., що забезпечили Польщі однопартійну владу партії "Право і справедливість" (Піс), кардинально змінили місце та роль зовнішньої політики. Ще чотири роки тому сенс зовнішньої політики Польщі полягав у зміцненні позиції на Сході (передусім в Україні), за допомогою чого зміцнювалася безпеку Польщі і її позиція на Заході. Сьогодні це місце в ЄС займають балтійські країни - насамперед Литва і Естонія.
У Варшаві правляча партія проводить тільки внутрішню політику, зовнішня потрібна лише для того, щоб обмежити наслідки негативного іміджу режиму в світі. Зброєю польських дипломатів останніх років стало спростування і рідше виправдання.
"ДС" ознайомилася з програмами польських партій і на їх основі спробувала відповісти на питання, чого Києву чекати від Варшави в найближчі роки?
Те, що правляча партія зробила з Мзс свій партійний штаб іномовлення, закордонних партнерів Варшави дивує вже мало. Дивує те, що у сфері зовнішньої політики пропонує польська опозиція. На відміну від південних сусідів (Чехії або Словаччині), Польща завжди вела активну зовнішню політику, яка займала важливе місце в ієрархії політичних пріоритетів країни. Відносинами з світом у Варшави займаються два центри - МЗС і президент, які в часи колишнього глави держави Броніслава Коморовського навіть конкурували між собою. Коморовський був активний в Україні і сусідів на Сході, а глава Мзс Радослав Сікорський, довгі роки проживав у Великобританії, займався Заходом.
Те, що дивує в нинішніх програмах опозиції, - у них зовнішньої політики приділено незначне місце. В цьому відношенні правлячої Піс вдалося нав'язати порядку - польські партії, намагаючись переплюнути в соціальних програмах влада, обіцяють щедрі фінансові блага виборцям. Значна частина кампанії перетворилася на аукціон - Піс раніше запровадила щомісячні допомоги на дітей, "13-ту пенсію Качиньського", виплачену перед травневими європейськими виборами, допомога на що йдуть до школи дітей, отримане електоратом перед голосуванням у парламент.
Опозиція: зовнішня політика другої свіжості
На тлі захвату продажем держбюджету з молотка зовнішня політика померкла. Так, опозиційна "Громадянська коаліція", головний конкурент Піс, у передвиборчій програмі пропонує повернення до того, що було перед 2015 р.: "Ми відновимо позицію Польщі в ЄС, відновимо співпрацю з Німеччиною і Францією для реалізації інтересів Польщі, - читаємо в програмі, - а також повернемося до активної політики на Сході, особливо відносно України". Другий раз Україну згадують в контексті газової безпеки Європи: "Ми повністю інтегруємо польську газову систему з європейською завдяки интерконнекторам на західній, південній та української кордонах".
Більше згадок про Україну на 136 сторінках програми немає. У програмі зовсім не згадані мігранти - тим часом у деяких містах Польщі кількість громадян України доходить до 10% населення. Зовнішня політика як така не виділена окремим пунктом (програма поділена на розділи: "Польща демократична", "Польща здорова", "Польща процвітаюча", "Польща екологічна", "Польща утворена" і "Польща для пенсіонерів").
Програма польських лівих, які займають впевнене третє місце по популярності партій, ще більш сконцентрована на внутрішніх питаннях, тут більше йдеться про світській державі, екології, права меншин і жінок. Єдине місце в програмі лівих, що хоч якось стосується України, можна знайти в обіцянці збільшення кількості лікарів на 50 тис. протягом наступних шести років. "Ми спростимо прийом на роботу в Польщі для лікарів з-за кордону (спрощення нострифікації диплома, скасування зобов'язання проходити післядипломний стаж, допомога у вивченні польської мови)", - читаємо, хоча зміст і реальність такої обіцянки вкрай суперечливі.
На межі проходження в парламент ще дві партії, "Польська коаліція", побудована на базі консервативної Польської селянської партії, і крайні націоналісти з "Конфедерації". Зовнішня політика останніх зведена до єдиного обіцянці: "Суб'єктна і неухильна зовнішня політика на основі реалізму і власної сили".
"Селяни" з "Польської коаліції", у свою чергу, звели цілі зовнішньої політики до скасування російського ембарго на європейські продукти. "Ми знову відкриємо цей ринок, - обіцяють вони, - не можна, щоб ми імпортували російський вугілля в Польщі й не могли продавати польські яблука в Росію". Також "селяни" обіцяють відновлення безвізового руху з Калінінградською областю, яке стимулювало торгівлю в прикордонних регіонах.
Партія влади: історія - наріжний камінь відносин
На відміну від конкурентів, партія влади присвятила зовнішній політиці 20 сторінок програми (тобто її десяту частину). Розділ починається, як зазначено, з "Діагнозу", що є насправді комплементом партії влади самій собі.
"У 2015-2019 роках уряд Піс змінило вектори політичного мислення про роль Польщі у міжнародному середовищі, - стверджується в програмі. - В центрі нашої діяльності лежать польські національні інтереси [...], а пріоритетними є чотири сфери: політика безпеки, центральноєвропейський партнерство, енергетична політика і політика пам'яті. Вони сягають до чотирьох ідей - суверенітет, свобода, солідарність і правда".
Найближчим часом Піс пропонує "продовження міжнародної політики кабінетами прем'єр-міністрів Беати Шидло і Матеуша Моравецького".
Піс обіцяє протидіяти "Північному потоку-2", в той же час звертає увагу на споруджуваний Baltic Pipe з Данії і Норвегії, за допомогою якого через газопорт у польському Свіноуйсьце можна буде експортувати надлишки газу в інші країни. "З цією метою ми розширюємо і модернізуємо газотранспортні мережі в країні і будуємо систему газорозподілу з іншими країнами. Такий інтерконнектор вже будується на кордоні зі Словаччиною, а також планується на кордоні з Україною", - обіцяє Піс.
"Ми як і раніше виступаємо за розширення Євросоюзу на Західних Балканах і визначення реальних перспектив членства для країн Східної Європи (Грузія, Україна, Молдова)", - черговий "український" пункт програми Піс, в принципі не викликає великих сумнівів як в опозиції, так і в правлячій партії.
Зате наступні пункти віщують продовження домінування питань історії в польсько-українських відносинах: "Вимога правди ми будемо адресувати, серед іншого, нашим сусідам: Німеччини, Росії та Україні. Правду не можна прикривати формулою постійної перезавантаження і політикою забуття", - зазначено в програмі.
З несподіваного і щодо нового в програмі Піс: стратегічне партнерство з Литвою ("обидві країни почали використовувати загальну історію для формування справжнього і проектування майбутнього") і... поліпшення відносин з Росією.
"Це необхідно не тільки для наших країн і народів, - читаємо в обґрунтуванні, - але і для регіону і континенту в цілому. Зміни вимагають волі обох країн. У нас є ця воля. Ми очікуємо перегляду російської політики. Є багато питань, які необхідно вирішити шляхом співробітництва між двома країнами, включаючи економічні та історичні теми. Польща готова до діалогу в якості члена Євросоюзу і НАТО, проводить самостійну політику в Центральній і Східній Європі".
Реальність: Варшава ізолюється, Києву потрібно почати наступ
Розмірковуючи про великі перемоги на зовнішньополітичному фронті ("початок самостійної політики"), автори програми Піс обійшли увагою вражаючі зовнішньополітичні поразки Варшави. Стратегія "суверенної політики" призвела до того, що Польща стала маргіналом на рівні ЄС - в Європарламенті фракція Піс після Брекзита стане нечисленної, в Єврокомісії домінують Франція та Німеччина, з рассоренной Центральною Європою все менше рахуються як з регіоном, в якому Польща хотіла б домінувати. Втративши свій вплив у ЄС, Варшава звернулася до Трампу (не плутати з США), який явно не відноситься до союзнику на рівних: то в останній момент скасує приїзд до Варшави, воліючи гру в гольф, то зменшить фінансування військових інвестицій США в Польщі, то принизливо поставиться до польського президента під час зустрічей.
Програма Піс, яка, швидше за все, буде правити наступні чотири роки в Польщі, не обіцяє нічого хорошого Києву, як би Володимир Олександрович і його МЗС не зрікалися питань минулого. Піс будуть потрібні нові і нові розборки в історичних питаннях, оскільки вони є наріжним каменем програми партії, і Україна тут вказана по імені як потенційна мета атак. Чого немає в разі Ізраїлю, який минулого року влаштував Польщі світову прочухана за нову редакцію закону про інститут національної пам'яті. На відміну від України, від Ізраїлю у програмі Піс не вимагають історичної правди - Ізраїль і євреї взагалі з'являються в документі виключно в ключі співробітництва ("після суперечки з приводу ІНП ізраїльська сторона вперше в історії вирішила співпрацювати з Польщею на міжнародній арені в питаннях, пов'язаних з пам'яттю про Голокост, в дусі взаємної поваги", - так в програмі партії представлено найбільш обговорюване антисемітський виступ Варшави останніх років).
Може Варшава дати Україні щось більше, ніж дискусії про минуле? Це під великим питанням. Сприяння української євроінтеграції вимагає співпраці з Брюсселем, а тут "суверенна" Варшава недоговороспособна і явно тримає курс на посилення власного самотності.
Києву не можна також розраховувати на якусь ініціативу щодо зовнішньополітичних питань з боку польської опозиції - навіть якщо вона займе значне місце в парламенті, в своїх програмах вона не змогла вирватися з 2015 р., а ситуація в Україні і навколо України з тих пір змінилася.
Перед Києвом стоїть вибір - або нав'язувати свою порядку Варшаві з урахуванням обмеженого числа партнерів у самій Польщі, або приректи себе на гру у вічну жертву Варшави на спогадах про Хмельницькому, Бандері та Вятровиче.
