Переворот у Нігері і саміт у Росії. Кремль візьме під контроль ще одну африканську державу?
Під початок дводенного саміту Росія-Африка, що розпочався у Санкт-Петербурзі 27 липня, у Нігері стався переворот
26 липня група військових з президентської охорони заблокувала президента Мохамеда Базума в резиденції в Ніамеї. Згодом, після перемовин, до яких не встиг в якості посередника долучитися президент Беніну Патріс Талон, генерал-полковник Амаду Абдраман в оточенні ще дев’ятьох осіб у формі у зверненні на національному телебаченні заявив про усунення Базума від влади, а також повідомив про запровадження комендантської години, зупинку роботи всіх установ, закриття кордонів і попередив інші країни не втручатися у внутрішні справи Нігеру.
Формальні підстави, проголошені Абдраманом – "погане управління" і "погіршення ситуації з безпекою" у країні (Нігер страждає від діяльності місцевих філій ІДІЛ, наджорстокої "Боко-Харам" та "Аль-Каїди").
Заколот розділив країну. Так, 26 липня відбулися акції на підтримку президента, а вже 27 липня противники, як повідомляє Tamtam Info, увірвалися до офісу його Партії за демократію і соціалізм Нігеру (PNDS), а також закидали камінням і спалили автівки, що було припарковано біля будівлі.
Аналогічний розкол спостерігається у військово-політичній верхівці країни. Політичне керівництво, спікером якого став міністр закордонних Хассумі Массуду, є на боці Базума. Водночас військові стали на бік президентської охорони. Зокрема Генштаб Збройних Сил підтримав "Національну раду із захисту батьківщини" (Le Conseil national pour la sauvegarde de la patrie, CNSP). Тобто хунту.
За даними Air Info, лідером цієї хунти було обрано очільника президентської охорони (яка налічує близько 700 тренованих осіб) генерала Омара Чіяні. Що цікаво, Чіяні Базуму дістався у спадок від попередника і однопартійця Махамаду Іссуфу. Тоді Базум залишив генерала на посаді. Однак вчора видання Jeune Afrique повідомило, що останнім часом Базум розглядав можливість звільнення Чіяні і реформування охорони. Власне після цього і відбувся заколот.
Звісно ж, він міг бути спричинений власними амбіціями генерала Чіяні. Проте, якщо врахувати чинник організованої та масштабної підтримки перевороту військовими, є сенс припустити, що підготовка до нього була досить ретельною. І, варто визнати, цілком раціональною через тривалу історію військових переворотів у Нігері. Які, зазначає видання APA News, доволі часто влаштовували саме руками очільників президентської охорони.
Вибори. Переворот. Повторити
Незалежність від Франції Нігер здобув у 1960 р. Тоді ж парламент обрав свого першого президента – Амані Діорі.
Країна розташована у Сахелі – в тропічній савані на південь від Сахари. Держава ця переважно аграрна; на сільськогосподарські культури й тваринництво припадає близько 40% ВВП. Проте Нігер також експортує золото, уран (7% світових запасів), природний газ і нафту, а натомість імпортує рис, ліки, пальмову олію, автомобілі, цемент, тощо. Найбільшими експорт-партнерами є ОАЕ, Китай, Франція, Пакистан; а імпорт-партнерами – Китай, Франція, ОАЕ, Кот-д'Івуар, Індія, Нігерія, Того, Туреччина.
Щодо політичного життя в Нігері, то воно, м’яко кажучи, ну дуже бурхливе. "Гра престолів" Джорджа Мартіна у порівнянні з різноманітними пертурбаціями в Нігері – просто дитяча забавка. Відомі політики цієї країни почасти тісно взаємопов’язані один з одним: в один час вони можуть працювати разом в якості президентів, прем’єрів, міністрів, а потім раптово починають ув’язнювати один одного чи позбавляти влади за допомогою державних чи військових переворотів.
Загалом їх нараховується вже шість з 60-х рр. минулого сторіччя. Перший відбувся через неповних 10 років після перших президентських виборів 1965 р. – у 1974 р. і очолив його підполковник Сейні Кунче, який одразу ж розігнав парламент, заборонив партії і взяв всю владу до своїх рук. Наступні вибори відбулися лише в 1989 р., але однопартійна система протрималась до 1993 р.
Країна за кілька років занурилася у низку політичних криз. У 1994 р., наприклад, за участь в антиурядових протестах було арештовано Мамаду Танджу, учасника перевороту Кунче 1974 р. За два роки полковник Ібрагім Майнассара, теж голова президентської охорони, влаштував переворот і керував до квітня 1999 р., коли його вбив ще один очільник президентської охорони Малам Ванке.
До речі, за рік до цього, було арештовано чинного президента Нігеру Базума, а також тодішнього прем’єра-міністра Хаму Амаду, в кабміні якого Базум був головою МЗС, за підозрою у змові з метою вбивства Майнассари. Втім це було очікувано, адже у 1996 р. Базума і експрезидента Іссуфу відправили під домашній за арешт через те, що їх Партія за демократію і соціалізм Нігеру виступила проти Майнассари.
У 1999 р. країну очолив вищезгаданий Мамаду Танджа. Він був президентом доволі довго – до 2010 р., коли його скинув майор Адаму Харуна. Наступним президентом у 2011 став Іссуфу, однопартієць Базума. У 2016 р. Іссуфу переобрався на другий термін, а вже за п’ять років перемогу на виборах отримав Базум — мусульманин-суніт і перший араб-президент Нігеру. Суперником його був експрезидент Махаман Усман.
Правда, за два дні до його інавгурації, коли формально президентом ще був Іссуфу, капітан ЗС Сані Гуруза і ексголова МВС Усман Сіссе теж намагалися влаштувати переворот. І сталося це після того, як Махаман Усман не визнав і оскаржив результати виборів. Втім, Базум все ж став президентом. Хоча, як бачимо, лише на два роки.
Прозахідний і демократичний
До 26 липня Нігер був однією з останніх демократичних держав Сахелю, адже сусідні Малі та Буркіна-Фасо уже давно перебувають під контролем військових, які влаштували перевороти.
Попри власний бекграунд участі у змовах (або ж у "змовах") Мохамед Базум виглядав вельми перспективним лідером. Він сконцентрувався на розв’язанні демографічних проблем, гендерній справедливості, а також на боротьбі з "Боко-Харам". В останньому він досяг певних успіхів. Нігер вважається ключовим партнером США та Європи у протидії ісламістів.
Та й Базум — відверто прозахідний президент. Він вибудовував тісні взаємовідносини зі Сполученими Штатами та Великою Британією, особливо в минулому і поточному роках. До президента Нігеру приїжджав держсекретар США Ентоні Блінкен – у грудні 2022 р. (компанію йому також склав міністр оборони США Ллойд Остін) і в березні 2023 р. Базум також був одним з небагатьох лідерів африканських країн, що не входять до Співдружності, хто був присутній на коронації Чарльза ІІІ. США та Європа (передусім Франція, Німеччина) надавали армії Нігеру активну допомогу для боротьби з ісламістами.
З Францією, колишньою метрополією, у Базума склалися дійсно особливі відносини. Він доволі часто зустрічався з президентом Емануелем Макроном.
Після того, як хунта в Малі, що мала підтримку присутніх там найманців ПВК "Вагнер", фактично виштовхала французький контингент, Париж сконцентрувався саме на Нігері, куди перекинув військових і техніку. Власне, в Ніамеї базуються 1-1,5 тис. французьких вояків, а також винищувачі, БПЛА, гелікоптери.
Повзуча вагнерізація
Розвиток подій у Нігері зараз дуже нагадує те, що відбувалося в Малі торік, коли хунта вимагала від Парижу забиратися геть. Вищезгадана CNSP вже почала атакувати, наразі риторично, Францію. Зокрема, повідомляє Tamtam Info, хунта звинуватила Париж у порушенні обмежень, впроваджених нею, оскільки 27 липня у Нігері сів військовий літак Франції .
Питання в тому, чи наважиться Париж на більш рішучі дії, адже йдеться про втрату впливу в останній з його колишніх колоній в Африці; чи все ж можна буде очікувати, що як і у випадку Малі, хунта в Нігері публічно піде на зближення з Росією. До речі, відомий російський фашист Олександр Дугін вже волає про "Нігер наш".
До речі, тут не обійшлося без найманців ПВК "Вагнер". Це вже майже сталий сценарій втручання РФ у внутрішні справи країн Африки. В Нігері ж, де, якщо не схильність, то готовність місцевих військових брати участь у захопленні влади є ідеальним середовищем для діяльності російських гібридів, цілком можливий саме такий сценарій
Проте спочатку посилення впливу відбувається на дипломатичному і інформаційному рівнях. І тут треба завважити, що попри інтерес Москви до цієї країни, посольство РФ у Малі та Нігері не було вельми активним саме в Ніамеї. Акцент був саме на Малі.
Однак 16 червня, за півтора місяці до перевороту, російський посол Ігор Громико, онук голови МЗС СРСР Андрія Громико, провів дві зустрічі в Ніамеї. Першу – з президентом Базумом, а друга відбулася не з головою МЗС чи міністрами економіки, фінансів, промисловості (що є нормою для дипломатичних маневрів РФ в деяких країнах Африки), а з міністром спорту то молоді Доро Секу. Тож не виключено, що Базум чітко пояснив Громико, як він ставиться до тісніших відносин з Росією.
Президент Нігеру також дуже негативно ставиться до російських найманців з ПВК "Вагнер", про що прямо заявляв в інтерв’ю The Independent, наводячи приклад Малі. "Вони створюють проблеми, а не вирішують їх", — казав він і запевнив, що не збирається запрошувати до Нігеру "вагнерів", щодо "шкідливого впливу" яких свого часу з Базумом свого часу говорив Блінкен.
Президент в тому ж інтерв’ю повідомив, що "фабрика тролів" Пригожина, наразі ще хазяїна ПВК "Вагнер", що працює з пітерського бізнес-центру "Лахта" розповсюджувала фейки і дезінформацію про нього і французьких військових.
Тож, на жаль, було питанням часу, коли Росія накапостить у Нігері, як це вона робила і робить в сусідніх Малі, Буркіна-Фасо, Чаді, а також у Судані, Ерітреї, Лівії, тощо.
Північний центр
Нігер цікавий Росії з багатьох причин. Так, це і ресурси, зокрема уран та золото. Це й поширення свого впливу на континенті задля сякої-такої коаліції "друзів" в ООН і диверсифікації зовнішніх відносин після посилення ізоляції РФ через повномасштабне вторгнення до України.
Російська зозуля свої яйця послідовно розкладає по різних гніздах в Африці – на Заході і Сході, на Півдні і Півночі. Фактично ж, Кремль зміг сформувати певний пул найбільш дружніх і лояльних держав у північно-центральній частині Африки. Йдеться про Буркіна-Фасо, Ерітрею, Малі, Лівію, Судан, Центральноафриканську Республіку. Окрім того, Росія має плани щодо дестабілізації Чаду. І, не виключено, що перелік поповнить Нігер.
Характерно те, що саме в цих країнах спочатку з’явилися "вагнери", і досі там лишаються. Це опора для режиму Путіна. Тому Кремль прагне отримати повний контроль над найманцями після демаршу Євгєнія Пригожина.
І Москва працюватиме надалі в цьому напрямку, використовуючи різні інструменти впливу – від банальної корупції до продовольства.
Саме продовольство було одним з найсильніших аргументів, що використовувалися Кремлем для вибудовування діалогу з африканськими країнами. Звісно ж, передусім, з ретрансляцією російської альтернативної оцінки подій, згідно з якої, як відомо, ЄС та Україна начебто використали продовольчі проблеми Африки, щоб домовитися про експорт зернових, які, стверджує постійно Росія, до африканських країн, мовляв, і не потрапляють.
Сьогодні ж продовольча дезінформаційна кампанія РФ набула рішучих змін. Росія, нагадаємо, одноосібно вийшла з Чорноморської зернової ініціативи і почала масовані обстріли портової інфраструктури України і складів з зерном. Паралельно через наявні медійні ресурси, в тому числі і через дипмісії в Африці, Росія запевняє континент в тому, що самотужки виконуватиме свої зобов’язання щодо поставок продовольства, попри "дії ворожого Заходу". В якості начебто підтвердження серйозності обіцянок Москви Путін на саміті Росія-Африка пообіцяв безкоштовні 25-30 тис. зерна.
З іншого боку, треба звернути увагу на те, що цьогорічний саміт демонструє: Росія стала надто токсичною для країн Африки. Якщо на минулорічний саміт завітали лідери 43 держав (з 54) і ще 11 було представлено на рівні міністрів та послів, то цьогоріч до Санкт-Петербургу приїхали очільники лише 17 країн, ще десять держав представлено на рівні прем’єрів, і майже половина відправила міністрів, віце-прем’єрів, послів, а п’ять взагалі відмовилися приїжджати.
Отже на дипломатично-політичному полі Кремль все ж зазнає невдач у Африці, лідери якої зараз дивляться на кадри спаленого зерна в українських портах. Як Нігер зараз, під час перевороту, Глобальний Південь теж розколюється саме через дії Росії. Втім це навпаки може спонукати РФ вдаватися до більш агресивної, гібридної політики, як у Малі, Буркіна-Фасо, ЦАР чи Судані.