Переворот новий, хунта стара. Чому генерали в М'янмі знову втомилися від демократії і до чого тут Росія

Багата і багатостраждальна М'янма часто незаслужено залишається на периферії міжнародної уваги, але не цього разу. 1 лютого в країні стався черговий військовий переворот — при тому, що військові і так контролювали всі процеси в країні: за останні 60 років армійське керівництво ніколи далеко не відходило від штурвала. Хіба що злегка поділилося владою в 2010 р. з цивільними (вельми умовно можна назвати їх "лібералами", хоча це скоріше помірні маоїсти) в особі Аун Сан Су Чжі, який просидів 15 років під домашнім арештом.

Соціал-буддисти

Для європейця М'янма (колишня Бірма) ніби на іншій планеті, хоча в 1970–1980-х роках радянські фахівці в чималій кількості їздили туди. Адже до 1989 р. багата країна стародавнього народу бама офіційно іменувалася Соціалістичною Республікою Бірманський Союз. М'янма межує з Індією, Китаєм, Бангладеш, Лаосом і Таїландом, довжина берегової лінії — 1930 км, і все це робить етнічно складну державу ласим призом для великих держав.

В історії М'янми чергувалися перемоги буддизму (цілком собі тоталітарного як державної ідеології) і руйнівного язичництва. Регіону була властива роздрібленість, що сприяло його відносно легкій колонізації — спочатку французами, а потім британцями. Але при цьому самі конфлікти завжди відрізняються масштабною жорстокістю. Так, після капітуляції Японії, яка окупувала країну і переривала таким чином постачання Китаю, кинуту генералами японську армію чи не повністю вирізали місцеві партизани.

Загалом, бірманці досить войовничі. Не дивно, що після короткого періоду прогресу вже як знову незалежна держава (з 1948 р.) країна провалилася в безнадійну громадянську війну. Тим більше що, йдучи, англійці підступно пообіцяли незалежність кільком її штатам. Крім того, міжетнічні конфлікти велись в сусідніх індійських штатах, червоні партизанили в прикордонних лісах Таїланду і Бангладеш, а на півночі діяв видавлений з Китаю Мао Цзедуном "Гоміньдан".

Нафта, опіумні поля (за які китайські ліберали воювали з бірманськими комуністами), ліси, вольфрам, золото, інші природні ресурси — все це було дуже привабливим для сусідів і політико-кримінальних елементів, щоб слабкі ліберальні уряди могли утримати владу в руках.

У 1962 р. військові на чолі з генералом Не Віном влаштували перший за роки незалежності переворот. Партії заборонили, замінивши їх однією політичною силою — Партією бірманської соціалістичної програми, уряд — Революційною радою, оголосили програму бірманського шляху до соціалізму і провели масштабну націоналізацію власності, а також зовнішньої торгівлі. Що, зрозуміло, негайно призвело до товарного дефіциту і карткової системи, тоді як сепаратистські штати, які зберегли елементи капіталізму (наскільки вони можливі в подібному суспільстві) підтримували більш високий рівень життя.

По суті, життєдіяльність бірманського соціалізму підтримувалася за рахунок допомоги братських (але вельми умовно — керівництво країни тримало дистанцію) марксистських держав і розвивалося, як чорний гумор, за заповітом "Римського клубу" — зростання населення не перевищувало скромного зростання економіки.

У 1987 р. уряд провів реформу, яку незабаром запозичив радянський прем'єр-путчист Павлов, — вилучив з обігу 80% грошей. Це викликало заворушення, які переросли в студентське повстання. Лише в березні 1988-го армія придушила заколот, а політиків при владі знову змінили військові на чолі з генералом Мо Маунгом, Революційну раду було замінено Державною радою з відновлення закону і порядку. Тоді ж пройшла і зміна назв, невизнана, правда, Великобританією.

Лаври і лауреати

М'янма опинилася в ще більшій ізоляції, а незабаром розвалився і щедрий СРСР, зануривши в зневіру місцевих любителів халяви. В країні виникла мобілізаційна економіка — військові змусили ченців вчити дітей, а сільських жителів лікували мандрівні військові медики.

На свою біду генерали вирішили провести вибори, на яких перемогли комуністи на чолі з донькою генерала-партизана і засновника Компартії Аун Сана. Товариш Чжі, яка отримала в 1991 р. Нобелівську премію миру, і справді приклад незламності. Але і з нею не все так просто — бірманський комунізм вміє багато гитик. Зокрема, є підозра, що за ним ховається натуральний трайбалізм.

Військові результатів виборів, як завжди, не визнали і заарештували лідерів Національної ліги за демократію, визнавши експеримент невдалим.

У 1997 р., незважаючи на перманентне інферно, М'янму приймають в АСЕАН, що говорить багато про цю організацію. Заколоти, урагани, американські санкції за рабську працю дітей, релігійний фанатизм, перенесення столиці за порадою астрологів (тепер замість Янгона нею стає Нейпʼїдо, за іронією долі укріплена саме батьком Аун Сан Су Чжі) — усе це продовжує переслідувати спадкоємців правителів індокитайського лімітрофу.

До кінця нульових економіка пробила чергове дно, їсти стало нічого, а це завжди сприяє демократизації правлячої верстви. Аун Сан Су Чжі довелося випустити — стало взагалі модно просувати у владу нобелівських лауреаток, і генералітет вирішив разом переплюнути півсотні країн, що розвиваються.

У 2010 р. в країні пройшли перші з 1990 р. парламентські вибори, почалися політичні реформи, намітилася тенденція до поліпшення відносин з країнами Заходу. У грудні 2011 р. завітала держсекретар США Хілларі Клінтон, а роком пізніше ще один нобелівський лауреат Барак Обама став першим президентом США, який відвідав М'янму. З 1 січня 2012 р. було скасовано візові санкції Євросоюзу щодо керівництва М'янми (для чого, мабуть, вся ця комбінація і була зроблена).

Того ж року в М'янмі пройшли довибори в парламент, тріумфатором яких стала Національна ліга за демократію на чолі з Аун Сан Су Чжі. Наступні вибори 2015 р. виявилися вкрай вдалими для НЛД, вона отримала більшість в парламенті і обрала нового президента Тхіна Чжо в березні 2016 р. Здавалося, справи налагоджуються, незабаром М'янма стане звичайною корумпованою країною, яка живе вивозом сировини і виробництвом духовності. Але хепі-енд — це не про М'янму.

Справа в тому, що незначній (4%) мусульманській меншині в М'янмі заборонено навіть звертатися за громадянством. При цьому північ штату Ракхайн стала переважно мусульманською в результаті дій партизан народу рохінджа (вони вважають себе нащадками арабських торгівців, а бірманці образливо називають рохінджа "бродягами" — всього їх приблизно мільйон, близько 2% з 53 млн в 1942 р. Бірманці-буддисти поводяться з ними так само, як китайці з уйгурами, десятки тисяч "буйних" рохінджа містяться в концтаборах.

"Демократизація" в цьому відношенні нічого не змінила, Аун Сан Су Чжі і Тхін Чжо мовчали, коли армія взялася за чергову пацифікацію, а сама проблема дала привід РФ почати військово-технічну експансію в регіон після того, як у вересні 2017 р. захищати одновірців зголосився Рамзан Кадиров. Але, зрозуміло, не ісламом єдиним.

Російський інтерес

Нейпʼїдо активно закуповується в російському військторзі. І ситуація в цьому відношенні стає все цікавішою — залишаючись на периферії міжнародної уваги, М'янма, що є ареною зовнішньополітичного суперництва Індії та Китаю, швидко просовує голову в російську петлю.

Так, за останні роки Москва поставила ВПС М'янми близько 30 одиниць винищувачів МіГ-29, 12 навчально-бойових Як-130, а також десятки бойових вертольотів Мі-35П, Мі-24 та Мі-17. На стадії реалізації знаходиться контракт на поставку шести багатоцільових винищувачів Су-30СМ. ППО країни оснащена російськими засобами радіолокації і зенітними ракетними комплексами "Печора-2М".

Країни пов'язує безліч військово-технічних угод. Побудований спільний сервісний технічний центр. Бірманські підрозділи на регулярній основі беруть участь у спільних заходах бойової підготовки і конкурсній програмі армійських міжнародних ігор.

З 2013 р. Сергій Шойгу побував в М'янмі тричі, останній раз — за десять днів до перевороту, в січні, і не виключено, що Москва повною мірою була як мінімум обізнана про його підготовку. За підсумками цього візиту Росія поставить М'янмі зенітні ракетно-гарматні комплекси "Панцир-С1" (які не бачать ізраїльтян в Сирії і захоплені американцями в Лівії), а також радіолокаційні станції і партію безпілотних літальних комплексів "Орлан-10Е" (давно збиваються на українському фронті).

Укладено угоду в сфері безпеки польотів авіації. Загальна морська угода про вільний захід в порти вже діє — до Владивостока заходив включений до складу мʼянманського флоту дизель-електричний підводний човен "Мін'є Тейнкхату" проєкту 877ЕКМ "Варшав'янка". Дивно, що ще "Росатом" не наважився зводити в М'янмі свій радіоактивний храм з відмивання грошей, як це відбувається в багатьох країнах.

Верховний головнокомандувач збройними силами М'янми старший генерал Мін Аунг Хлаїнг — 1 лютого став диктатором — за останні роки шість разів відвідував Росію.

Проти нього, до речі, введені економічні санкції і заборонений в'їзд до США через репутацію професійного організатора геноцидів. І чи не в Москві ця "жертва імперіалізму" набралася ідей про майбутнє протистояння Америці з боку сіно-російського альянсу, що поступово формується?

Повернення до влади військових ускладнить відносини М'янми зі Сполученими Штатами і Німеччиною, що, зрозуміло, вигідно Пекіну і Москві. Формально, надзвичайний стан введено через "фальсифікації виборів", на яких близька до генералів партія набрала всього 6%. Але рік — це не термін для бірманських військових, чиї старші товариші в Пекіні та Москві позначають стовпчиками території на світовій шахівниці. Чия військова база з'явиться в М'янмі швидше? Поки у РФ більше шансів, адже ремонтний центр вже є.

Так чи інакше, казка закінчилася, а саму М'янму, як і весь сусідній регіон, очікує, схоже, розростання і поглиблення міжплемінних і конфесійних зіткнень, пов'язаних з наростаючим конфліктом між Китаєм і Індією, а також напруги між Китаєм і США. Що стосується московської крамниці лахмітника, то вона просто постарається не переходити в Індокитаї дорогу дорослим хлопцям, адже провал угоди "пальмова олія і брехня в Гаазі в обмін на винищувачі і хабарі" з сусідньої Малайзією все ще занадто пам'ятний.