Перемир'я з вугіллям. Як Трамп обхитрив Китай
Дональд Трамп виконав, нехай частково, свою передвиборну обіцянку поховати кліматичні досягнення Барака Обами. Президент США підписав указ "Про підтримку енергетичної незалежності і економічного зростання", який деякі чомусь вважали за добровільною згодою на поразку в гонці з Китаєм за світове лідерство в альтернативній енергетиці.
Вносячи корективи в план Обами по боротьбі з глобальним потеплінням, головний "слон" США скасував більшу частину його пунктів, включаючи обмеження на викиди парникових газів на вугільних електростанціях, і ініціював перегляд обмежувальних заходів для вугільної, газової і нафтової промисловості в цілому і знову надав можливість орендувати госземлю для видобутку вугілля. Крім того, на терміни "зміна клімату" і "обмеження емісії" стають табу.
За словами Трампа, його рішення - це "кінець війни з вугіллям". До речі, Сполучені Штати володіють найбільшими в світі запасами вугілля різних типів. Аргументи? Все просто і очевидно, адже він обіцяв створювати робочі місця в енергетиці Америки. Сьогодні йому потрібно утримати планку по скороченню безробіття, високо підняту попередньою адміністрацією. Так що тут і тверезий розрахунок, і популізм. Останній криється в тому, що Трамп регулярно чехвостил саме поняття "глобальне потепління", викликаючи захват у електорату і представників енергобізнесу. І будемо відверті, Ел Гор, цей скальд парникового ефекту, на самій-то справі влаштував шоу світового масштабу, коли популяризував концепцію глобального впливу людства на зміну клімату. По суті, 45-й віце-президент просував профанацію, але отримав за це Нобелівську премію в 2007 р.
Нинішній господар Овального кабінету вирішив переглянути пріоритети державної політики. У главу кута ставляться оборона, розвиток економіки, обіцяні податкові послаблення. Відбувається це за рахунок скорочення інших бюджетних статей. Ось і на екологію Трамп хоче витратити в рази менше в наступному фіскальному році, скоротивши, зокрема, фінансування Агентства по захисту навколишнього середовища ледь чи не на третину - на $2,6 млрд.
Трамп, зрозуміло, враховує інтереси видобувного сектора. Інакше вчинити республіканець, та ще й бізнесмен просто не міг. Але робить він це не так радикально, як техасці-нафтовики Буші. Часи нині не ті, світ стрімко змінюється. Навіть дуже стрімко. Можна демонструвати запущений консерватизм головного мозку, але на ділі залишатися прагматиком.
Сланцева революція допомогла США посунути Росію та Саудівську Аравію в нафтогазовому секторі. І в грудні минулого року Обама відчинив двері, закриті 40 років, коли зняв заборону на експорт американської нафти. Саудівці сподівалися на свій демпінг, але американські королі вуглеводнів володіють деяким запасом міцності. До того ж, з початку року за Трампа на території США як гриби після дощу почали з'являтися бурові установки. З іншого боку, сланець виявився не настільки дешевим, щоб гарантувати залізобетонні позиції на ринку. Тому Трамп і пішов на розконсервацію заради створення подушки безпеки. З відсутністю внутрішніх гальм ця галузь зможе оперативно реагувати на найменші зміни на ринку. Хіба Мало, раптом ОПЕК чого-небудь надумає.
Зворотна сторона медалі указу Трампа - це скорочення викидів парникових газів, а якщо точніше - участь США в Паризькому кліматичну угоду, яку підписали представники 192 країн. В його рамках Штати зобов'язалися знизити викиди шкідливих речовин на 26-28% до 2025 р. Наступник Обами з цієї угоди не виходив, хоча обіцяв.
З урахуванням змін, внесених Трампом, рівень скорочення викидів, як вважають аналітики Rhodium Group, зупиниться на позначці у 14% нижче рівня 2005 р. тобто президент США вколов кінську дозу адреналіну добувної промисловості, але не вийшов за рамки Паризького угоди.
А воно насправді важливо навіть для такого політика, як Трамп, який підриває устої. По-перше, якщо б Штати вийшли з угоди, це призвело б до дипломатичної та торговельної війни з іншим світом. Кому це потрібно? По-друге, домовленість дає перевагу в боротьбі Трампа з Китаєм.
Для початку зазначимо, що паризька хартія є результатом врахованих помилок Кіотського протоколу, який виявився політично і екологічно неспроможним. Хоча б з тієї причини, що вимагав вжиття заходів тільки розвинутими країнами. Зараз же вантаж відповідальність за долю чистого й прохолодного світу несуть і такі країни, що розвиваються, як Китай, Індія та ін
Піднебесна зараз активно відмовляється від вугільної промисловості, намагаючись наздогнати Захід у розвитку альтернативної енергетики. Існує думка, що саме Пекін в результаті обійде США (через указу Трампа). Однак, по суті, Білий дім зміцнив тили традиційною енергетикою і зберіг важелі впливу, які забезпечує Паризьку угоду. Простіше кажучи, Штати завжди можуть, наприклад, підняти питання прозорості інвестицій приватного сектора в чисту енергію. Тобто запитати з Китаю за те, як його компанії виконують глобальні установки на скорочення парникових викидів і немає при цьому порушень. Це раз.
Друга причина, чому Китай не зможе скласти серйозну конкуренцію тим же США в альтернативній енергетиці, - це гострий дефіцит сучасних технологій, що Сі Цзіньпін і Ко намагаються виправити, кинувшись на Захід. Хто зараз, можна сказати, один з кращих друзів Пекіна в ЄС, а точніше. хто радий китайським юаням? Вірно, Британія в стадії Brexit. Китай будує і фінансує, Британія дає технології.
Тільки от біда, Лондон ще більше зацікавлений у ЗВТ зі Штатами. Не просто так Тереза Мей їздила в Білий дім. І в такій ситуації велика ймовірність, що президент США зможе відвадити британців від китайців. Без скасування колишніх домовленостей з Піднебесної, звичайно, але і без укладання нових. А як пояснити все гостя з Азії? Ну, британська леді завжди може прийняти нудьгуючий, апатичний вигляд: "Ах, стільки справ у нас, бачте, пан Сі. Днями ось Нікола...Ви знаєте Ніколу? У неї ще атомні підводні човни стоять у Клайда...Так от вона надіслала нам занимательнейшее лист. Так що зараз я вся в турботах і прошу мене пробачити". Китаю залишиться лише рипнути зубами, нагородити подумки цих лаоваев невтішними епітетами і шукати інші джерела сучасних технологій. Загалом, не буде дзеркальною Опіумної війни.
Як і у випадку з Великобританією, Білому дому буде по силам знайти підхід і до інших країн, куди піде Китай за технологіями.
Звичайно, повністю залишити Пекін без них не вдасться, та й нема чого утримувати КНР в індустріальній епосі. Китай більше вигідний Захід як високотехнологічна виробнича база, але не розробник технологій - світова фабрика 2.0.
В такому амплуа важко буде наздогнати іншими країнами в плані переходу на інші джерела енергії. Даний ринок уже дуже розвинений. Ось, наприклад, британці в серпні 2016 р. вирішили будувати з допомогою данської Dong Energy найбільший офшорний вітропарк в світі, норвезька Statkraft роком раніше - найбільший в Європі. І не тільки світові лідери освоюють цю галузь. Король Марокко Мухаммед VI у лютому минулого року запустив найбільшу в світі сонячну станцію площею 35 футбольних полів. А директор національного управління з енергетики Уругваю Рамон Мендес у грудні 2015 р. з гордістю повідомив, що країна 94,5% потреб в електроенергії забезпечує завдяки "зеленим" джерел.
Це навскидку декілька прикладів того, що поки Китай розганяється, деякі вже досягли чималих успіхів. До того ж і сам Дональд Трамп не поставив хрест на альтернативній енергетиці та "чистих" технологій, свідченням чому є запрошення Ілона Маска консультанти. Поки, схоже, йому вдалося сісти на два стільці: він не відмовився від "чистої енергії" і задовольнив очікування нефтемагнатов. І "дрімучих" виборців заодно. Зразок тих, які відмовили Strata Solar Company в установці "сонячної ферми" два роки тому, тому що панелі, як сказав місцевий житель Боббі Манн, "висмокчуть всю енергію з сонця".
