Партії помірного прогресу у межах закону. Європейські вибори завершилися дутою сенсацією
Незважаючи на пародійний образ, створений сатириком та анархістом Гашеком, саме такі партії найбільше затребувані у стабільних суспільствах із міцним середнім класом. Результати виборів до Європарламенту продемонстрували це як наочніше
Спойлер: "революції правих " немає й не передбачається. Є здоровий запит на нормальне приватне життя, раціонально організоване і без крайнощів.
Революція, якої немає
З четверга, 6, по неділю, 9 червня, європейці із 27 країн-членів ЄС голосували за склад чергового Європарламенту. У свою чергу, новообраний Європарламент у найближчі п'ять років визначатиме ставлення ЄС до проблем зміни клімату, імміграції та балансу між правами меншин та правами більшості. Включно з правом більшості усвідомити себе більшістю, що має спільні інтереси.
Сьогодні вже можна підбити підсумки і подивитися, хто переміг, а хто програв. Щоправда, список партій, переможниць і тих, хто програв, мало що нам розповість. Дещо більше, але теж мало, розкажуть передвиборчі програми. По-справжньому важливим є ціннісний набір, на основі якого ці програми сформовані.
Отже, дивимось на результати. Медіанний центр — Європейська Народна партія (було 176 мандатів, стало 184). Все що правіше від неї — праві. Лівіше – ліві. Де тут "революція правих"? Дивимось уважніше, в деталях.
І при докладному розгляді теж немає жодної "правої революції". Є певне зростання запиту на традиціоналізм та зниження темпу інновацій – раз, більш адресний соціальний захист та урізання паразитизму на системі соцзабезпечення – два, захист приватного життя від втручання держави – три, та національних економік від додаткових навантажень, пов'язаних із загальною політикою Євросоюзу – чотири. Якщо говорити про ціннісний набір, не морочачись конкретними пунктами програм, у європейців виросло бажання жити у своєму будинку, без вторгнення чужинців та нав'язливого втручання ззовні, що було цілком передбачувано. Зростання такого запиту – ознака стабільності суспільства, у якому, як кістяк, є стабільний середній клас. Конкретні ж програми на виборах – завжди популістська гра на особливо запалених ділянках нервів свого електорату, і, особливо, електорату, що коливається.
Щодо підтримки України — немає жодних тривожних сигналів. Більшість партій у нинішньому складі Європарламенту виступають за допомогу Україні та протидію імперським планам Москви. Хто становить чинну більшість у поточному ЄП? Трійка партій — EPP, S&D та Renew. У них було 417 мандатів із 705, стало 402. Це на 15 менше, але не суттєво вплине на голосування з української проблематики. До речі, далеко не всі партії, які в нинішньому Європарламенті в опозиції, виступали проти допомоги Україні взагалі і в принципі. Були нюанси при голосуванні з різних питань – і лише.
Хто найбільше пішов у мінус? Зелені – мінус 19 мандатів. Це закономірно, зелена повістка останніми роками була сильно перегріта, і виборців трохи дістала. Позаблокові – мінус 17, оскільки їхні виборці були незадоволені курсом "не в ногу" без чіткого стрижня. Натомість прийшли нові партії, які отримали +54, які ще мають приєднатися до різних груп у Європарламенті. Але тут різких змін передбачається, і видно ознак " правого перевороту ". Загалом усе досить стабільно. Щоправда, є нюанси, як на рівні всього ЄС, так і в окремих країнах, на які варто звернути увагу.
Національні лінзи
Вибори до Європарламенту, в теорії, дають виборцям можливість реалізувати своє європейське громадянство, займаючись європейськими проблемами. Насправді ж ці вибори завжди протестні щодо національних урядів. Почасти це викликано ще й тим, що європейці, занурені в національні проблеми, дуже недооцінюють вигоди, які отримують громадянство ЄС.
Деякі політичні струси сталися в окремих країнах на національному рівні. Але, знову ж таки, вони не мали катасрофічного характеру і не призведуть до будь-яких негайних змін. Вони лише тривожний сигнал для національних партій на перспективу місцевих виборів.
У Німеччині правоцентристський ХДС посів перше місце, "Альтернатива для Німеччини" – друге, а соціал-демократи (СДПН) канцлера Олафа Шольца вилетіли на третє місце з найгіршим результатом за всю історію участі у європейських парламентських виборах. Голосування вийшло дуже по-німецьки протестне, але явно без особливих наслідків. Усі панічні крики, що правлячий " Світлофор " віджив своє, не мають під собою підстав. Тобто правляча коаліція цілком об'єктивно відживає своє, оскільки до виборів лишився рік. Але вона здатна простягнути залишок каденції. Шольц отримав сигнал про те, що німці встигли забути епічні проколи "путінферштеєрства" Меркель, а "Світлофор" загалом, і СДПН зокрема, за три роки при владі накопичили багаж розчарувань і невдоволення. Цим і скористалися в АдГ, схильній до загравання з Путіним. Задача парирування – суто політтехнологічне. І цілком штатна, та й час на її рішення у СДПН є, жодної катастрофи не сталося.
Звісно, якщо нічого не робити, то можна довести й до катастрофи, але хто сказав, що висновків не буде зроблено, а заходів – вжито?
До речі, єврофракція Identity&Democracy, яка хоч і не підтримує надання військової допомоги Україні, за два тижні до виборів виключила зі своїх лав усіх депутатів АдГ. Причина: головний кандидат АдГ на виборах до Європарламенту, Максиміліан Кра був залучений до "серії інцидентів", які "завдали шкоди згуртованості та репутації групи". Тож свою перемогу на виборах АдГ ще потрібно буде реалізувати в новому Європарламенті.
Шольц, в силу характеру, швидше за все, не робитиме різких кроків. Натомість у Франції та Бельгії ті, хто програв, вирішили зіграти ва-банк, щоправда, кожен по-своєму. Еммануель Макрон оголосив про розпуск Національних зборів (нижня палата парламенту) та призначив дострокові вибори, які відбудуться 30 червня та 7 липня. Причина: поразка на виборах до Європарламенту його партії "Відродження", вона ж до 5 травня 2022 року "Вперед, Республіка!", повна офіційна назва — "Асоціація за оновлення політичного життя", яка набрала 15,4% голосів. Це вдвічі менше, ніж у "Національного об'єднання" Марін ле Пен — 32%.
Логіка Макрон абсолютно прозора. Вибори за графіком мали пройти в 2026 році, і є всі ознаки того, що Ле Пен до них накачала б свою популярність ще сильніше. Нинішній результат – суто протестний, це очевидно, а отже, він поки що нестійкий. Цілком розумно не чекати два роки, а піти в контратаку негайно, не залишивши Ле Пен часу на підготовку, і змести її, повною мірою використавши адміністративний ресурс, поки це можливо.
Менш радикальне, але теж раціональне рішення ухвалив прем'єр-міністр Бельгії Олександр Де Кроо. Він вирішив подати у відставку після того, як його партія "Відкриті фламандські ліберали та демократи" набрала менше ніж 7% голосів. На перше місце вийшов помірно правий "Новий фламандський альянс" з 22%, на друге — ультраправий "Фламандський інтерес", 17,5%. Вибори в Бельгії мають відбутися у вересні 2026 року, а оголосити дострокові, на відміну від Франції, там дуже складно: тут вам солідна конституційна монархія, а не ця ваша республіканська легковажність! Що ж, тоді, треба змінити фронтмена. Сформувати новий кабінет із новим прем'єром, а Де Кроо до виборів відвести у тінь. Теж не катастрофа, а спокійна та розважлива політична гра.
В Угорщині партія Орбана "Фідес" разом із її союзником ХДП трохи просіла, отримавши 11 місць (44,2%), проти 13 на минулих виборах. Натомість правоцентристська (і, до слова, прихильна до України) партія Петера Мадьяра Тиса покращила свій результат, посівши друге місце з сімома місцями та 30% голосів, що більше, ніж у всіх інших опозиційних партій разом узятих, і краще, ніж будь-який із результатів, передбачених опитуваннями із прогнозом виборів. Орбан формально переміг, але з певним неприємним йому осадом.
Загальний підсумок: європейські виборці, взявши зовсім трохи праворуч, залишаються прихильниками демократії та прогресу. Але дещо поміркованішиго, ніж останнім часом, у рамках їх звичок, традицій, і, зрозуміло, закону.