Китай, Росія та інші мішені. Які сюрпризи піднесе кампанія в США на останніх тижнях

Виборча кампанія в США входить в завершальну стадію — до виборів залишилося менше двох місяців, — і за цією гонкою зі зрозумілих причин стежить увесь світ.

Невизначеність і її наслідки

Причини ці останнім часом набули рельєфний характер, оскільки криза в Білорусі, новий електоральний успіх польських правих, близьких за ідеологією до фракції Трампа в Республіканській партії, шпигунські та інші скандали в самих США і багато іншого знову ставлять питання про межі американського впливу в світовій політичній системі. При найближчому розгляді список мотивів міжнародної уваги до нинішніх президентських виборів — варто про це нагадувати через нав'язливе тяжіння чинної американської адміністрації до ізоляціонізму, який підміняється концепціями "суверенітету" або "національного егоїзму" — виглядає наступним чином.

По-перше, політичні еліти світу намагаються зрозуміти: чим є президентство Трампа? Випадковість це, помилка в коді, що лягла на специфічну виборчу систему, в якій більшість голосів другорядні по відношенню до розподілу представництва штатів на рівні федерації? Чи "випадковість", в якій взяв участь Кремль, тонко зігравши малими силами в критичних точках? Чи це реакція суспільства на десятиліття глобалізації, яка при американському лідерстві розмила власне американські національно-державні інтереси? Реакція, поєднана з "імперським перенапруженням" (imperial overstretch)? Можливо, це "просто" криза партійної системи — частково пов'язана з демографією? Тільки поразка чи перемога Трампа в листопаді зможе дати відповідь на це питання і вивести очікування щодо США із зони невизначеності. Невизначеності, яка визначає інші мотиви спостереження за президентськими перегонами.

Звідси, по-друге, чи мають намір США зберігати і розширювати зону свого впливу, або, власне, "Великий Захід", західну цивілізацію, витісняючи вплив не- і антидемократичних держав, таких як Росія, Іран і Китай? За чотири роки так і не з'явилася відповідь — робить Трамп щось конструктивне в зовнішній політиці тому, що не може ухилитися від тиску найбільш далекоглядних членів своєї партії і "глибокої держави", чи тому, що має якісь переконання, чи тому, що вважає ті чи інші рішення вигідними?

Те, що сьогодні відбувається на кордоні Північноатлантичного альянсу і Білорусі, — відвертий виклик Заходу і Америці, а беззубі заяви функціонерів НАТО лише провокують насильника. Причому виклик цей далеко не перший. Зависла, як бачимо, і ситуація з Китаєм — переслідування китайського підліткового месенджера TikTok, в якому, судячи зі статистики, швидше зацікавлений американський, ніж китайський бізнес, не виглядає серйозним кроком. Це при тому, що вірусні санкції так і не введені, а Вашингтон все намагається зіграти в "Кіссінджера навпаки", направити РФ проти КНР, що представляється вкрай безперспективним заходом.

Під час правління Трампа все більш хворобливі зовнішньополітичні поразки Росії відбувалися і відбуваються швидше через зовнішні об'єктивні обставини, наприклад, через зміни структури і технологічного рівня розвитку світового ринку енергоносіїв, а також через суб'єктивні рухи лідерів Росії і США (а так само Китаю, Німеччини та Ірану), ніж є частиною осмисленої стратегії.

Разом з тим не можна не відзначити ряд зовнішніх подій і процесів, що підкреслюють довгострокові тенденції, які впливають як на ландшафт виборів, так і на їх драму. Адже у внутрішньому вимірі ця драма сьогодні сюжетно застигла на показниках опитувань громадської думки, які свідчать лише про кількісну величину електорату республіканців Трампа і демократів, як радикалів, так і центристів.

Рикошетом по Росії

Насамперед йдеться про продовження загострення відносин між США і Китаєм, який президент Трамп свідомо зробив мішенню своєї виборчої кампанії, аргументуючи це боротьбою за американські робочі місця і повернення інвесторів в США. Зокрема, лише за час активної виборчої кампанії (наскільки її можна назвати такою в період епідемії коронавірусу), в американсько-китайських (і супутніх) відносинах стався ряд резонансних подій.

Так, США офіційно ввели санкції проти профільних функціонерів у справах Гонконгу, включаючи главу канцелярії Держради КНР і його заступника, главу адміністрації Гонконгу, а також ряду її секретарів (міністрів), нинішнього і попереднього комісарів поліції і генсека Комітету національної безпеки в Гонконзі.

Це вже другий випадок введення санкцій проти регіональних керівників КНР — раніше ним піддалося вище керівництво Сіньцзяна. Китай не залишився в боргу і ввів санкції проти своїх активних критиків в середовищі американського істеблішменту — в перший список санкцій МЗС КНР потрапили республіканці Марко Рубіо і Тед Круз, найбільш послідовні автори антикитайських заходів в Конгресі США. Рубіо — один з найсильніших кандидатів в президенти США в минулу президентську гонку і ймовірний кандидат на період "після Трампа", який через низку причин може початися куди раніше 2024 р.

Китайські коментатори іронізують над тим, що потенційний і можливий президент США стане першим забороненим в Китаї політиком, — нічого подібного, як стверджується, не було навіть при Мао.

Знову-таки американці не стали пропускати удар — арешт колишнього співробітника ЦРУ Олександра Юк Цзінь Ма в США свідчить про початок масштабної чистки розвідувальних структур від етнічних китайців і остаточний розрив комунікацій між Китаєм і США, що складалися з кінця 1970-х років. Це, в свою чергу, говорить про прискорення наближення гарячої фази протистояння.

Під цю чистку потрапила і Росія. Так, колишнього спецназівця Пітера Деббінса, який готувався, цілком імовірно, попрацювати в Києві (питання лише — в приватній структурі чи навіть в "цілому" посольстві США), було викрито як російського шпигуна (виходячи з профілю діяльності — ГРУ). З 1996 по 2011 рр. відставний "зелений берет" Деббінс "періодично відвідував Росію і зустрічався з агентами російської розвідки", стверджують в мін'юсті США. В кінці серпня цього року він був заарештований за підозрою в передачі секретних даних (імовірно, про спецназ армії США) оперативним співробітникам російської розвідки.

Як випливає з копії обвинувального висновку, мати Пітера Деббінса народилася в СРСР, в 1997-1998 рр. він жив і працював у Росії, тоді ж познайомився в Челябінську зі своєю майбутньою дружиною. У разі доведення провини відставникові "загрожує максимальне покарання у вигляді довічного ув'язнення", уточнили в американському Мін'юсті. Втім, такого цінного кадра Москва може і включити до обмінного фонду, тим більше що в липні вступив в силу вирок громадянину США (і Канади) Полу Уїлану, засудженому в РФ на 16 років за, очевидно, сфабрикованим звинуваченням в шпигунстві.

З політичної точки зору справа Деббінса, схоже, покликана відтінити скандал з вбивствами американських військовослужбовців в Афганістані нібито на замовлення російських спецслужб, оскільки він цілком може бути представлений виборцям як потенційний посібник Кремля у цих злочинах.

З геноцидом або без

Агресивний драйв, заданий чинною адміністрацією, мотивує її опонентів теж усунутися від закликів до миру. Так, в разі перемоги на виборах демократ Джо Байден обіцяє надати Україні зброю. Про це йдеться у вітальній заяві Байдена з нагоди 29-ї річниці незалежності України, опублікованій на сторінці його виборчої кампанії. "Як президент я роз'ясню Кремлю, що він повинен закінчити свою агресію і окупацію України. Адміністрація Байдена – Харріс гарантує, що Україна отримає необхідну економічну і військову підтримку, в тому числі летальну зброю — водночас ми закликаємо Україну проводити важливі реформи, які є життєво необхідними для її успіху ", — зазначив Байден у зверненні.

Правда, адміністрацію президента Барака Обами, в якій Байден вісім років відпрацював віце-президентом, республіканці критикують саме за відмову надати Україні летальну зброю. Оборонне озброєння, зокрема протитанкові комплекси "Джавелін", Україна отримала вже від адміністрації Трампа.

Що стосується Китаю, то потенційний кандидат на пост міністра оборони в адміністрації Байдена Мішель Флурнуа заявила, що Америка повинна бути здатна потопити весь флот КНР за 72 години. Як бачимо, незважаючи на педалізований Трампом імідж демократів як угодовців з Китаєм, тренд глобального суперництва вже знайшов власну логіку (до слова, можна згадати, що в обох світових війнах Америкою переважно правили демократи).

Більш того, Білий дім висунув ініціативу, яку з великим завзяттям розділять обидві партії в обох палатах Конгресу. Адміністрація Трампа розглядає можливість визнання геноцидом дії китайської влади щодо уйгурів в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі (СУАР) КНР. Уже почалися міжвідомчі обговорення цього питання за участю представників Держдепу, міністерства внутрішньої безпеки та Ради національної безпеки. Якщо вони не досягнуть консенсусу стосовно використання терміна "геноцид", адміністрація США звинуватить китайську владу в "злочинах проти людяності" або "етнічних чистках" в СУАР. Це вкрай болюче питання для Китаю (адже слідом, найімовірніше, піде Тибет), який прагне до посилення впливу в Афганістані.

Зрозуміло, що в цьому випадку Білий дім Трампа вирішує завдання "обнулення" ефектів книги відправленого у відставку радника з нацбезпеки Джона Болтона, в якій президент побічно звинувачується в цинічному ставленні до уйгурського питання. Також це спосіб відщипнути хоча б жменю тих виборців-центристів, які вагаються, але збіг міжпартійних інтересів в наявності. Адже ні конференція демократів, ні обрання сенатора від Каліфорнії Камали Харріс кандидатом у віцепрезиденти від демократів не вплинули на розрив між Байденом і Трампом, при цьому в конструкції демократів на цих виборах Харріс відведена суто внутрішньополітична роль.

Кандидатом в держсекретарі при Трампі-2 — або в радники з національної безпеки, на цій посаді вона вже працювала, — претендує Сьюзан Райс. У неї гранично яструбина позиція по відношенню до диктаторських режимів, будь то Сирія, Росія або Китай. Але за нею ж тягнеться шлейф і трагедії в лівійському Бенгазі, де був убитий американський посол, а серйозної реакції на цей злочин не було. Втім, всі пам'ятають і "червоні лінії" президента Обами, які він дозволив перетнути Володимиру Путіну, Башару Асаду і іранським аятолам, тому щодо реальної зовнішньої політики демократів в разі їх перемоги це ще вилами по воді писано. І це змушує стежити за нинішніми виборами з великою тривогою.

Втома від кампанії

Що ж стосується динаміки цієї кампанії, то вона дуже млява — з'їзд демократів проходив в дистанційному форматі, нічого особливо нового Байден не говорить. Та й ні до чого — це кампанія проти Трампа і його політики, а не за що-небудь конкретне. Те саме можна сказати і про чотириденне шоу президента Трампа, організоване по сусідству з Білим домом.

На тлі майже непомічених ЗМІ зірваних перших переговорів з начебто "укладеної" торгової угоди США і КНР 15 серпня Трамп слідом за Японією закликав підприємства США повертатися в "рідну гавань", стимулюючи їх податковими пільгами. За заявою американського президента, це поверне США до 10 млн робочих місць у найближчі 10 місяців — плани Трампа навіть з поправкою на реальні терміни і обсяги відходу американців з Китаю загрожують останньому кратним цим цифрам зростанням безробіття, яке стало основним тригером соціально-політичної нестабільності в КНР .

Китайці, у свою чергу, зміцнюють залежність від себе Росії, Ірану і Пакистану, а також наводять мости з ЄС, насамперед з Німеччиною, намагаючись створити вісь "Пекін — Берлін", що насправді могло б зрівняти шальки терезів в цьому протистоянні. Однак поки перспективи такого союзу туманні.

У самому ж американському медійному істеблішменті відчувається втома від цієї кампанії — в опитуваннях Байден випереджає Трампа, в тому числі в ряді ключових для перемоги штатів. Але на тлі високої мобілізації прихильників Трампа і його провокаційних методів ці цифри можуть бути оманливі, що робить підсумок кампанії непередбачуваним. Коронавірус значною мірою девальвував головний козир президента — стан економіки. Але при цьому Байден може втратити шанс скористатися цією перевагою, адже роки його красномовства позаду.

Але і статистика пандемії ніяк не бажає ілюструвати успіхи лідера республіканців, який щодня розхвалює свою роботу: школи, що відкрилися, доводиться закривати, малий бізнес, основа американської економіки, балансує на краю безодні. А вирішити проблему протестів (або бунтів) силовими методами президенту не вистачає повноважень — залишається лякати громадян соціалізмом і боротися з "Поштою Америки", в якій підступні конспіратори тільки й чекають, щоб підробити результати дистанційного голосування. Однак у багатьох штатах воно почнеться вже у вересні, тому спроби зірвати його не мають шансів на успіх.

Втім, можна знову дістати з-під сукна українську тему і вивалити її на Байдена під час дебатів. Раптом ця карта зіграє, якщо вже ніхто не помітив такого успіху Трампа, як історична угода між ОАЕ та Ізраїлем? Втім, мабуть, в цьому випадку (приблизно, як в ході недавніх польських виборів) Києву не так "болить" результат — прірву між Вашингтоном і Москвою республіканці вирили досить глибоку.

Демократи ж додатково розлючені на Путіна за підігравання Трампу чотири роки тому, доведені зломи своїх серверів і цькування в соцмережах співробітниками російської розвідки і солдатами гібридної армії РФ. У свою чергу, республіканська адміністрація діє прагматично, але не менш болісно для Кремля, ніж при Обамі — Клінтон. З огляду на все це, правильною політикою Києва буде рівновіддаленість — і рівнонаближеня до лідерів президентських перегонів і їх оточення — в цілком формальній і офіційній якості одного з ключових союзників США. Союзника, з яким доведеться тісно спілкуватися як Дональду Трампу, так і Джозефу Байдену.