Нейтралітет з відступами. Навіщо Токаєву гра в демократію у Казахстані

Касим-Жомарт Токаєв обраний президентом Казахстану. Пріоритети його нового терміну очевидні: обережне лавірування між ЄС та Китаєм, подалі від Путіна, тримаючи рівняння на товариша Сі

Фото з відкритих джерел

Обрання Токаєва, як і очікувалося, пройшло за високої явки і показало абсолютну перевагу Кандидата №1.

Явка на виборах у неділю перевищила 68%. 69-річний Касим Жомарт Токаєв набрав 81,3%, тобто за нього проголосували близько 6,45 млн. виборців. Результати екзитполів загалом збіглися з підрахунком голосів. Це могло б вказувати на те, що вибори були чесними та змагальними. Але, судячи з того, що нам відомо про Казахстан, і щодо розподілу голосів за шести кандидатів, це вказує на тотальний контроль над процесом голосування, ЗМІ та всією виборчою кампанією. Втім, одне майже не суперечить іншому, оскільки за тотального контролю над інформаційним простором немає необхідності що-небудь вкидати і підчищати результати, доводячи їх до знаменитих російських 146%. Більшість голосів дійсно буде віддано за правильного кандидата, оскільки голосуючі просто не могли собі уявити будь-кого на його місці. Під питанням лише змагальність, але, формально, і з нею все гаразд. Є ж шість кандидатів, кого хочеш – того й обирай.

Неросійська схема

Така схема виборів безперечно не російська. У Росії якраз немає тотального контролю, оскільки репресивний та злодійський режим надто слабкий, і не в змозі встановити його. Це змушує Кремль вдаватися до тотального шахрайства біля виборчих скриньок, до яких він залучає, тотально розбещуючи при цьому сотні тисяч людей. Іншими словами, основне посилання російських виборів, як, втім, і всього життя в Росії, можна сформулювати так: "ми все одно нічого не можемо змінити, займемося ж своїми справами, нехай вони там малюють такі відсотки, які захочуть". А вибори по-казахськи виглядають інакше : "Токаєва ми знаємо, і, приблизно знаємо, чого від нього чекати, а хто всі ці люди?"

І справді конкуренти Токаєва, хоч і не були випадковими людьми, були зовсім незнайомі виборцям. Вони з'явилися у публічному полі лише після реєстрації на виборах, за два місяці до голосування. Не дивно, що ніхто з них не піднявся вище за третє місце. Воно дісталося Жигулі Дайрабаєву, депутату парламенту від проурядової Народно-демократичної патріотичної партії "Ауил", який отримав 3,4% голосів. А на друге місце, з результатом 5,8%, вийшов наш старий знайомий, кандидат "Проти всіх", вигнаний з виборчих бюлетенів майже на всьому пострадянському просторі, але зберігся в Казахстані. Хочеш бути проти всіх – будь ласка. Зафіксуй свою незгоду, і живи з цим, мовчи – ніхто не буде проти.

Стиль Токаєва

Токаєв став в.о президента Казахстану з 20 березня 2019 року в порядку заміщення Нурсултана Назарбаєва, який пішов на спокій. 19 березня 2019 року перший президент Казахстану підписав указ про складання повноважень за власним бажанням. У цьому випадку повноваження президента, згідно з Конституцією Казахстану, переходять до голови Сенату двопалатного парламенту, а ним якраз і був Токаєв. Потім, 9 червня, у Казахстані відбулися позачергові вибори. На них, природно переміг Токаєв, став президентом уже повноцінно, без приставки "в.о.".

Одним із перших кроків Токаєва на президентській посаді, ще у статусі в.о. стало перейменування столиці Астани в Нур-Султан та присвоєння Назарбаєву найвищої державної нагороди — звання "Народний Герой Казахстану". Потім настало затишшя, і всім стало здаватися, що "все буде як при дідусеві". Але приховані, невидимі з боку, процеси у верхах йшли, і в січні в Казахстані трапилося чорт-що. "Чорт-те що" в даному випадку — не спроба негативної оцінки, а об'єктивна констатація факту. Версії про те, що саме трапилося у січні, можна будувати будь-які, але їх нічим ні підтвердити, ні спростувати. Наприклад, за версією президента Токаєва, на Казахстан напали іноземні найманці, аж 20 тисяч. Але були відбиті, а трупи загиблих найманців викрадені з моргів, що залишилися живими, які зникли з ними в зимовому казахському степу, глумливо регочучи, і, піди, знайди їх там.

Версія з іноземною присутністю була гарною тим, що дозволила Токаєву звернутися до ОДКБ: статут цієї організації передбачає допомогу при зовнішній агресії, але не передбачає участі в поліцейських операціях (хоча якраз приціл на поліцейські операції і стояв за її створенням). За фактом, майже весь контингент миротворців, введених до Казахстану, був російським, і в Москві вже, мабуть, прикидали, як облаштують у Нур-Султані військову базу та в який колір пофарбують її паркан. Але казахська незалежність надто насичена китайськими та західними грошима. Російських "рятувальників", чемно подякувавши, по-швидкому попросили на вихід.

А в Казахстані без великого шуму стали замінювати назарбаївські кадри новими людьми, зобов'язаними злетом виключно Токаєву. Це породжує іншу версію: спроба перевороту і була задумана як провальна. Вона знадобилася Токаєву, щоб під прикриттям "миротворців" із ОДКБ розпочати кадрові перестановки. Коли ж найвпливовіші, і через це небезпечні постаті були посунуті зі своїх місць, потреба в миротворцях відпала. Але й це, знов-таки, лише версія.

1 вересня Токаєв, виступаючи з посланням до народу Казахстану в парламенті, запропонував провести восени 2022 року позачергові президентські вибори та збільшити термін президентських повноважень з п'яти до семи років, але без права переобрання: тобто ввести один семирічний термін замість двох п'ятирічних. Токаєв, який міг би спокійно сидіти на посаді президента до 2024 року, пояснив свою пропозицію тим, що після червневого референдуму, який позбавив екс-президента Нурсултана Назарбаєва статусу "Єлбаси" (лідер нації), необхідно "підтримати динаміку реформ".

16 вересня парламент Казахстану на спільному засіданні палат ухвалив у двох читаннях поправки до конституції країни, Токаєв їх відразу схвалив і призначив дострокові вибори. Явних опозиціонерів до виборів не допускали, не дозволяючи їм реєструватись, але особливих репресій не спостерігалося. Втім, і репресувати виявилося особливо нема кого – за 28 років перебування Назарбаєва при владі протестне поле Казахстану було витоптано геть-чисто. Токаєв явно показував, що влада не хоче йти на крайні заходи. Другого листопада він підписав закон про амністію, повну або часткову, для 1500 приблизно осіб, "причетних до порушень" 4-7 січня. Рішення щодо кожної конкретної нагоди прийматиме суд, але в законі передбачена можливість повної амністії для осіб, які вчинили злочини легкої та середньої тяжкості, та зниження покарання тим, хто вчинив тяжкі та особливо тяжкі злочини і дав потім зізнання.

Протести та арешти, як у день голосування, так і під час виборчої кампанії, також були. Але й тут порівняно з назарбаєвськими часами з опозицією поводилися досить м'яко.

Загалом усе це було і схоже, і, одночасно, несхоже на "демократизацію" зверху. За зрілим роздумом, більше несхоже. А, схоже, скоріше, на Китай. Не на сучасний, у якому Сі Цзіньпін почав закручувати гайки, а на Китай часів Ден Сяопіна, якому треба було залучити іноземні інвестиції.

Іноземних інвестицій у Казахстані і сьогодні багато, але вони зосереджені здебільшого у нафтовій галузі. І зараз, коли Захід обмежує технологічну співпрацю з Китаєм, а Росія сидить під санкціями, Казахстан отримав деякі шанси зробити нехай невеликий, але важливий технологічний ривок, отримавши на свою територію недоступні йому раніше виробництва.

Однією з умов такого розширення інвестування є деяка демократизація Казахстану. Не так навіть у плані громадянських свобод, як на рівні юридичних гарантій для інвесторів.

Крім того, Казахстан межує із Росією. Сусідство з Росією завжди породжує безліч проблем, список яких у казахському випадку виглядає приблизно так.

  • Наявність Байконура, що орендується РФ, аналогічна оренді Севастополя в України до анексії Криму. Як наслідок — російська військова присутність (ніякого "мирного космосу" в РФ немає, як опції);
  • Зростання агресивності Росії, що у поєднанні з попереднім пунктом робить сусідство з нею вкрай небезпечним. Тим більше, що в Росії на досить високому рівні відкрито кажуть, що Північний Казахстан треба відібрати, і взагалі казахська незалежність – штучна. Це змушує будь-яку казахську владу вести послідовний курс "проти від Москви", і Токаєв тут не відкрив нічого нового. Потихеньку, крок за кроком, від Москви відходив ще Назарбаєв.

Після початку "спецоперації" Росія стала дуже токсична, і процес відходу прискорився. Вже 6 березня в Алмати пройшов мітинг на підтримку України, щоправда, не в центрі, а на відносній околиці, на площі за кінотеатром "Сари Арка". Проте мітинг зібрав понад три тисячі учасників і був одним із перших, якщо не найпершим мітингом на підтримку України в регіоні. На Петербурзькому економічному форумі в червні Токаєв, у присутності Путіна прямо заявив, що Казахстан не визнаватиме ДНР і ЛНР. Казахське керівництво почало відправляти в Україну гуманітарну допомогу та контактувати з президентом Зеленським. У країні заборонили зображення Z/V у публічних місцях та відмовилися від проведення параду на 9 Травня "для економії бюджетних коштів та у зв'язку з необхідністю вирішення інших завдань". Зрештою, Казахстан підтримав санкції проти РФ, і почав опрацьовувати збільшення обсягів експорту нафти та шляхи її доставки до Європи в обхід Росії.

На офіційні протести в Кремлі не ризикнули, проте погрози у звичному гопницькому стилі пролунали. Чоловік головного редактора "RT" Маргарити Сімоньян, Тігран Кеосаян заявив, звертаючись до казахів: "На Україну подивіться уважно. Подумайте серйозно".

У Казахстані подумали — і збільшили оборонний бюджет на $1 млрд. Коментуючи цей крок, представник МО Казахстану заявив, що його країна " витягла уроки із запеклої боротьби України".

Колишній ключовий союзник РФ у регіоні ясно дає зрозуміти, що планує розвивати відносини з Європою, віддаляючись від Москви. Це вже помітили в ЄС: глава МЗС Німеччини Анналена Бербок побувала 31 жовтня з візитом в Астані, де вітала зусилля Казахстану щодо віддалення від Росії та проведення правових реформ. Про глибину реформ можна, звичайно, посперечатися, але дипломатична ввічливість зобов'язує та й віддалення від Москви треба було заохотити

  • І, нарешті, ще один наслідок сусідства з Росією: Казахстану довелося прийняти понад сто тисяч росіян, які поспішно залишили країну, рятуючись від "часткової мобілізації".

Токаєв пообіцяв "подбати про них і забезпечити їхню безпеку", а також доручив уряду створити сприятливі умови для релокації в Казахстані іноземних компаній, що йдуть з Росії. Загалом і в цілому броунівський рух "релокантів" відкриває перед Казахстаном низку можливостей, але породжує й низку проблем. Втім, можливостей, мабуть, таки більше.

І ось на цьому цікавому тлі Токаєв проводить вибори, зміцнюючи свою владу. Причому процес зміцнення лише розпочався, оскільки дострокові вибори будуть проведені на всіх рівнях. Старі кадри зачистять всерйоз.

Що це означає для України

Насамперед нам не варто впадати в непомірний оптимізм, вважаючи Токаєва та його оточення дружніми нам. Про рядових казах зараз немає мови, але й у їхньому середовищі існують різні думки про війну в Україні. Втім, хамська політика Москви, і величезна кількість росіян, які привезли з собою Казахстан не тільки гроші, а й звичну зневагу до інших народів, які говорять "не зрозумієш якою мовою", безсумнівно, сприятимуть зростанню в Казахстані проукраїнських настроїв на рівні вулиці.

А на державному рівні Токаєв балансуватиме між ЄС і Китаєм, прагнучи отримати максимум вигод із ситуації, що склалася. Це буде схоже на політику Пекіна — і вже на неї схоже, але в м'якшому варіанті, оскільки Казахстан все ж таки розраховує на західні інвестиції та технології. Звідси приєднання до санкцій, але в іншому курс Астани буде нейтральним.

Крім того, крім інтересів до ЄС Казахстан тяжіє і до Китаю. Тяжче як автократія до автократії: відчуваючи спорідненість за духом, в обстановці повного порозуміння, а й з обережністю, побоюючись недружнього поглинання. Китай, у свою чергу, виявляє зацікавленість у відповідь. Сі Цзіньпін побував із візитом у Нур-Султані 14 вересня, і це була його перша закордонна поїздка з початку пандемії ковіда. До речі, побував голова КНР саме в Нур-Султані, оскільки зворотне перейменування на Астану відбулося 17-го.

Візит Сі Цзіньпіна вийшов дуже плідним. Було підписано десять угод про співпрацю: економічну, енергетичну, науково-технічну, транспортну, митну та транскордонну. Китайський лідер під час візиту також заявив, що незважаючи на зміни у міжнародній кон'юнктурі, Китай підтримуватиме Казахстан у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності. Вдивившись у карту, і згадавши заяви, що лунали з Москви, неважко побачити і джерело погроз, захист від яких може стати актуальним для Казахстану, в чому йому готовий допомогти дружній Китай.

Такий прагматичний нейтралітет унеможливлює пряму підтримку України — але в ньому немає й місця для системної підтримки Росії. Казахстан демонструватиме нейтрально-зважену позицію, отримуючи вигоду скрізь, де тільки можливо – у тому числі й ціною деяких малопомітних відступів від нейтралітету з нагоди. Можливо, в якихось випадках це включатиме і акуратний обхід антиросійських санкцій – але дуже обережний, щоб не потрапити під санкції вторинні.