Виклик "султану". Навіщо Кремлю конфлікт Кадирова з Ердоганом

10 грудня влада Туреччини дуже тонко протролила голову Чечні Рамзана Кадирова, а разом із ним і режим Володимира Путіна. За активної підтримки чеченської діаспори у передмісті Стамбула — місті Керфез — було відкрито парк імені Джохара Дудаєва, лідера визвольного руху й першого президента Чеченської Республіки Ічкерія. У Росії його називають сепаратистом і терористом.

Спецслужби РФ за наказом Бориса Єльцина вбили Дудаєва в 1996 р. Незабаром після цього завершилася Перша чеченська війна і почалося сходження до влади Ахмата Кадирова, який припинив боротьбу з росіянами і став васалом Кремля. Після його загибелі внаслідок замаху Кремль передав владу в республіці синові Ахмата Рамзану.

Дудаєв і те, що він уособлював — боротьбу чеченців за незалежність, — стали потужним тригером для Кадирова, який як лідер Чечні став суто завдяки підтримці Кремля, зокрема фінансової.

Не дивно, що на відкриття парку імені Дудаєва, якого на церемонії назвали "символом боротьби за свободу", голова Чечні відреагував досить болісно.

У своєму Telegram-каналі Кадиров звинуватив Анкару в тому, що та покриває "терористів", і зажадав від турецького лідера Реджепа Тайїпа Ердогана "визначитися": або він підтримує "терористів", тобто чеченських дисидентів (якщо перекласти з кремлівської говірки), або вибудовує "прозорі та чесні" відносини з Москвою.

На цьому він не зупинився і пригрозив Ердогану дзеркальними заходами — вшанувати у Грозному пам'ять засновника визнаної в Туреччині терористичною організацією Робочої партії Курдистану Абдулли Оджалана, який відбуває довічне ув'язнення.

Не забув Кадиров прикритися своїми покровителями в Москві, закликавши МВС і МЗС Росії вжити якихось "запобіжних" дипломатичних заходів. Яких заходів він не уточнив, так само як і того, яке відношення до дипломатії має російське МВС.

Однак у Кремлі його почули, ніби тільки цього й чекали.

Спікер МЗС РФ Марія Захарова вже засудила відкриття у Туреччині парку імені Дудаєва. Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков, у свою чергу, реакцію Кадирова назвав "емоційною, але зрозумілою".

Ердоган виклик прийняв

Насправді ж війна Ердогана і Кадирова почалася не 10 грудня, а значно раніше. Коли Кремль, хоча, можливо, це була особиста ініціатива Кадирова, вирішив, що може творити в Туреччині те саме, що і в Європі, зокрема, в Німеччині чи Великій Британії, — робити замах на життя неугодних владі осіб.

Зокрема, у жовтні до Туреччини прибула група кілерів, очолювана Бісланом Расаєвим, яка була затримана турецькими силовиками. Як повідомила Національна розвідувальна організація Туреччини (MIT), вони готували замах на чеченського опозиціонера, польового командира Абдулхакіма. І наказ найманцям, які мають досвід убивства чеченських дисидентів у Європі (2004 р.), віддав депутат Держдуми, радник Кадирова Адам Делімханов.

Тоді у Кремлі вирішили відмовчатися. Але Ердоган рішуче не забув про завдану йому образу, адже, по суті, представник російської влади наказав не тільки втрутитися у внутрішні справи Туреччини, але й організував замах на її території.

Блокада

Відкриття парку імені Дудаєва — це відповідь президента Туреччини. Контратака на Кадирова, без відома якого, найімовірніше, такі операції не могли б відбутися.

І, мабуть, не лише без його відома.

У даному разі важливий один момент: парк був відкритий два тижні тому, але Кадиров чомусь гнівно відрефлексував лише зараз, хоча голова Чечні відомий своїми імпульсивністю та емоційністю.

Однак через два тижні його реакція аж ніяк не схожа на "емоційну", як висловився Пєсков. Ні, тут є тверезий розрахунок і план.

Адже вся ця конфронтація між Кадировим і Ердоганом, безумовно. вигідна Кремлю. З двох причин.

Перша: коли Анкара відреагує на випадок Кадирова, той одразу звернеться за підтримкою до Москви. Уже в принципі це зробив. Підтримка коштує дорого, з огляду на те, від кого Путіну потрібно захистити свого піхотинця. І тому Кадиров у непрості для режиму часи підпадає у ще більшу залежність від нього.

Друга причина масштабніша. Москві дуже важливо призупинити поширення впливу Туреччини в регіоні, де Анкара після перемоги союзного Азербайджану над Вірменією помітно зміцнила свої позиції й отримала можливість завдяки своїм неоосманізму і неоселджукізму просуватися далі на схід — до Центральної Азії.

Кремль намагається нав'язати Ердогану як номінанту на статус лідера мусульманського світу політичний і світоглядний конфлікт із Рамзаном Кадировим, під егідою якого може сформуватися своя група підтримки серед мусульман.

Конфлікт дає Москві перепочинок, який можна використовувати для пошуку рішень проблеми з просуванням Туреччини на схід і можливостей обмеження її впливу в Центральній Азії та на Кавказі.

Варто зауважити, що протистояння Баку і Єревана із закінченням 44-денної війни не завершилося, оскільки Вірменія так і не виконала своїх зобов'язань у рамках угод, підписаних після війни. Туреччина й Азербайджан так і не отримали від неї транзитного коридору до азербайджанського анклаву Нахчиван, який також міцно зв'язав би Анкару і Баку.

Відомий фахівець із Євразії, колишній співробітник ЦРУ і Держдепу Пол Гобл у своїй статті для Jamestown Foundation цілком справедливо зауважив, що між Вірменією та Азербайджаном незабаром вибухне нова війна.

Чого Росія не хоче. Але, з іншого боку, зростаюча присутність у регіоні Туреччини становить пряму загрозу інтересам Росії і її впливу, адже турки отримують можливість позбавити РФ статусу гегемона у Каспійському морі. І насамперед завдяки нерішучості ситуативного союзника Росії — Ірану, який ніяк не ратифікує конвенцію про делімітацію 2018 р., яка розділяє море між п'ятьма країнами й забороняє появу там іноземних кораблів.

Путіну потрібно виграти час, щоб підігнати Іран і закрити Каспій для Туреччини, а також стримати її геополітичну ходу до "м'якого підчерев'я" Росії — до Центральної Азії.