Опру в президенти. Боротьбу за Білий дім перетворять в реаліті-шоу
Мова відомої американської телеведучої і, по суті, однією з изобретательниц жанру "реаліті" Опри Вінфрі на церемонії вручення премії "Золотий глобус" раптово привернула увагу ліберального флангу політичного класу США до 63-річній зірці.
Екзальтовані і нервові
Втім, кажучи зовсім щиро, демократи і раніше поглядали на "зробила саму себе" афроамериканську миллиардершу Уїнфрі з корисливих політичним інтересом. Але все ж такі "швидкі погляди" обмежувалися швидше за горизонтом пожертвувань від Опри, яка, треба сказати, що навряд чи могла б навіть теоретично підтримувати республіканців. Проте сенс поползших з політичної Америці чуток і припущень (притому що не можна забувати, що читач тієї ж NYT, завдяки деяким искривляющим ефектів соціальних мереж, живе у своєму комфортному світі, за межами якого півтора роки тому з'явився Дональд Трамп) в цей раз - інший.
Екзальтована журналістська і творча тусовка, а також, хоч і з зрозумілим скепсисом, деякі знакові постаті в істеблішменті Демпартії (або в його орбіті) сприйняли виступ Опри Вінфрі як якусь заявку на президентську кампанію 2020 р. Хоча, і це важливо підкреслити, сама пані Вінфрі поки про подібні амбіції не заявляла. Більш того, всі останні десять років від політичної кар'єри відмовлялася.
Зі стриманим оптимізмом висловився про її потенційні шанси архітектор перемоги Барака Обами в 2008 р. і старший радник президента у 2009-2011 рр. Девід Аксельрод. Правда, ще в кінці 2007 р. Вінфрі виступала на відповідному заході демократів, і її здатність встановлювати емоційний контакт з аудиторією важко заперечувати. А ось конгресмени від опозиції відреагували більш нервово - можливо, за лаконічними закликами сконцентруватися на проміжних виборах 2018 р. вони ховають своє сум'яття. Ця нервозність має ряд мотивів, які складно розгледіти ззовні Америки.
По-перше, демократи все ще переживають гіркоту і здивування (особливо тепер, в епіцентрі феєрверку, викликаного книгою Майкла Вулфа про перший рік Дональда Трампа в Білому домі) ураження 2016 р. Воно й справді виглядає як сумна тавтологія - злий жарт з демократами зіграла саме демократія, причому в її американської моделі.
По-друге, мерехтлива ідея протиставити шоумену в Овальному кабінеті щось своє миготить по краях ліберальної частини політикуму. Цим своїм вже не може через обнулення репутації бути продюсер Вайнштейн, зрозуміло. Та й цілий ряд перспективних політиків у Сенаті і Палаті представників, не тільки з правого боку, вибитий з гри сексуальними скандалами.
З кого вибрати
Ставка на молодість - як не дивно, стара.
І, схоже, цей ресурс привабливості вичерпав до дна Обама, особливо, якщо згадати, що партійним висуванцем два роки тому ледь не став Берні Сандерс. А крім того, Уїнфрі на вісім років молодший за чинного президента. Такий формат порівняння, до речі кажучи, відображає недавно прояв тенденцію - люди старшого віку в США, більш ніж де б то не було, зберігають активність і бадьоро беруть участь у суспільно-політичному житті. До юним особам вже не той рівень довіри, як наприкінці 2000-х в розпал іпотечної кризи, викликаного, не в останню чергу, витівками банкірів, колишніх "молоддю" швидше за часів Клінтона.
По-третє, фальстарт для демократів неприпустимий. Береженого бог береже - перемога в боротьбі за одне з двох місць в Сенаті від ультраконсервативної Алабами є скоріше наслідком сколів в правлячій партії, власної інтриги відставного радника Трампа Стівена Бэннона, і гримасою історії. Тепер республіканці у верхній палаті фактично лише на два місця попереду і ризикують програти її демократам в листопаді. З нижньою палатою справи йдуть набагато складніше. Тому перетворювати політичну стратегію гігантської партійної організації во фрік-шоу, обезьянничая, нехай і ненавмисне, з того зигзага, який трапився з американськими консерваторами, мізки Демпартії вважають досить ризикованим. Але якщо замислитись на хвилину, не так вже й багатий їх вибір.
Сьогодні в якості потенційних кандидатів у президенти від опозиції - правда, в США "опозиція", в силу справжнього, а не формального, поділу влади, поняття ускользающее - контурно розглядається ряд кандидатур. Справа в тому, що в кінці поточного року в будь-якому випадку гарантовано відбудеться одне з трьох. Або демократи не осилять перевагу в обох палатах, або візьмуть одну з них, або обидві. Але ймовірність тотального перехоплення законодавчої влади знайде ймовірність лише в тому випадку, якщо:
а) швидкий ріст фондових індексів, перегрів, якому так радіють деякі наївні, але гучні прихильники Трампа, сверзится в циклічна криза, а десятирічний цикл вже показує з-за обрію свої ріжки;
б) спеціальний прокурор Роберт Мюллер витягне своїм широко раскинутым неводом саму велику рибу, ковзаючу по льоду фінансових зловживань, пов'язаних чи ні безпосередньо з кампанією нинішнього президента США, а на що-то в цьому роді натякає Стівен Бэннон в одкровеннях Майклу Вулфа.
Між тим поки демократи дмуть на молоко гонок в Конгрес, Білий дім 9 січня безапеляційно заявив, забиваючи якийсь кілочок у формування майбутньої порядку денного, що Дональд Трамп обов'язково буде переобиратися в 2020 р. Ризикована гра! Але цей вихід "трампистов" на сцену вашингтонського вар'єте був неминучий. Він спровокований ударом, нанесеним Бэнноном, і оголошенням про те, що ветеран американської політики Оррін Хетч покине своє місце в Сенаті від Юти, на яку поклав око Мітт Ромні. А хто ж виходить за демократів?
Насамперед це політична фініфть, яка в'ється навколо Мішель Обама. Правда, їй - як і Хілларі Клінтон - доведеться непросто, адже треба виходити за рамки образу першої леді. Чи вдасться їй це чи ні, повірять у неї політичні інвестори, обпікшись на Клінтон, - сказати непросто.
Далі, це Кірстен Джиллибранд, 51-річна сенатор від штату Нью-Йорк, змінила на цій позиції Хілларі Клінтон, але раптово "куснувшая" Білла Клінтона в серії недавніх скандалів на ґрунті сексизму. Що, викликавши обурення "клінтонською гвардії," змусило багатьох поглянути на Джиллибранд, що зробила зразкову кар'єру юриста і політика і явно размышляющую над президентськими амбіціями, всерйоз. Або, швидше, по-іншому, як здатну взяти і лівий фланг, тобто радикальних феміністок, а також просунутися ближче до центру, підхопивши нейтральних виборців, які голосують кожен раз по-різному. Але, поки що справжні плани Джиллибранд - туманні.
Челсі Клінтон - так, знову Клінтони, але зауважимо, що попереднє покоління лівих, Кеннеді, лише порівняно недавно відійшли від справ, та й то, на політичну ниву вступили онуки і правнуки. Однак тестом на потенціал Челсі, яку не занадто, як з'ясувалося зі зламаної пошти комітету демократів, любить партійний апарат, стануть потенційні перевибори у Сенат у рідній для батька Арканзасі.
Зауважимо, Арканзас б і сьогодні обрав Білла Клінтона, не забывающего штат, куди завгодно (як і всі виборці Демпартії - але, на жаль, це по ідеї неможливо). Аналітики ж дивляться на місце молодшого сенатора від Арканзасу, правого республіканця і героя двох воєн Тома Котону, який може піти на роботу в уряд (якщо Трамп попрощається з Тиллерсоном, а на його місце візьме Майка Помпео), а конкретно - в ЦРУ. Але сенатор Коттон теж собі на умі. І якщо ця комбінація висвітиться, Челсі треба буде докласти масу зусиль, щоб перспектива зажевріла для неї в штаті, де демократи не перемагали з часів її батюшки.
Нарешті, це універсальний солдат партії, бездоганний Джо Байден (ліберали лікті гризуть, згадуючи, як поставили все на Клінтон). Здається, навколо Байдена закручуються серйозні воронки уваги - хоча в 2020-го йому буде 77. Незважаючи на тренд подовження періоду політичної активності в житті довгоіснуючих американців, приклад Сандерса, так і Трампа з Хілларі Клінтон, це все-таки виглядає поки трохи неправдоподібно. Та й колишній міністр праці, і нинішній секретар національного комітету Тому Перес і екс-кандидат у віце-президенти Тім Кейн не можуть не залишатися в грі.
Але, погодьтеся, все це виглядає якось нуднувато, надмірно технологічно, як графіки братів Подеста, ухнувших в небуття політтехнологів Клінтон, чия багаторічна робота в Білому домі двох президентів притупила їхні нюх.
Демотрамп
Так чому тоді не Опра Вінфрі? Своєрідний Трамп лібералів, в більш молодий і швидше "доброї" версії, незважаючи на характер багатьох її шоу. Не хоче? А якщо Голлівуд сильно попросить? Разом з Джорджем Соросом і Біллом Гейтсом? І потім не вдалося проштовхнути в Білий дім WASP Хілларі, тоді як щодо багатої жінки-афроамериканки?
Проблем на цьому шляху, звичайно, чимало.
Дональд Трамп своїм нескінченним трикстерством (і просто тролінгом) щодня девальвує посаду президента і часом нагадує одного з пізніших імператорів все ще досить живий, але дуже хворий Римської імперії, Гелиогабала. Який, взагалі-то, був жерцем похмурого прамусульманского культу, але римляни одразу цього не зрозуміли і страждали під його п'ятою майже чотири роки. Не стане потенційне висунення Опри ще одним витком вниз по спіралі найстарішою з сучасних демократій на дно?
Погодимося ж, втім, що сутичка Трамп-Опра могла б стати піковим, максимально вовлекающим сюжетом для сезону 2020 р. Після якої телебачення, стравив своїх ідолів, назавжди зійшло зі сцени великого політичного життя, ввічливо розкланявшись в дверях з соціальними мережами.
