Небезпечні зв'язки з глибоким проникненням. Як Росія розкладає міжнародні організації

Власне кажучи, і на історію з де-факто поглинанням ICDO/МОЦО російським Міністерством надзвичайних ситуацій (МНС) теж ніхто не звернув би уваги, якби у грудні 2019 р. до журналістів громадського телебачення Швейцарії (RTS) не звернулася колишня співробітниця МОЦО, яка заявила, що організацію захопили російські спецслужби.

З аналогічною заявою, про захоплення МОЦО російськими спецслужбами, ексспівробітниця також звернулася в місцеву поліцію, прокуратуру, в кілька швейцарських банків, а також у швейцарську й американську місії при ООН.

Що таке МОЦО

У 1932 р. в Парижі французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль створив Асоціацію Женевських зон (АЖЗ). Під "Женевськими зонами" розумілися нейтральні зони або відкриті міста, де в період війни могло знайти притулок цивільне населення. В 1935 р. з ініціативи АЖЗ французький парламент ухвалив резолюцію, в якій запропонував Лізі Націй "вивчити можливості створення в кожній країні за допомогою угод, ратифікованих у Лізі Націй, місць, районів або зон, які були б вільні від будь-якої воєнної активності або ставали б такими в період воєнних конфліктів". Ліга Націй ідею підтримала, і в 1937 р. організація, що стала міжнародною, переїхала до Женеви.

Діяльність АЖЗ в Іспанії і Китаї в 1936-1937 рр. дозволила створити невеликі нейтральні зони в межах Мадрида, Більбао, Шанхая та Нанкіна, хоча їх результативність виявилася досить спірною. Під час Другої світової війни організація припинила свою діяльність, потім, у кілька етапів, була відновлена, а в 1958 р. перетворена на International Civil Defence Organisation (ICDO), що в абревіатурі звучить як Міжнародна організація цивільної оборони (МОЦО), і перенацілена на взаємодію з національними організаціями цивільної оборони. З 1 березня 1972 р. МОЦО набула статусу міжнародної міжурядової організації.

Росія приєдналася до МОЦО в 1993 р. Серед інших її учасників значаться держави Африки, Латинської Америки, Азії і СНД, але немає жодної великої західної країни. Проєкти МОЦО часто не набувають широкої популярності, залишаючись у інформаційній тіні.

Що вдалося зʼясувати розслідувачам

Показання співробітниці самі по собі мало що давали, але надані нею документи послужили відправною точкою для успішного збору інформації. Зрештою, спільними зусиллями RTS і OCCRP було зʼясовано, що під дахом "міжнародної організації" вже багато років працює російська відмивочна контора. Тільки з 2012 по 2018 рр. через неї було пропущено $140 млн, що надійшли з Росії і були спрямовані, вже як "міжнародна допомога", на фінансування російських геополітичних партнерів. При цьому МОЦО завжди була тільки передавальною ланкою: всі запити про допомогу надходили безпосередньо до російського МНС і оброблялися агентством Emercom, створеним у структурі МНС спеціально для міжнародних операцій. У процесі підготовки плану дій визначалися напрями фінансування, перелік товарів, ціни на них і список російських постачальників. Потім мінфін РФ робив цільовий внесок у МОЦО, яка, діючи в суворій відповідності з розробленим в МНС планом, купувала товари і доставляла їх до місця призначення, але вже від свого імені, під виглядом міжнародної допомоги. Саме так Росія постачала пожежні машини на Кубу, до Нікарагуа і КНДР, моторні човни до Вірменії, будинки з швидкомонтованих конструкцій до Таджикистану й багато іншого.

Особливої уваги у переліку проєктів МОЦО заслуговує порівняно недавнє, 2017 р., зведення "гуманітарного центру" в сербському місті Ніш, на який було витрачено понад $40 млн і який, на думку американських спеціалістів з безпеки, стане найважливішим російським шпигунським центром на Балканах.

При цьому секрету зі співробітництва між МОЦО й російським МНС ніхто і ніколи не робив: міністерство мало статус "стратегічного партнера" цієї міжнародної організації.

Чого ж досягали таким чином?

По-перше, непрозорість визначення цін та постачальників давала можливість заробити чиновникам, які складали списки поставок, і, звичайно ж, постачальникам.

По-друге, міжнародний статус поставок знімав більшу частину запитань про можливе подвійне призначення товарів, так само як і про те, що насправді постачається під виглядом міжнародної допомоги, оскільки доставка товарів, закуплених у Росії, у російських постачальників, здійснювалася, природно, силами і бортами МНС, які залучала МОЦО, розплачуючись грошима, отриманими з Росії, але вже в статусі "міжнародних фінансових надходжень". Для створення "міжнародного" іміджу МОЦО російські гроші розбавлялися внесками інших держав, але ці внески були зовсім незначні.

Як видно, схема досить прямолінійна і невибаглива. Не було ніяких особливо хитрих ходів. Але ця схема безвідмовно пропрацювала багато років.

Окремо треба розказати про агентство Emercom, яке керує всіма російськими гуманітарними програмами за кордоном за лінією МНС. Emercom було однією з кількох російських компаній, які купували нафту режиму Саддама Хусейна, в той час як Ірак перебував під міжнародними санкціями. В 2005 р. Пол Волкер, голова незалежної комісії з розслідування зловживань при реалізації програми "Нафта в обмін на продовольство" під час дії санкцій, розкрив серед іншого факт виплати Emercom $8,9 млн у вигляді доплати іракським чиновникам в посольстві Іраку в Москві. "Комітет отримав імена деяких осіб, які приносили гроші від імені певних компаній, включаючи Emercom… Справжність квитанцій посольства, отриманих Комітетом… була підтверджена колишніми і теперішніми посадовими особами посольства Іраку в Москві", — повідомлялося в доповіді.

Але Emercom заперечувало будь-які порушення, а на тлі інших зловживань, виявлених Волкером, цей епізод виглядав малозначущим. В результаті він пішов у тінь і був забутий.

Міжнародні бюрократи все дуже добре знали

На сайті платформи ООН UN-SPIDER, створеної для забезпечення доступу всіх країн до отримуваної з супутників інформації, яка може бути корисна у боротьби зі стихійними лихами, ще в лютому 2015 р. зʼявилася інформація про те, що МНС Росії – регіональний представник UN-SPIDER в РФ, підписало з МОЦО меморандум про взаєморозуміння й домовилося про розширення співпраці. Інформація, зрозуміло, носила найпозитивніший характер, подаючи підписання меморандуму МНС РФ — МОЦО як безсумнівний успіх, і навіть супроводжувалася спільною світлиною тодішніх голови МНС Володимира Пучкова і генерального секретаря МОЦО Володимира Кувшинова.

А в листопаді 2015-го на сайті OСCRP вийшла стаття Ex-Spy Turned Humanitarian Helps Himself, про багаторічного, з 2001 по 2012 рр., голову Emercom Олега Белавенцева, російського шпигуна під дипломатичним прикриттям, викритого та висланого з Лондона у 1985 р., і про відмивальну діяльність Emercom (втім, не тільки Emercom), що здійснювалася через фірми, які належали Белавенцеву, його дружині та синові. Стаття – справжня казка про реалізовану Російську Мрію, і її неможливо переказати коротко. Якщо ж викласти її суть зовсім коротко, то Белавенцев виявляється одним з найважливіших внутрішньоросійських і міжнародних гаманців російських спецслужб, які діють з-під даху МНС, а Кувшинов був вирощений до генсека МОЦО саме під його, Белавенцева, керівництвом.

Чи вплинула стаття листопада 2015-го на співпрацю UN-SPIDER через МНС РФ з МОЦО, про яку повідомлялося в лютому 2015-го на сайті цієї організації? І взагалі, чи викликала вона підозри органів, що звалися компетентними, в тому, що ICDO/МОЦО під керівництвом Кувшинова є не тим, чим себе позиціонує, а чимось зовсім іншим? Тобто підозри вона, можливо, й викликала, та чи викликали ці підозри якісь дії?

Зрозуміло, ні. А повинна була викликати? Ось це вже складне питання, і ми до нього повернемося трохи нижче.

У 2018 р. МОЦО і Кувшинов знову опинилися в центрі уваги ЗМІ у звʼязку з непомірно високими сумами зарплат, встановлених в організації. Так, сам Кувшинов отримував зарплату в півтора раза більшу, ніж Генсек ООН, — 2,3 млн руб. на місяць. У настільки незвично високих зарплатах був запідозрений тіньовий фонд для корупційних операцій. Але все знову затихло. Кувшинова благополучно переобрали на посаду генсека МОЦО. Однак після того, як у травні 2018 р. замість Володимира Пучкова на чолі МНС був поставлений Євген Зінічев, Кувшинов після нетривалої боротьби подав у відставку, за офіційною версією — "щоб не розвивати конфлікт, який виник через підозру до його дуже підвищеної зарплати", і був замінений у квітні 2019 р. алжирцем Белкасемом Елькетруссі, спочатку призначеним т.в.о. терміном на рік. Заступником Елькетруссі, а фактично — керівником МОЦО, став ще один виходець з МНС Андрій Кудінов, що відповідає за гуманітарні проєкти до 2025 р. Зарплата Елькетруссі, який все ще залишається в ролі т.в.о., хоча рік уже минув, становить близько 1,7 млн руб. на місяць, що менше, ніж отримував Кувшинов, але, як і раніше, істотно більше, ніж зарплата Генсека ООН. Зараз у МОЦО йде напружена боротьба: Елькетруссі не втрачає надії закріпитися на посаді генсека вже на постійній основі. Вибори нового генерального секретаря організації повинні відбутися цьогоріч.

Такими є результати журналістського розслідування. А як відреагували на звернення ексспівробітниці інші організації?

Прокуратура не стала відкривати розслідування за її скаргою. Всі решта теж відмовчалися. Хіба що швейцарський банк UBS відмовив МОЦО в послугах і закрив її рахунку.

Однак мишача метушня навколо трону генсека МОЦО зовсім витіснила в тінь суть проблеми: той факт, що під дахом міжнародної організації працює щось, що більш за все нагадує резидентуру Служби зовнішньої розвідки, заточену на проведення "активних заходів" з вербування агентів впливу. З використанням стандартних корупційних схем — на гроші, які відмивалися за рахунок непрозорої діяльності організації.

І ось тут саме час повернутися до питання про те, чи повинна була діяльність МОЦО викликати підозри і докладне розслідування з боку західних структур, наділених такими повноваженнями?

Очевидно, що якби у цих структурах ставили за мету послідовну протидію просочуванню на Захід і в лави міжнародних організацій агентів російських спецслужб, то так, повинна була б. Але в цьому випадку західним контррозвідникам довелося б перевіряти всіх поспіль російських функціонерів, які діють з-під даху міжнародних організацій, і всю їхню діяльність. І 99% цієї діяльності було б не тим, за що її намагалися видати росіяни. Це неминуче спричинило б якісну зміну і ставлення до Росії, і відносин з Росією, а ні в 2015, ні в 2018 рр. Захід не був готовий до таких кроків. Він і зараз до таких кроків не готовий, там лише роздумують, хоча, здається, вже починають підозрювати, що потреба в них до крайності назріла. Точніше, що прийшов час обирати: або остаточно і назавжди миритися з глобальним впливом російських спецслужб, що масово корумпують західні еліти, або починати з цим явищем послідовну й жорстку боротьбу. І Захід поки вагається, рішення на рівні провідних країн все ще не прийняті. Цьому багато причин: і те, що проросійське лобі вже набрало велику силу, і те, що співпраця з Москвою, нехай навіть і ціною часткової капітуляції перед нею, таїть в собі безліч солодких спокус.