30 млн порожніх квартир. Як Китай імітує реформи на краю прірви
Наприкінці минулого року (напередодні 40-річчя початку реформ Ден Сяопіна) китайський інститут Hurun опублікував бадьорий звіт під назвою "Біла книга про новий середньому класі Китаю". У ньому стверджується, що кількість сімей, що належать до середнього класу, зросла на 10 млн і тепер досягла показника в 33,2 млн.
Успіх. Начебто
Кілька років тому подібна інформація породила б як мінімум серію (а то і шквал) хвалебних висловлювань українських синофилов (як з держструктур, так і з недержавного експертного кола) про необхідність прямування України "третім шляхом". Тобто орієнтуватися не на Росію чи Захід, а на Китай, так як, по-перше, його модель переходу до ринкової економіки нам нібито найбільше підходить, а по-друге, поглиблення відносин з Пекіном не викликало б дуже ревнивою реакції ні Москви, ні у дуету Вашингтон-Брюссель (що, зрозуміло, далеко не так).
Нині ж подібна інформація пройшла у нас практично непоміченою. І справа тут не тільки в неоднозначної позиції, зайнятої Китаєм щодо російської агресії в Україні. А й у тому, що в останні роки все частіше висловлюються сумніви з приводу ефективності китайської моделі економіки. В першу чергу - для поліпшення життя широких верств населення, а не для демонстрації макроекономічних показників, згідно з яким Піднебесна дійсно виглядає вражаюче, заперечуючи у США першість у світі за розмірами ВВП.
Доповідь інституту Hurun дає дані по сім'ям, які можуть складатися з різної кількості членів. Тому трапляються оцінки про чисельність китайського середнього класу в 700 млн осіб. Отримати таку цифру пропагандистам могло допомогти тільки додавання всіх членів сімей (різних поколінь і національностей), що досягли достатку китайців або китаянок, так і по всьому світу. Але, цілком можливо, що і це дало б приводиться трохи більш зваженими китайськими ЗМІ цифру в 250-300 млн осіб. Адже в "материковому" Китаї тільки три роки тому була скасована політика "одна сім'я - одна дитина", з-за якої (в тому числі завдяки добровільним і не дуже стерилизациям батьків, у яких народилася дитина) багато сімей в Піднебесній складалися з трьох, а то і двох (у разі повної відмови від народження дітей, що теж було не рідкісним явищем) осіб. Тобто, якщо рахувати по домогосподарствам, як це переважно роблять, то, згідно з доповіддю, кількість "среднеклассников" має варіюватися в межах 66,4-99,6 млн. Що для країни з населенням в 1,390 млрд людей не так вже й багато: 4,7-7,1 %.
За даними інституту Hurun, ці люди найчастіше торгують акціями, а також вони зайняті в управлінні інтернет-фінансами, дитячій індустрії, секторі нерухомості, комерційному страхуванні та банківській справі. Як бачимо, практично всі китайські "середньокласники" зайняті у фінансовому секторі, який у розвинених країнах вважається притулком уже вищого класу. А до середнього в Європі і США часто відносять навіть крамарів, чий дохід не так вже рідко буває вище, ніж у китайських фінансистів. Адже як сказано в доповіді, "дохід сімей середнього класу в містах "першої лінії", у тому числі Пекіні, Шанхаї, Гуанчжоу та Шеньчжені, становить як мінімум 300 тис. юанів, а в інших містах - понад 200 тис." (тобто 38,5 і 25,6 тис. євро за курсом на початок 2019 р.).
Отмежуемся тут від терміна "сім'я", що може означати, що це дохід двох осіб, а не домогосподарства, і припустимо: у багатих за китайськими мірками сім'ях ("витрати на основне споживання сімей середнього класу займають менше 50%," - інститут Hurun) один член веде господарство і піклується про дітей. Але уточнимо, що в доповіді вказано не місячний, а річний дохід (і, можливо, дещо навіть завищений), що видно по багатьом іншим публікаціям про зарплати в Китаї. Але навіть якщо повірити доповіддю, то виходить, що в місяць китайські "середньокласники" отримують від 2 до 3 тис. євро.
Щоправда, для більшості українців це зараз чи не межа мрій. Але згадаймо недавні протести "жовтих жилетах" у Франції. Однією з поступок президента і уряду стало підвищення на 100 євро мінімальної зарплати, яка на той момент вже становила 1498 євро (приблизно такий же рівень мінімальної зарплати і в інших країнах Старої Європи, наприклад в Німеччині, але в деяких - Нідерланди або Люксембург - вище). Тобто тонка прошарок заможних китайців отримує набагато більше, ніж найбідніші "старі" європейці (в постсоціалістичних країнах зарплати менше, ніж у давніх членах Євросоюзу, але і ростуть вони швидше). А мінімальна ж зарплата в Китаї становить 1,5-2 тис. юанів (6,5-8,5 тис. грн, або дві-три сотні євро).
Звичайно, Китай досяг цього лише за 40 років, але для країни, яка має намір закріпитися у статусі світового чемпіона за розмірами ВВП, як-то не дуже солідно мати переважна більшість населення набагато біднішим, ніж у країнах, які Піднебесна вже обійшла за макроекономічними показниками (тим більше, що вже з півтора десятка років Пекін декларує намір відійти від гонки за ними, натомість переорієнтувавшись на нарощування внутрішнього споживання, але про це нижче). А крім того, навіть ці невеликі за світовими мірками доходи китайців і відсоток середнього класу серед них можуть незабаром кинутися вниз.
Дивні реформи
Про ризикований стан фінансової системи Піднебесної рік тому розговорився її колишній керівник - міністр фінансів КНР в 2013-2016 рр. Лоу Цзівей, який зараз очолює Раду Національного фонду соціального забезпечення (тобто працює в системі і робить висновки на основі інформації про реальний стан справ, а не продукує страшилки, як ображений відставник). Він назвав стан фінансового сектора Китаю "брудним", "сильно спотвореним" і більш загрозливим, ніж його стан в США напередодні глобальної фінансової кризи 2008 р. (нагадаємо, що він почався саме з краху одного з американських банків).
Ненабагато краще становище і інших секторів економіки. Це побічно визнають і китайські керівники: тільки очоливши країну, Сі Цзіньпін у 2013 р. оголосив курс на широкомасштабні реформи. І деякі зміни справді почалися, але надто вже повільно. Не стимулювало їх і рекордна втеча капіталу з Піднебесної в 2015 р., коли пішло близько трильйона доларів. Хоча на початку наступного року китайська опозиційне видання "Велика епоха" (правда, часом висловлюються сумніви в його реальну опозиційність) вийшло з матеріалом "Реформи або крах: два вибору китайської економіки", у якому стверджувалося, що винесена в заголовок дилема цілком усвідомлюється і керівництвом країни. Але згідно з даними досліджень кінця 2016 р. стан реформ можна було охарактеризувати виразом "кінь не валявся", а втік капітал збільшився тоді ще на $700 млрд.
Не набагато краще становище і зараз, а перспективи і того гірше, що видно з прагнення китайського керівництва цензурувати ЗМІ на предмет інформації про економічні проблеми країни: друге півріччя минулого року запам'ятається багатьом китайським економічним журналістам і їх редакторам частими дзвінками чиновників з "проханнями" не писати про тієї чи іншої теми. І що найголовніше - списки невирішених економічних проблем в публікаціях двох-трирічної давнини і в сучасних виглядають практично ідентичними.
Насамперед це експортна орієнтованість китайської економіки, яка зберігається, незважаючи на декларації керівництва країни про наміри розвивати внутрішнє споживання і зробити китайців більш заможними. Саме на цих деклараціях українські синофилы будували свої прогнози про те, що Китай скоро "наздожене і пережене Америку". Але ці наміри висловлюються вже з півтора десятка років, а про те, наскільки вони втілені, можна судити з того, як Піднебесна відреагувала на оголошення їй торгової війни Дональдом Трампом. Перспектива втрати або значного скорочення американського ринку для китайських товарів уже змусила Пекін піти на певні поступки Вашингтону, а остаточна конфігурація компромісу (якщо він буде) визначиться за результатами двосторонніх переговорів, які повинні завершитися протягом обумовлених Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном в Буенос-Айресі 90 днів (в цей час США не будуть впроваджувати 200-мільярдне підвищення митних тарифів на продукцію з Піднебесної.
Орієнтація на експорт та успішне його збільшення за десятиліття ще дэнсяопинских реформ породили в Китаї надлишок виробничих потужностей. Тепер різке скорочення зовнішніх ринків може виставити на вулицю мільйони китайських робітників і спровокувати соціальний вибух.
З усім цим пов'язаний і утворився на китайському ринку нерухомості міхур з 30 млн квартир, що пустують. Вони призначалися для потенційних робітників Східного Китаю, які продовжували розвивати нинішню китайську економічну модель і її експансію. Адже забудовники явно розраховували на подальше нарощування виробництва експортоорієнтованими підприємствами, а тому і потреба в нових робочих руках. Але почалися збої в економіці, і квартири, в яких бідні селяни із внутрішніх (західних) районів перетворювалися б у трохи більш заможних робітників (а потім, може, і середній клас), виявилися незатребуваними. Ще одним міхуром (або навіть "пухлиною") називають величезні (і, швидше за все, безнадійні) борги місцевої влади різних китайських провінцій.
Тривають звинувачення Китаю у крадіжках інтелектуальної власності або примушування (інформація люто спростовується головним китайським ЗМІ - партійним рупором "Женьмінь жибао") іноземних компаній до її передачі.
Це свідчить, по-перше, про те, що пострадянські технології китайці вже викачали і вичавили з них все можливе, адже їх отримання від корумпованих урядів країн, що виникли на руїнах СРСР, не супроводжувалося скандалами. Хіба що деякі опозиційні політики і громадські активісти попереджали про втрату ринків після того, як китайці налагодять у себе виробництво за цими технологіями (в Україні подібним чином серйозно постраждала машинобудівна галузь, авіа - і приладобудування, але на зорі незалежності, коли і передавалися технології, ні опозиція, ні громадськість не мали такого впливу на політику чи економіку, як тепер).
По-друге, це вказує на те, що, навіть отримавши самими різними способами величезний масив знань і технологій, Китай поки не може розвинути на цій основі свою наукову школу, яка позбавила б його від необхідності займатися промисловим шпигунством або "технологічним рекетом". То чи мало грошей в науку вкладали, то не то, подібно до Радянського Союзу, померлим приблизно в тому віці, в якому зараз знаходиться КНР, через непропорційно високих витрат на оборону і каральні органи (комп'ютерні технології Китаю, що полегшують роботу силовиків, дійсно попереду планети всієї, але простим китайцям від цього як мінімум не краще).
Пояс без шляху
Загалом, незважаючи на бадьорі заяви керівників Піднебесної про реформи і намір розвивати внутрішнє споживання, вони замість удосконалення китайської економіки шукали території, де можна було б застосовувати ту ж модель, по-швидкому вичавлюючи максимум з місцевих ресурсів, у тому числі і людських. Тобто продовжували шукати місця багаті головними ресурсами китайського економічного дива - дешевою робочою силою і невибагливими до якості китайської продукції ринками збуту. І вся епопея з масштабним проектом "Один пояс - один шлях", що передбачає у кінцевому підсумку створення зон вільної торгівлі (китайські наміри входила максимальна ступінь свободи пересування товарів і робочої сили) від Тихого до Атлантичного океану, йшла саме в цьому руслі.
Оглядач The Wall Street Journal Уолтер Рассел Мзс навіть порівняв КНР з описаними Володимиром Леніним імперіалістичними державами початку ХХ ст., які, "зіткнувшись з надлишком капіталу і виробничих потужностей в національній економіці", намагалися знайти ринки збуту та інвестиційні можливості за кордоном (в тому числі і в колоніях, спроби перерозподілу яких стали однією з причин Першої світової війни). І, на думку Мзс, перед Китаєм стоїть та ж загроза, що стояла перед імперіалістами століття тому: якщо розширення його економіки на нові зарубіжні ринки припиниться, можливий економічний обвал, сотні тисяч банкрутств і мільйони безробітних.
За цим може послідувати загострення всіх інших китайських проблем (міжкланова боротьба, якщо Сі Цзіньпін не встигне до того часу "дотиснути" внутрішньопартійну опозицію, або сепаратизм в Сіньцзяні або Тибеті, наприклад) і вивільнення деструктивних сил (наприклад, уйгурських ісламістів або просто розлючених уйгурів, які знають на власному досвіді або на прикладі родичів про налаштованих Пекіном концтаборах для "перевиховання"), які будуть надавати загрозу як мінімум стабільному існуванню режиму.
А погрози провалу головною ініціативи Сі Цзіньпіна стають все більш реальними. "ДС" нещодавно вже докладно писала, що в багатьох країнах (Бразилія, Малайзія, Шрі-Ланка, Мальдівські о-ва) новообрані влада все частіше говорять про необхідність перегляду проектів, розпочатих разом з китайцями в рамках їх ініціативи "Один пояс - один шлях", а то й просто відмовляються від подальшого співробітництва та повернення кредитів. Подібне може статися ще в ряді країн (Кенія, Замбія і Таїланд, наприклад), якщо там виграє опозиція, яка критикує китайські проекти. Або балансують на межі дефолту через китайських кредитів Пакистані, Лаосі, Монголії і Джібуті (остання країна знаходиться в Африці, де вже були спроби влаштувати масову різанину "понаїхали" китайських робітників), які просто скажуть, що "грошей немає, віддавати нічого, та ваші товари купувати нема за що".
Якими будуть наслідки таких провалів для китайської економіки, прогнозувати важко, але на тлі все більш стихає її зростання (недавній сплеск не є тенденцією, а лише результатом бажання китайських компаній ввезти більше товарів у США до оголошення нових тарифних обмежень, а отже, загрожує ще більшим скороченням зростання, якщо мита таки введуть) багато експертів прогнозують появу у Пекіна серйозних проблем.
Є, звичайно, великі шанси, що Піднебесна з цими проблемами впоратися. Нещодавно була проведена серйозна податкова реформа, що знижує навантаження на людей і підприємства (особливо на тих, хто заробляє небагато). Разом з розширенням кількості тих, хто може претендувати на пенсійне забезпечення (до недавнього часу турбота про літніх селян покладався виключно на плечі їхніх дітей), це підвищить доходи населення і стимулює зростання внутрішнього споживання, про який так довго говорили китайські влади. Вміє давати відсіч Пекін і на зовнішній арені, і навіть самому Вашингтону: як видно з нашумілої книги Боба Вудворта, китайці у відповідь на оголошення Трампом торгової війни ввели такі тарифні обмеження на американські товари, що це послабило позиції республіканців напередодні проміжних виборів у Конгрес у листопаді минулого року. Але чи вистачить цього, щоб запобігти серйозні проблеми для другої за величиною економіки на планеті, або доведеться всім світом прикладати зусилля, щоб Китай обрушився і не тягнули за собою багатьох інших, побачимо через деякий час.