Криза жанру. Чому у Трампа не виходить ні з ким

Після публікації мемуарів Джона Болтона, присвячених роботі в Білому домі, стало ясно, що до президентських виборів в листопаді кампанія президента Трампа в обох площинах - внутрішньої і зовнішньої - підходить в розібраному стані. І якщо криза внутрішнього політичного життя досить очевидний, то глибина проблем зовнішньополітичних до публікації фрагментів книги колишнього радника з національної безпеки була не до кінця зрозуміла. Мова, треба сказати, йде не так про Росію, як про китай, у якого Трамп намагався, як з'ясовується, виторгувати підтримку на виборах (з боку американських фермерів, які страждають від згортання світової торгівлі) шляхом розширення імпорту аграрної продукції з США.

Росія - не головний козир

У першу чергу цікаво, що так і не відбувся, незважаючи на всю риторику при Обамі, поворот на Схід стався саме при Трампа, який, можна сказати, одержимий Китаєм (при всій виявленою непослідовності). Китай все частіше відповідає тим же, та й подітися Пекіну особливо нікуди, адже потрібно якось компенсувати наслідки вірусно-економічної катастрофи. У цьому контексті вельми показово, що делегацію Китаю на московському параді очолив міністр оборони Вей Фэнхэ.

Це означає, що КНР не має наміру випускати РФ з зони свого впливу, незважаючи на дещо наївне подзуживание Росії з боку Трампа до зміни прапора. Крім того, саме військове співробітництво з Москвою Пекін розглядає як пріоритет. Мріям Кіссінджера і Бжезинського про перетворення РФ в перший ешелон протистояння з Піднебесної збутися не вдалося - принаймні при Путіні, - оскільки антиамериканізм в Росії зараз знаходиться на максимально високому рівні (здається, такого не було навіть при Андропові і Сталіна).

Явно сфабрикована справа про шпигунство відносно русофіла Підлоги ділеп, уїла теж не збільшує ймовірність американо-російського зближення. Крім того, китайці тримають росіян за горло домовленостей у сфері енергетики - це законтрактований газ, що йдуть в нікуди газопроводи і борги російських системних компаній китайським державним банкам.

Але відстала Росія аж ніяк не головний козир Китаю в глобальному протистоянні з Америкою. Взагалі, крім лісу, варварська вирубка якого в РФ китайцями перетнула Урал і закріплюється в географічно європейської частини країни, з Росії, з китайської точки зору, можна вигребти хіба що залишки технологій.

Почасти через хаотичну політики Трампа (який, наприклад, не довів до кінця корейський питання, схоже, давши Кім Чен Ину посилитися, хоча тут є своя специфіка) таких козирів у Китаю багато. Справа в тому, що загальна ситуація у сфері безпеки Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Південної Азії все частіше демонструє зростаючі ризики.

Так, 15 червня міністр оборони Японії Таро Коно раптово оголосив, що Токіо зупиняє виконання своєї амбітної програми закупівлі в США двох комплексів ПРО Aegis Ashore, які передбачалося розмістити на півночі і південному заході країни. Вони повинні були прикрити всю територію Японії від удару балістичних ракет. Це, звичайно, неприємна звістка для пишається виробництвом і експортом американських озброєнь Дональда Трампа.

"Союзник" Кім

Мова йшла про північнокорейської загрози, але в Токіо з набагато більшою тривогою дивляться на Китай. Пекін, природно, висловлював занепокоєння, а Москва (яка так і не змогла обвести японців навколо пальця в питанні Курив) звично говорила про неприпустимість розміщення в Японії елементів глобальної ПРО США. А адже в цьому регіоні РФ все ще вважають великою державою - так, наприклад, Китай та Індія погодилися на російське посередництво в своєму прикордонному конфлікті. Але примітно, що офіційно відмова від Aegis Ashore пов'язаний з японською внутрішньою політикою: місцеві органи влади заявили про те, що існує загроза для населення від їх потужних радарів. Крім того, міністр оборони сказав, що немає жорстких гарантій, що розгінний блок ракет-перехоплювачів з Aegis Ashore впаде в межах військової бази або в морі. Виправити недолік можна тільки шляхом конструктивних змін, але такий варіант різко здорожує проект і вимагає часу. Більше того, японці вважають, що Aegis Ashore в нинішньому варіанті застарівають. Так, вони можуть не перехопити китайські крилаті ракети, а також нові вироби Пхеньяну, створені на радянсько-російської основі.

Можливо, в цій історії позначається і недовіра до Вашингтону, який при Трампа прославився екзотичними ідеями і заявами, наприклад, про виведення військ з Японії і Південної Кореї - нехай, мовляв, купують нашу зброю і самі протистоять Пхеньяну. У цьому могла би бути певна логіка, якщо б не фактор Пекіна, яким ці країни (до речі, не дуже ладять між собою) протистояти не зможуть. Тому, незважаючи на впевненість Трампа в тому, що Токіо і Сеул оббирають американців, Вашингтон буде змушений продовжувати нинішню лінію. Інакше китайці можуть обнулити підсумки Другої світової війни на Тихому океані, хоча, судячи за багатьма ознаками, влаштовувати криваву м'ясорубку не хочуть. Принаймні, поки що, оскільки занадто стурбовані своєю економікою, яка демонструє катастрофічні цифри.

Тим більше, що на тлі соціальних і господарських проблем головного болю Пекіну додають не тільки Гонконг і постійно проходить ротацію керівництво Сіньцзян-Уйгурського району, але і... Кім Чен Ин. Він не тільки загострює відносини з Південною Кореєю, чий лідер Мун Чже Ін не любитель воювати і взагалі пішов на безпрецедентні заходи заради миру з Північчю (за що його агресивно атакує опозиційна права преса). Пхеньян вирішив повиховувати і Пекін. Так, на засіданні Політбюро ЦК Трудової партії Кореї Кім Чен Ин дав вказівку різко зменшити залежність економіки країни від нафти. Замість нафти, вважає лідер КНДР, потрібно розвивати хімічну промисловість, засновану на використанні вугілля. Тому що його на півночі Кореї чимало, в тому числі і у вигляді дуже якісного антрациту. Це найважливіший експортний товар, який рішеннями Ради безпеки ООН заборонено закуповувати в КНДР в порядку санкцій. Це завдає фінансів товариша Кіма неймовірний збиток.

При цьому головним покупцем північнокорейського вугілля був Китай, він же був і головним постачальником нафти, бензину і гасу. Їх поставки зараз теж жорстко обмежені санкціями Ради безпеки. Повідомлення про слова товариша Кіма на пленумі - виразний ворожий сигнал Пекіну. А адже КНР, поза всяким сумнівом, порушує санкції Радбезу з нафти і вугіллю, але дуже дозовано, дозволяючи контрабанду, щоб тримати Пхеньян на повідку. Нові заяви Кім Чен Ина можуть свідчити про крадіжку японських технологій у вугільній галузі. При цьому така позиція може сподобатися і Дональду Трампу, який, як відомо, прихильник відродження вугільної галузі та відмови від залежності від КНР в будь-якій сфері. Та ось біда - не виходить з Кім Чен Ина союзника, як свідчить недавній підрив центру міжкорейських обмінів в Кесоні.

5G-мезальянс

До цієї і без того складної ситуації в регіоні тепер глобально прив'язані тема коронавіруса, за який Америка хоче вичавити з Китаю астрономічні компенсації, і триває метушня навколо корпорації Huawei, яка тепер теж зачіпає і інші західні країни, в тому числі Канади. При всій взаємної неприязні Трампа і Джастіна Трюдо обидві північноамериканські країни змушені грати в одній команді - проти Китаю. Як відомо, китайські прокурори висунули звинувачення в шпигунстві двом громадянам Канади на тлі напруги з Оттавою з-за затримання фінансового директора китайської корпорації Huawei Менг Ванжу в Канаді за запитом США.

Вашингтон вже давно стверджує, що Huawei становить загрозу для національної безпеки, оскільки китайський уряд має право змусити приватні компанії, подібні Huawei, поділитися чутливою інформацією. На цьому тлі канадський уряд вже півтора року розмірковує над тим, чи допускати китайська Huawei до розвитку інфраструктури 5G в країні, однак досі не оголосили остаточного рішення.

Але участь Канади у антикитайском альянсі продовжує залишатися під питанням, точно так само Оттава не поспішає оголошувати Пекін породженням пекла в кризі, пов'язаному з коронавірусом. Думається, північний сусід США очікує результату американських президентських виборів.

Примітно, що раніше німецька компанія Telefonica Deutschland вибрала Ericsson для створення своєї основної мобільної мережі 5G в Німеччині. Але це не зробило стосунки США і Німеччини краще - Трамп вирішив втілити мрії німецьких лівих і різко скоротив американський контингент в ФРН. Німеччина, Франція та Італія сьогодні явно не розглядаються у Вашингтоні як потенційні союзники у протистоянні Китаю.

Кращим другом Америки в Європі сьогодні стала Польща. Згідно з оголошеними планами туди на додаток до вже розміщених 5 тис. американських військовослужбовців незабаром мають прибути ще до 2 тис. Також в Польщу буде переведено з Кентуккі командування V корпусом армії США, а з Німеччини, імовірно, близько 30 американських винищувачів F-16. Готується до підписання угода Defence Cooperation Act, що регулює правила перебування американців у республіці. Однак Варшава, схоже, наразі не має наміру більше необхідного відволікатися від президентського марафону та пов'язаних з ним внутрішньополітичних ігор.

Іншими словами, в цілому продуктивна ідея антикитайською коаліції, яка могла б вдихнути життя в єдність Заходу, сьогодні стоїть перед електоральним бар'єром і викликом суб'єктивного (кон'юнктурного) підходу Трампа до вибору союзників. Сварка одночасно з ЄС та Китаєм виявилася не найкращою ідеєю. Так, приміром, країни Балтії, вирішили разом відновлювати військово-морський флот, у силу своїх об'єктивних характеристик не можуть вибирати між ЄС і США. Військова міць США в Європі невід'ємна від потенціалу НАТО, а в Азії - від системи зв'язків в АТР.

Поки що Трампу не вдалося посваритися з Великобританією, але що буде, коли вона відійде від пандемії і заворушень? Від думки Лондона, у якого як мінімум до нестабільності в Гонконзі були свої плани на Китай, залежить позиція Австралії та Нової Зеландії, а також Скандинавських країн. Опора на Польщу та Угорщину мало що дає в протистоянні Китаю.

Зрозуміло, що особисто Трампу куди приємніше було б спілкуватися з ментально близькими лідерами Бразилії, Філіппін, а також з попереднім керівництвом Італії, але, на жаль, ультраправі не здатні створювати коаліції. А без коаліції США, з високою ймовірністю, програють Китаю боротьбу за глобальне лідерство.

Інша справа, що сама концепція більш сучасного військово-політичного альянсу з англосаксонським ядром, східноєвропейським фронтиром, традиційними союзниками на півночі Європи і в Південно-Східній Азії може бути виходом із нинішньої ситуації, коли розширення ЄС блокується Францією, а Німеччина переглядає правила свого лідерства в Європі і взагалі глобальну роль. Приналежність до такого союзу могла б бути більш природною і для України з Грузією.