Як з'являються приречені на РПЦ

Мабуть, самим "цінним" стали не стільки географічні новини про долі Монголії, скільки про "тотальності" РПЦ. Згідно з рішенням Собору, будь-який громадянин "канонічної території", буде зважиться він сповідувати православ'я, автоматично стає "чадом" Російської православної церкви. Щоб не виникало дурних питань, собор РПЦ перерахував всі ті країни, які входять у цю "канонічну територію": майже всі колишні республіки СРСР, за винятком Грузії і Вірменії, зате включаючи Естонію, Україну, Середню Азію, а також приєдналися до них, Японія, Китай та, з "свіженького", Монголія. При цьому архієреї РПЦ прийняли рішення, що таке правило повинно діяти тільки для канонічної території РПЦ. На всіх же інших канонічних територіях повинна зберігатися свобода вибору юрисдикції - на випадок, якщо хтось захоче приєднатися до парафії РПЦ "в діаспорі", тобто за кордоном канонічної території Московського патріархату.

Загалом, як писав Оруелл у "Свинофермі" (або, в першому українському перекладі - "Колгосп тварин"), всі звірі рівні, але деякі - рівніші за інших. Те, що дозволено РПЦ на чужих канонічних територіях, не дозволено нам з вами у власній країні - просто тому, що "випало в імперії народитися", а значить, будь-яка свобода, включаючи церковно-юрисдикційну нам з вами замовлено.

Особливий інтерес викликає те, що в список "приречених на РПЦ" потрапила Естонія, за якою начебто ніхто не скасовував договору між Московським і Вселенським патріархатами, чинними на території цієї країни.

Особливої уваги удостоївся Казахстан. Від імені Собору президенту Назарбаєву навіть було надіслано лист. І по тону, і за змістом воно досить дивно: Московська патріархія настійно радить президенту Казахстану не забувати, на чиєю канонічною територією він здійснює владу. Архієреї РПЦ президента запевняють, що "сподіваються на симфонію", а з междустрочья при цьому в очі так і лізе "а не то..." Судячи з цього листа, у Моспатриархии, або, швидше, у її кремлівських кураторів, президент Назарбаєв викликає негативні почуття. Потрібно нагадати йому, що Казахстан знаходиться в "Русском мире". А як карають тих, хто посміє з нього рипнутися - добре відомо. Подивіться на Україну.

Так, до речі про Україну. Це в наш город булижнічек - про те, що "всі православні на канонічній території РПЦ і т. д.", що немає у нас з вами ніякого "конфесійного вибору". Нам нагадують про те, що ми кріпаки Московського патріархату, і ніякого юр'єва дня не передбачено.

Цікаво, в Чистому провулку зовсім нікого не бентежить те, що всі ці заяви мало співвідносяться з реальністю? Моспатриархия з тим же успіхом може завтра заявити що і Марс - її канонічна територія (смійтеся-смійтеся, наміри вже зафіксовані), а значить всі марсіани, незалежно від того, чи існують вони, і що вони про це думають, виявляться саме "чадами РПЦ".

Але питання про сумні і реальності - пусте. Просто в цій казці РПЦ і її керівництво взяло на себе роль Кота в чоботях. Пам'ятаєте, як він втік перед королівською каретою і всіх намовляв відповідати, що все навколо належить маркізові Карабасу? Ось так РПЦ біжить перед каретою Путіна і вішає таблички "Русский мир" на кожному шинку. Неважливо, що шинкар через пару годин табличку побачить, зніме та й скаже собі під ніс пару ласкавих на адресу хуліганів, які пишуть дурниці на парканах - важливо, що король побачить з вікна карети. Заяви РПЦ про "вірність чад" (або кількості кріпаків - як вам завгодно) і "канонічної території", що простягнулася від моря до окияна і ще трошечки далі - це переможні реляції для внутрішнього вживання Кремлем і глядачем ростб.
Тому що за межами цієї дивної російської зони інформаційного комфорту претензії РПЦ викликають досить однозначні почуття - від роздратування манією величі до огиди від постійної брехні. Буквально днями, наприклад, прийшло спростування з Вселенської патріархії в тому сенсі, що ніяких обіцянок невтручання в українські справи патріарх Варфоломій не давав. Ніхто не піддає сумніву статус УПЦ МП як єдиної канонічної церкви в Україні, але заперечувати те, що в Україні існують православні, які не належать до канонічної УПЦ МП, просто смішно. Тому що ще існують. Їх кількість вже можна порівняти з кількістю "вірних чад", і продовжує рости.

З точки зору православної спільноти - це проблема, яку потрібно вирішувати. Але навряд чи вона може бути вирішена "по щучому велінню", як чомусь думає Архієрейський собор РПЦ, який видав просто чудову по нахабства резолюцію про тотальну приналежності всіх православних громадян (перелік країн додається) до РПЦ. УПЦ КП і її "вірні чада" від розчерку патріаршого пера не випаруються, залишивши по собі запах сірки - як би цього не хотілося Архієрейського собору РПЦ.

Але, може, їх не дуже хвилює реальність? Адже важливо не те, що відбувається в Україні, Монголії, на Марсі чи навіть тут же, в межах МКАДа - важливо, що про це буде написано в резолюції, що скажуть по телеку і в одному найвищому кабінеті.
Двом богам служити не можна - ось про що нам постійно нагадує приклад РПЦ. Неможливо також весь час перебувати одночасно в просторі пропагандистських міфів і в реальному житті. Рано чи пізно шизоїдність цього стану почне позначатися на словах і вчинках. А в якийсь момент процес саморуйнування може стати незворотним. І скільки нових монголий ні пририсовывай до своєї карті (є ще географічні перспективи - Науру, наприклад), скільки не щеголяй демографічних сплеском серед єпископів, - все це буде несмішний клоунадою на уламках церковного життя.