Без віскі і лосося. Як довго британці вытерпят Джонсона після 31 жовтня
Боротьба, яку незабаром належить розгорнути Борису Джонсону проти континенту, яким - в тому випадку, якщо Шотландію та Північну Ірландію вдасться утримати в складі Великобританії, - обмежиться тепер Європейський Союз, вже набуває деякі контури. Зокрема, неважко побачити ті відмінності, які демонструє риторика офіційного Лондона стосовно Росії порівняно з риторикою Парижа.
Труснути росіян
Звичайно, політика Великобританії, постраждалої від здійснених російським ГРУ актів терору, щодо Росії відрізнялася жорсткістю і при прем'єрах Джеймса Кэмероне і Терези Мей. Але якось більше обмежувалася словами (максимум - збільшенням військових бюджетів). Джонсон, перебуваючи депутатом від одного з лондонських округів, а потім мером Лондона, але при цьому вихідцем з журналістики, вкрай різко реагував на спроби російських нуворишів перебудувати суспільне життя Великобританії на московський лад, як і на інформаційну політику РФ. А в ході перебування на посаді міністра закордонних справ Джонсон - таке складалося враження - чи не єдиним серед західних політиків всерйоз сприймав багатостраждальний Будапештський меморандум.
Яке продовження ця схильність може отримати в умовах його перебування на посаді прем'єра? Про це дає деяке уявлення одна з перших декларацій ключового нового члена кабінету - міністра закордонних справ Домініка Раабе, яку він виклав 10 серпня у програмній статті для The Telegraph. На думку Раабе, після завершення процедури Brexit влада Великобританії зможуть використовувати так звану поправку Магнітського до закону про санкції і боротьбі з відмиванням грошей. Тут, звичайно, приходить на розум приказка "свежо предание, та віриться насилу" - надто вже великі кошти зберігаються і вкладені російським капіталом в Сполученому Королівстві, в тому числі і постійно потрапляють під західний "санкційний сокира" опозиційними до режиму бізнесменами.
Тим не менше після того, як країна вийде з ЄС і встановить контроль над власними правилами введення санкцій, уряд Джонсона буде застосовувати положення "поправки до закону Магнітського про санкції", заявляє один з найближчих прихильників прем'єра. За його словами, порушники прав людини "в будь-якій точці світу" зіткнуться з наслідками своїх дій: їх активи в Великобританії будуть заморожені, а в'їзд в цю країну буде їм заборонений. Рааб обіцяє вжити заходів для того, щоб Британія не стала безпечним притулком для тих, "хто отримує вигоду, катуючи інших". Тут, втім, цікаво інше - а саме оновлюване позиціонування Великобританії в рамках західного світу, або, дещо звужуючи, англосаксонського та атлантичного конгломерату.
Так, глава британського Мзс додав, що нещодавно ознайомився з досвідом Канади, яка прийняла закон Магнітського, щоб вводити обмеження на видачу віз і заморожувати активи відповідальних за грубі порушення прав людини. Канада ж, на відміну від багатьох континентальних країн, які всіляко намагаються всидіти на двох стільцях, багато років є найтіснішим і надійним партнером України.
Втім, можливо, не варто дорікати Лондон в зайвій м'якості по відношенню до генеруємому Росією міжнародному тероризму. Адже, незважаючи на сумний в цьому відношенні захід прем'єрства Мей і весь вантаж породжених Брекзитом проблем, за мірками західної процедури до такого кроку Великобританія просувалася досить швидко. Нагадаємо, що британський парламент прийняв поправку, аналогічну до американського закону Магнітського, зовсім недавно, у травні 2018 р.
Крім введення обмежувальних заходів за порушення прав людини, вона також передбачає розкриття до 2020 р. інформації про тих, хто тримає активи під юрисдикцією заморських територій Великобританії. Мова, зокрема, йде про Британських Віргінських і Кайманових островах. Тоді ж газета The Sunday Times з посиланням на підрахунки неурядової організації Global Witness повідомила, що російські олігархи зберігають у британських офшорах $47 млрд, причому $41,5 млрд з них лежать на офшорних рахунках Британських Віргінських островів.
Щоб почати правозастосовну практику, необхідно було стандартизувати законодавство під справжньої, а не умовної загальної юрисдикції. При цьому перший випадок розгляду у таких справах стався у відношенні громадянки Азербайджану, родички якогось банкіра. Але прямого відношення до акту Магнітського цей інцидент не мав, тому вважається, що влада Британії досі не скористалися цією поправкою.
А вже в травні поточного року члени Палати громад направили до МЗС лист, де вказали, що поправка не суперечить законодавству Євросоюзу. Крім того, наголошували парламентарії, що входять в ЄС Литва, Латвія та Естонія, які також прийняли закони з поправкою Магнітського, застосували їх щодо порушників прав людини. Тому депутати зажадали від британської влади якомога швидше створити всі необхідні механізми для реалізації закону. Як зазначав тодішній міністр у справах Європи Алан Дункан, британська версія виявиться жорсткіше подібного законодавства в інших європейських країнах.
Якраз ось ці згадки про більшої жорсткості, виділення балтійських країн з усього масиву країн - членів ЄС, явне прицілювання в бік Росії, позиціонування членства в Союзі до перешкоди для повномасштабного застосування болючих, а не декоративних санкцій до Москви, вивчення досвіду Канади (нічого з цього не прийшло б в голову президенту Франції або німецькому канцлеру) в ескізі демонструють можливу нову політику Великобританії найближчого майбутнього.
Альтернатива ЄС
Причому всі ці контури, в свою чергу, корінням йдуть в деякі блокові проекти, центром яких Сполучене Королівство служило до своєї інтеграції в ЄС і деякий час після. Варто звернути увагу на те, що той фланг партії торі, який вже не перший рік орієнтується на Джонсона і його однодумців, постійно робить наголос на бажаному транзит до якоїсь зону вільної торгівлі (як з ЄС, так і з окремими його членами, що вважається неможливим). А також до так званого "норвезького варіанту".
Мабуть, після Брекзита, незалежно від його формату, уряд Джонсона відновить політичні маневри саме в цьому напрямку, в якому вгадуються риси старого британського проекту (питання лише в тому, наскільки реалістичною уявляється сьогодні його реалізація), а саме Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA або ЄАВТ).
Якою проект і справді, потенційно або в перспективі, може виявитися небезпечним для нинішнього ЄС, якщо Брюссель (а з ним Берлін і Париж) продовжать поганенько рухатися в нинішньому напрямку - повномасштабного урочистості збудованої за французьким зразком бюрократичної вертикалі і диктату великих країн ЄС у відношенні менш вагомих країн-членів.
Схоже, при Джонсона Лондон в значній мірі повернеться до формули прем'єр-міністра Клемента Еттлі (1945-1951 рр.), звучала так: "Ми не збираємося приєднуватися до групи держав, чотири з яких ми тільки що врятували від двох інших". Фактично, Еттлі першим озвучив улюблений аргумент всіх британських євроскептиків, згідно з яким велика Британія не готова віддати керування своєю економікою недемократичною і нікому непідзвітною влади.
При цьому попередник Еттлі на посту прем'єра Уїнстон Черчілль у 1946 р. стверджував, що необхідно створити "Сполучені Штати Європи", але в його концепції участь у проекті Великобританії повинно було обмежиться лише асоціацією.
Більше того, ті ж самі нотки звучать і в найбільш свіжому документі - листі Джонсона поки все ще голові Європейської Ради Дональду Туску. Джонсон (думається, без особливої надії на успіх) пропонує відмовитися від "бэкстопа", що дозволяє уникнути жорсткої межі між членом ЄС Ірландією і Північною Ірландією.
У документі, оприлюдненому 19 серпня, Джонсон називає тимчасове рішення, яке має запобігти встановлення жорсткої межі між членом ЄС Ірландією і британської Північної Ірландією після Брекзита ("бэкстоп"), "антидемократичним". Більш того, прем'єр підкреслює, що воно несумісне з суверенітетом Сполученого Королівства як держави". Адже, за словами Джонсона, "бэкстоп" змусить Великобританію продовжувати дотримуватися правил європейського митного союзу. А це, у свою чергу, на думку глави британського уряду, несумісне з бажанням Великобританії вибудувати стабільні довгострокові відносини з ЄС.
"Незважаючи на те, що для нас продовжать діяти світові стандарти, які застосовуються до першокласних продуктів і умов праці, закони і правила їх застосування у нас, можливо, будуть відрізнятися від прийнятих в ЄС, - говорить Джонсон. - Саме це і пояснює наше бажання покинути ЄС, і наша можливість здійснити цей намір є центральною для всієї нашої майбутньої демократії".
Замість "бэкстопа" Джонсон пропонує юридично зобов'язати Великобританії і ЄС відмовитися від прикордонного контролю на кордоні між Ірландією і Північною Ірландією. До кінця перехідного періоду будуть прийняті альтернативні угоди, які стануть у перспективі частиною майбутнього торгового угоди між Євросоюзом і Британією, які зроблять "бэкстоп" зайвим, вважає Джонсон. Між тим подібної угоди якраз і прагне уникнути континент. Оскільки виникнення такої більш вільної моделі відносин створить небезпеку прецеденту з расползанием Союзу в різні боки, адже подібних договорів зі слабкою загальнополітичної зв'язністю захочуть багато країни (наприклад, Італія, Польща чи Угорщина). Саме цей маневр змушує нас знову повернутися до теми ЄАВТ.
Добре забуте старе
У 1961 р. під егідою Великобританії був створений тодішній конкурент теперішньому, але ще досить молодому ЄС - Європейська асоціація вільної торгівлі, у яку, крім британців, увійшли Австрія, Данія, Норвегія, Португалія і Швейцарія. Британія намагалася створити противагу німецької та французької гегемонії на континенті.
Створення ЄАВТ не мало якихось серйозних наслідків, темпи економічного розвитку країн асоціації були нижче, ніж у ЄЕС. Тим часом великі надії Лондона на активізацію торгівлі з країнами Британської співдружності, ті ж самі, які звучать і сьогодні, не виправдалися - наприклад, Австралія все більше схилялася до двосторонньому співробітництву з США.
Як тоді, так і нині, ключова країна ЄЕС (нині ЄС) Франція не горіла бажанням бачити британців у складі об'єднаної Європи. Так, президент Шарль Де Голль вбачав в особі Великобританії "троянського коня", натякаючи на зацікавленість в її європейській інтеграції головним чином з боку США. З цього відношення і виростає двозначний французький антиамериканізм, часом лише смягчающийся.
У 1963 р. де Голль заблокував заявку Лондона на вступ до ЄЕС, подану урядом консерваторів. Чотирма роками пізніше він знову ветував прохання про вступ, подану вже лейбористським урядом Гарольда Вільсона. Тільки після драматичної відставки "останнього великого президента" і обрання ліберала і глобалиста Жоржа Помпіду переговори про членство Сполученого Королівства, нарешті, зрушено з мертвої точки і завершилися вступом в ЄЕС 1 січня 1973 р. Показово, що в тому ж році до співдружності приєдналися Данія та Ірландія, однак перш британцям довелося розвалити власний проект. У 1972 р. Сполучене Королівство разом з Данією вийшло зі складу ЄАВТ, таким чином знівелювавши вага цієї організації і змусивши залишилися в ній учасників шукати взаєморозуміння з ЄЕС.
Тим не менш Великобританія увійшла в ЄЕС на особливих умовах і дотримувалася аж до початку XXI ст., стоячи в стороні від більшості інтеграційних процесів на континенті. Наприклад, коли в 1970-х в Північному морі були відкриті значні родовища нафти, Лондон дав зрозуміти, що вони призначені не для Співдружності, а виключно для національних потреб. Причому ще за Кэмероне Лондон знову виторгував собі безліч різноманітних привілеїв - правда, серія угод все одно закінчилася катастрофою Брекзита.
Між тим ЄАВТ ще жива - в неї входять Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія, а в грудні 2011 р. угоду про вільну торгівлю промисловими товарами та продукцією сільгосппереробки з країнами ЄАВТ ратифікувала і Україна. Так що в разі повернення Лондона до цього свого проекту - що, зрозуміло, не обійдеться без різного роду проблем - україна з її європейською асоціацією питань з Великобританією не виникне. Про це, втім, варто думати вже сьогодні, так як очевидно, що Брюссель не дасть Лондону можливості покинути Союз, зібравши наостанок всі вишеньки з торта.
В служіння до США?
Зрозуміло, з огляду на масштаб британської економіки важливим аспектом виглядає ступінь залежності Великобританії від торгівлі з зовнішнім світом і, в першу голову, з ЄС. Близько 28% усіх товарів, вироблених в Сполученому Королівстві, продаються за кордоном, у той час як 30% надходить з інших країн. Якщо об'єднати держави Євросоюзу, виявиться, що ЄС є найбільшим торговим партнером Великобританії, причому як щодо імпорту, так і експорту товарів і послуг.
Сім з 10 ключових постачальників Сполученого Королівства - країни Євросоюзу, в той час як шість країн ЄС є головними імпортерами послуг з Великобританії. Втім, слід враховувати, що європейські показники можуть бути перебільшені за рахунок так званого "ефекту Роттердама". Порт Роттердама в Нідерландах - найбільший в Європі, через нього проходять постачання британських вантажів по всьому світу. Проте їх можуть помилково класифікувати як товари, призначені на експорт в Нідерланди. Так що не в одній Україні назва "Роттердам" звучить двозначно. Втім, і без цієї похибки значення європейського ринку для економіки Великобританії величезна. По суті, єдиним великим виключенням зі списку головних західних партнерів Британії є Китай, який займає друге та шосте місця з імпорту та експорту товарів відповідно.
За іронією долі, одним з головних експортних товарів Великобританії є шотландський віскі - загальний обсяг зовнішньої торгівлі їм перевищує 4 млрд фунтів. Але в разі відокремлення Шотландії з більшою частиною цієї суми доведеться розпрощатися. Також в число найпопулярніших експортованих продуктів Британії поряд з шоколадом і лососем увійшли пиво, джин і вино. Але лосось незабаром може стати "рибою спотикання" як з Шотландією, так і з країнами - членами ЄС, а також Норвегією.
Крім продовольства, Британія відправляє на експорт інших товарів, включаючи широкий асортимент машинного обладнання і деталей, а також легкові та вантажні автомобілі, ювелірні прикраси, медикаменти та вироби з пластику - кожна з цих рядків є важливим джерелом доходу економіки і скарбниці королівства.
При всіх оплесках Дональда Трампа швидкої угоди з США поза рамками СОТ і після Брекзита у Джонсона не вийде, конкуренти сьогодні нікому не потрібні (у британців навіть немає якої-небудь вільної Гренландії під рукою на продаж). А що стосується КИТАЮ, то, незважаючи на візити туди вже колишнього глави Мзс і партійного конкурента Джонсона Джеремі Ханта, конфлікт навколо Гонконгу може, теоретично, внести праведне сум'яття в душу зацикленого на історії нового прем'єра і просунути його до ситуації, в якій горщики з Піднебесної будуть побиті.
Сьогодні цього виключати не можна - курс на "глобальну Британію" має наповнюватися реальним змістом. Правда, і Трамп не вічний - в якійсь мірі після нього лінія Вашингтона на розморожування глобальних торговельних угод з Європою і Азією може бути продовжена. Що тоді робити зовсім туманним на сьогоднішній день Альбиону - незрозуміло, хіба що "посміхатися і махати".
Втім, важливий нюанс полягає в тому, що провідним сектором економіки залишається сфера послуг, обсяг якої складає 75% ВВП країни.
Хоча на ринку зовнішньої торгівлі, де, виходячи з валових показників, експорт товарів і раніше лідирує, саме товарообіг сфери послуг стрімко росте з початку століття. Це фінансові сервіси (багато з яких знаходяться в Сіті - діловому центрі Лондона), IT-послуги, туризм і будівництво. Імпорт послуг Сполученого Королівства також зростає, але в Британії відзначається хронічний дефіцит торговельного балансу. Причому це саме дефіцит товарів, який частково компенсується за рахунок невеликого перевищення експорту над імпортом в секторі послуг. Трирічна історія Брекзита вже вимила частина фінансових установ та найбільш обережних інвесторів на континент або в Ірландію (а IT мігрує у Франції).
Чи зможе Джонсон і його уряд протиставити континенту (ЄС), а також Китаю, конкуруючий потужний проект (привабливий для ряду країн самого ЄС і асоціатів), піде Великобританія в служіння США або ж уряд мрійливих націоналістів впаде вже восени після жорсткого Брекзита - важко сказати. Але шанс показати себе цієї стародавньої британської самостийнической традиції історією надано.
