Нова лінія Мажино. Чому не спрацює запропонована Макроном перебудова шенгенської зони
Ідея відгородитися від натовпів мігрантів не нова і була випробувана ще неандертальцями. Приблизно тоді ж стало ясно, що у відриві від інших заходів відгородження не принесе успіху
У минулий вівторок президент Франції Еммануель Макрон, канцлери Австрії і Німеччини — Себастьян Курц і Ангела Меркель, голова Європейської ради Шарль Мішель і глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен обговорили в режимі відеоконференції варіанти спільної відповіді на хвилю ісламського терору. Обговорення відбулося за ініціативою Макрона в ході візиту Курца до Франції.
Зміцнити кордони, підкачати ідеологію
"Ми повинні реформувати Шенген, щоб він став теріторією безпеки", — заявив Макрон на підсумковій прес-конференції, підкресливши, що тероризм перетворився в загальноєвропейську проблему. Як першочергові заходи президент Франції згадав про посилення контролю на зовнішніх кордонах і про санкції щодо країн, які не дотримуються зобов'язань щодо їх охорони. А для координації дій запропонував створити в ЄС "повноцінну Раду внутрішньої безпеки".
Решта учасників конференції Макрона в цілому підтримали. Курц зауважив, що, крім захисту кордонів, потрібна і боротьба "проти ідеологізації і радикалізаці ісламізму, а також проти політичного ісламу". Фон дер Ляйен пообіцяла, що Єврокомісія вже до початку грудня представить програму протидії тероризму в Європі. Меркель, слідом за Макрона, підкреслила спільність проблеми.
Але ініціатором заходу виступив все ж Макрон, впирається на охорону зовнішніх кордонів. Це жваво нагадало історію непереборної лінії Мажино, яку ніхто і не долав. Її просто обійшли, а коли Франція капітулювала, з нею капітулював і гарнізон, який захищав цей циклопічних розмірів фортифікаційний комплекс.
Активність Макрона стала відповіддю на зростання ісламської терористичної загрози, рівень якої, незважаючи на загальноєвропейський масштаб проблеми, особливо високий саме у Франції. Тільки за останні п'ять років жертвами радикалів-ісламістів стали понад 250 осіб, і жорсткі заходи у назрівали вже давно.
На початку жовтня Макрон виступив з промовою, в якій назвав ісламський сепаратизм явищем, ворожим французькій державі, законів і культури, і заявив про необхідність вести боротьбу з ним. А 16 жовтня ісламський фанатик, уродженець Москви Абдулах Анзор, вбив в передмісті Парижа вчителя Самюеля Паті, після чого розмістив в твіттері фото його відрізаної голови, доповнене зверненням: "В ім'я Аллаха, милостивого і милосердного... Макроне, вождю невірних. Я стратив одного з ваших пекельних псів, який наважився принизити Мухаммеда...".
Радикальний іслам оголошує війну
Макрон різко засудив вбивство Паті і ініціював жорсткі заходи у відповідь, давши зрозуміти, що час розмов про окремих радикалів, нехарактерних для "наймирнішої релігії", безповоротно минув. Це викликало хвилю ісламського терору вже по всій Європі.
29 жовтня була скоєно відразу чотири теракти — правда, два з них закінчилися невдачею для виконавців. У Ніцці 21-річний виходець з Тунісу напав з ножем на прихожан місцевого собору: загинули три людини, терорист був затриманий. У саудівській Джидді терорист поранив ножем охоронця французького консульства і також був затриманий. В Авіньйоні терорист погрожував перехожим пістолетом, вигукуючи "Аллах акбар!", але був оперативно застрелений поліцією. І, нарешті, в Ліоні поліція встигла затримати вихідця з Афганістану, що мав намір влаштувати різанину в трамваї.
Чотири теракти в один день не могли бути простим збігом, а виглядали як пряме оголошення війни.
Другого листопада теракт був здійснений вже в Відні: четверо загиблих і 22 поранених. Один з терористів, 20-річний албанець — виходець з Республіки Північна Македонія з австрійським громадянством, був застрелений поліцією. 11 листопада — знову Джидда: вибух в ході поминальної церемонії на честь закінчення Першої світової війни, троє поранених, підозрюваний затриманий.
У всіх терактах їх виконавці демонстрували презирство до смерті. Що ж до організаторів, готових померти за віру більше на словах, то вони, якщо до них вдавалося дістатися, вже могли розраховувати на гуманне європейське законодавство.
Європейцям явно кидали виклик, демонструючи готовність воювати за ісламську Європу до переможного кінця. При цьому всі переваги явно виявлялися на боці ісламістів, які мають необмежений ресурс разових виконавців. Що до організаторів, то досвід підпільної роботи в ісламі накопичений більший, ніж в християнстві, і не тільки не забутий, але навіть канонізований в понятті такіійі — можливості безгрішно відрікатися від віри на словах, внутрішньо зберігаючи свої переконання.
Європі ж сьогодні нічого протиставити ісламістської ідеологічної мотивації. Це прирікає її на поразку, тим більше що умови капітуляції вже оголошені і подані як необтяжливі. Цим зайнявся другий ешелон ісламістів — ідеологів поступок в ім'я примирення з ісламом. Під гаслом "не треба дратувати віруючих" вони перейшли в контрнаступ, оголосивши терористом загиблого Паті, який на уроці про свободу слова розповів учням про карикатури на Магомеда, опубліковані в Charlie Hebdo, і що серія терактів, жертвами яких стали 17 осіб, заподіяла нестерпні страждання учням-мусульманам. Терористом був названий і Макрон, який почав жорстко відповідати на ісламський терор.
Таку пропозицію миру в обмін на готовність ужаться в правах, почавши зі свободи слова, створює відмінну основу для капітуляції суспільства, мотивованого ідейно і не здатного прорахувати справжню ціну таких поступок.
В кінцевому підсумку все вирішиться на найближчих виборах, де проти Макрона і його закликів до опору ісламському диктату виступлять, по-перше, виборці-мусульмани, а по-друге, демотивована частина виборців-європейців. В сумі вони можуть виявитися в більшості, оскільки апеляція Макрона до демократичних цінностей, в першу чергу, до права на свободу слова і думки, є, по суті, спроба струсити пил з гасел XVIII століття, які сьогодні відкинуті Заходом. Їх змела "ліберальна" цензура, що не має відношення до лібералізму і не менш нетерпима, ніж ісламський радикалізм.
Відвоювати ж одного разу втрачені громадянські свободи буде важко, оскільки їх демонтаж в загальному відповідає і інтересам транснаціональних корпорацій. Звичайно, сьогодні навряд чи можна говорити про союз інституційних глобалістів і ісламських радикалів. Але збіг їх інтересів за багатьма пунктами в наявності, що робить такий союз цілком імовірним в доступному для огляду майбутньому.
Ціна капітуляції
А як іслам поєднується з європейською культурою в її християнському або світському варіанті? Відповідь: ніяк. Завоювання світового панування закладено в самій концепції ісламу, який з моменту виникнення безперервно воює з неісламських сусідами. Араби, бербери і турки вже завойовували Іспанію, Сицилію, Балкани і були за крок від завоювання Італії та Центральної Європи. При цьому мусульмани і сьогодні сприймають ці завоювання як справедливі, оскільки вони несли світло істинної віри. Зате Хрестові походи не пробачили європейцям до сих, хоча ці походи і були зроблені в ситуації, коли миритися з ісламської експансією стало неможливо.
Чи можлива секуляризація ісламу, сполучена зі зниженням радикалізму? Ймовірно, так, у міру сприйняття мусульманським суспільством західного стилю життя, і тому є приклади. Але біженці-мусульмани, які прорвалися в Європу, виявляються в гетто через непереборного в одне покоління культурного розриву. Там вони швидко радикалізуються, причому іслам в поєднанні з примітивно-лівою ідеологією породжує систему поглядів, які майже не піддаються гуманізації.
Солодкість півзаходів
Макрон, безсумнівно, розуміє, в який вилці він опинився. Ні реставрація громадянських свобод для створення на їх базі ідеології антиісламського опору, ні спроби перешкодити використанню радикального ісламу глобалистами не обіцяють великих успіхів. Тим часом ситуація вимагає зрозумілих гасел і твердих обіцянок впоратися з назрілої проблемою. І популіст Макрон тут же сформулював простий і зрозумілий план дій: кордони перекрити, ісламських радикалів в Європу не пускати, а тих, хто вже пробрався, — відловити і вислати.
Але цей план навряд чи спрацює. По-перше, Європа не в силах зупинити вал нелегальних мігрантів з Північної Африки. Без гуманітарних інтервенцій, а також тривалої і дуже витратної роботи з облаштування і перебудові регіону, на які за визначенням буде навішені ярлик "реколонізація", і для яких навіть двох президентських термінів занадто мало, це можливо єдиним способом. Потрібно почати топити судна, що перевозять нелегалів, разом з їх пасажирами. Ні юридично, ні психологічно, ні політично жодна країна ЄС до таких дій не готова. Моторошному життю мігрантів у країнах, з яких вони біжать в ЄС, можна протиставити тільки страх смерті, і то лише тоді, коли її ймовірність буде дуже велика.
По-друге, Європа вже прийняла багатьох мусульман і дала їм громадянство. До того ж народжуваність в мусульманських сім'ях вище, ніж в європейських. Це повторює історію, що трапилася приблизно 45 тисяч років тому, коли висока народжуваність у кроманьйонців, які прийшли в Європу, знову ж таки, з Африки, стала, якщо вірити антропологам, основною причиною, що дозволила їм виграти видову битву з неандертальцями, розчинивши в собі небагатьох, хто вижив.
Сьогодні мусульмани, як колись кроманьйонці, теж відчули себе господарями Європи. Арабська партія Швеції прямо радить етнічним шведам, "критично налаштованим до мігрантів, які не розділяють ідей мультикультуралізму", емігрувати з країни. Фраза "немусульманам тут не місце", правда, ще не прозвучала, але, поза всяким сумнівом, буде вкинута в обіг вже досить скоро.
А ситуація у Франції виглядає ще складніше. Французи дуже довго і сильно захоплювалися ідеями мультикультуралізму. У 2018-2019 навчальному році 46% іноземних студентів, які навчалися у Франції, були вихідцями з Африки, і в основному з мусульманських країн. Навряд вони повернулися на батьківщину.
Іншими словами, ні спроби перекриття кордонів, ні штучний вилов терористів і їх посіпак не обіцяють вирішення проблеми. Успіх можливий тільки тоді, коли місцеве населення, зіткнувшись з поведінкою, яку вона вважає неприйнятною, зуміє вселити в мігрантів більший страх, ніж мусульманські терористи вселяють в немусульман. Адже відомо, що перемогти дракона може тільки інший дракон, який зліший і більший.
Коли я недавно запитав знайомого з Португалії, як йдуть у них справи з мусульманськими радикалами, він відповів, "це не наша тема", і пояснив: "Ми для них коридор в Європу: Франція, Німеччина, Скандинавія. Там їм добре — толерантно і є де розвернутися. У нас вони не затримуються, а ті, хто затримується, поводяться мирно, оскільки знають що довго пояснювати їм тут нічого не будуть. Наші люмпени страшніше ІГІЛ — є райони, куди не сунуться ні поліція, ні таксі ".
І я замовк, подумавши, що традиції Реконкісти виявилися напрочуд живучі.
