Займеться новий посол США примусом до реформ
Білий дім підтвердив, що з'явилися на початку цього місяця чутки про зміну американського посла в Україні. Згідно з повідомленням прес-служби адміністрації президента США Барак Обама запропонує на цю посаду досвідченого дипломата Марію Йованович. Між тим нині діючий посол Джеффрі Пайетт переїде в Афіни, де змінить Девіда Пірса, якого раніше критикували за недостатньо чітку політику. Критичні зауваження припали якраз на момент кризи у відносинах між греками і Євросоюзом. Проте тут варто відзначити, що всі перестановки — планові: тривалість каденції посла США, як правило, становить приблизно три роки.
Як і Пайетт, Йованович — досвідчений кар'єрний дипломат, але її послужний список вказує на те, що вона може виявитися більш жорстким представником Вашингтона, ніж нинішній посол.
Ще 7 травня газета "День", посилаючись на своє джерело в МЗС, писала: "найголовнішим, чому її відправляють у Київ, мабуть, стало те, що вона вже обіймала посаду заступника глави місії в Україні... Йованович має дуже хорошу репутацію, вже була в Україні, знає людей". Що дійсно так, але справа не тільки в цьому.
Почнемо, мабуть, з конспірології на приймаючій стороні. Деякі коментатори встигли відзначити, що югославська (в етнічному сенсі) начебто б прізвище не вселяє оптимізму з огляду нерідких симпатій вихідців з цього регіону до Росії, в екстремальних випадках доходять до найманства в "ополченні" ЛДНР. Неприємні передчуття лише посилюються від того, що Йованович — професійний русист, навіть стажувалася в Пушкінському інституті в Москві. І коли? У 1980-му!
Однак, як казали герої Twin Peaks, сови не ті, ким здаються. Пані Йовановіч може бути в захваті від російської культури (це припущення), але її не можна запідозрити в симпатіях до російської влади та імперсько-шовіністичної системі цінностей, яку вони нав'язують своїм співгромадянам, а рівно і методів Кремля. І це неприйняття глибоко особисте.
Ось витяг з її виступу 19 липня 2008 р. перед сенатським комітетом у закордонних справах: "Мій батько втік від Рад, а потім і від нацистів (в іншому виступі вона розповідала, що він народився в СРСР незабаром після революції, під час війни опинився в таборі військовополонених, з якого втік і, зрештою, опинився в США. — "ДС"). Мій дід по матері залишив Росію після революції і піднімав родину під час війни в Німеччині, де моя мама виросла, не маючи громадянства (т. к. була дочкою біженця. — "ДС"). Мої батьки привезли мене в цю країну (США. — "ДС") в пошуках безпечної гавані, гавані, яка забезпечила б свободу і можливість, гідність і повага".
Все це вона, треба сказати, отримала. Канадка по народженню і американка по громадянству батька, вона виявилася в США в трирічному віці. Батькам, педагогам (батько викладав французьку і російську, а мати — німецький) там виявилося легше знайти роботу. Сама Марія отримала ступінь бакалавра з русистики в Прінстонському університеті. Так що Пушкінський інститут, що займається проблемами викладання російської мови як іноземної, виявився логічним кроком у підвищенні кваліфікації. По всій видимості, біографія і спеціалізація зіграли не останню роль у початку дипломатичної кар'єри пані Йованович, хоча дані про цей період уривчасті. Відомо лише, що їй довелося попрацювати в Канаді, Сомалі, Великобританії та Росії. Досвід, отриманий в РФ, в 1998 р. обернувся призначенням на посаду заступника голови управління у справах Росії Держдепу.
Три роки тому вона опинилася в Україні. З 2001 по 2004 рр. була заступником глави дипмісії США в Києві. Її шефом був Карлос Паскуаль, а після його від'їзду — Джон Гербст. Нагадаємо деякі скандали тих років: розслідування вбивства Георгія Гонгадзе, "плівки Мельниченка", контрабанда крилатих ракет Х-55 в КНР і Іран, акція "Україна без Кучми". Висунуте Вашингтоном звинувачення в постачанні РЛС "Кольчуга" режиму Саддама Хусейна, наслідком чого стала участь українського контингенту в стабілізаційної місії в Іраку. Помаранчева революція Йованович вже не застала, але зампосла напевно була в курсі подій, що передували їй і склала ясне уявлення про їх учасників. Як мінімум не гірше, ніж Гербст (у світлі романа Еріки Джеймс ця його фраза звучить особливо пікантно: "Американці поділяють на чорне і біле, на добро і зло. Я ж казав, що Ющенко — це більш світлий відтінок сірого, тоді як Кучма і Янукович — більш темний відтінок сірого").
У 2005-му Йованович стала послом у Киргизстані. Тоді країна проходила через черговий парламентський цикл. Виборча гонка була відверто брудну — з наїздами на опозицію, відмовами у реєстрації та арештами. Вона проходила на тлі цілковитої втрати президентом Аскаром Акаєвим довіри громадян. Але його рішення залишитися на четвертий термін, підправивши конституцію, викликало соціальний вибух. Тодішні події цілком можна вважати прототипом української Революції гідності. Захоплення адмінбудівель, барикади, розгони демонстрацій з застосуванням спецзасобів, свій глава МВС і міліціонери-карателі, титушки, специфічна допомогу режиму з боку Москви. Прагнення Росії у що б то не стало відновити контроль над своєю периферією: з 2001 р. Пентагон орендував у республіці авіабазу Манас. Нарешті, втеча "легітимного" в Москву і категорична відмова в його екстрадиції.
Марія Йованович тоді підтримувала опозицію, хоча вже звичні звинувачення росіян на адресу Держдепу у підготовці перевороту навряд чи варто сприймати всерйоз. Мова скоріше про оперативному реагуванні на шаблонний для автократії СНД прийом грубої імітації демократичних процедур.
У серпні 2008-го вона стала першою жінкою — послом США у Вірменії, пропрацювавши там до 2011 р. Ця каденція була вкрай складною. За півроку до її прибуття в республіці пройшли президентські вибори, на яких переміг Серж Саргсян — він і зараз в посаді. Опозиція не визнала результатів, по країні прокотилися акції протесту. Після десятка смертей було введено надзвичайний стан з 1 по 20 березня. Саргсян вступив на посаду 9 квітня, а через три тижні стартувало згуртування нації: 4 травня почалося найжорсткіше з 1994 р. загострення конфлікту з Азербайджаном. Відновлення статус-кво зайняло два роки переговорів у мінському форматі і в ОБСЄ. Держдепу це коштувало "глухаря" у справі про розгоні 1 березня і ряду зам'ятих корупційних скандалів, розслідування яких посол, треба сказати, домагалася. З мілітаризацією регіону — Москва продавала зброю обом сторонам конфлікту — також довелося змиритися: у Вашингтона були більш нагальні проблеми.
Цікава деталь: кар'єра нашої героїні вдало складалася і при республіканця Джорджа Буша, і при демократові Бараку Обамі. Зрозуміло, формально дипкорпус поза партійних ігор, а г-жа Йованович — зручний посланник волі Вашингтона, хто б не обіймав Овальний кабінет. Але її майбутня каденція все-таки вписується в канву президентського марафону у США. У 2009 р. вона отримала премію "Дипломатія в ім'я прав людини" з рук тодішнього держсекретаря і нинішнього фаворита перегонів від демократів Хілларі Клінтон. До речі, в тому ж році вона побувала в Єревані з неофіційним візитом. Так що знайомство двох дам навряд чи можна вважати протокольним. А "більше жінок в команді" — одна з фішок кампанії колишньої першої леді. Так що призначення Йованович — черговий сигнал підтримки Клінтон від Барака Обами.
Тут варто згадати про таку деталь: крім практичного досвіду, у неї є і солідний теоретичний багаж, про що свідчить диплом Національного військового коледжу. Заснований в 1946 р., цей вуз випустив всього 7,5 тис. осіб. Але серед них головнокомандувачі ЗС НАТО в Європі, сенатори і держсекретарі. У контексті триваючої російської агресії і мінського формату це безперечно плюс в резюме.
Йованович спостерігала старт кар'єри Володимира Путіна, знає вона і закулісся нинішнього українського політикуму, на жаль, не зазнало принципової трансформації за минулі роки. Так що навряд чи буде великим перебільшенням назвати її ходячим збіркою компромату. Відповідно, її місія — контролювати процес врегулювання ситуації в ОРДЛО, а також стимулювати будівництво функціональної політичної системи і повноцінної ринкової економіки. Іншими словами, українському политбомонду варто готуватися до примусу до реформ, тим більше що дострокові парламентські вибори, за чутками, можуть відбутися вже восени та період накопичення капіталу до них йде повним ходом (знову вибори і Йованович, ага). До речі, затвердження кандидатури нового посла співпало з новиною про очікуване відновлення допомоги Україні за підсумками роботи місії МВФ, яка перебувала в Києві з 10 по 18 травня.
В той же час не варто забувати: місце України, незважаючи на її географічне положення і символічне значення, в глобальному плануванні Вашингтона не настільки велике, щоб робити всю роботу за нас. Для Держдепу злив — питання доцільності, а не цінностей. Кар'єрний досвід Марії Йованович це цілком підтверджує.
