Новий конфуз Трампа. Як партія президента прогнула
Білий дім президента Трампа не перестає дивувати: буквально протягом доби адміністрація зуміла тричі модифікувати урядову позицію щодо ключового для США регіонального економічного блоку — Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). Але перш за три невеликих, проте важливих нюанси.
Перший: американське і міжнародне експертне співтовариство і громадська думка сьогодні розколото полярно з приводу самого Дональда Трампа як особистості. Одна частина, що тяжіє до лівих лібералів, вважає його некомпетентним і при цьому неефективним демагогом. Інша, що охоплює частину консервативного флангу, — хитромудрим гравцем, схильним до блефу і інтуїтивно угадывающим слабкі місця супротивника. Найбільш нейтральний підхід до риторики і маневрів 45-го президента США полягає в тому, що він навчається на посаді. Якими б звабливими в залежності від ідеологічних чи професійних уподобань не здавалися ці три системи координат, на даний момент у поведінці Трампа, по всій видимості, присутні всі три тенденції, і тому нічого сказати напевно, просто неможливо.
Другий нюанс полягає в тому, що чинний президент США і справді піддається зміні настроїв, вразливий і в цілому м'який, одночасно злопам'ятний і відхідливий. Про це в період виборчої кампанії чимало написали, зокрема, зі слів співробітників модного нью-йоркського забудовника, глянцеві журнали з певною претензією на політичну аналітику.
Загалом, Трамп — типовий представник зодіакального знаку Близнюки, якщо на те пішло. Як відомо, політичні консультанти з забобонним повагою ставляться до астрології (ну а як розцінювати, наприклад, те, що в один день з Трампом народився Че Гевара?). І якщо згадати про жорсткої реакції Дональда на газову атаку Асада–Путіна в Сирії (і знову ж — Зодіак стверджує, що сім'я для Близнюків на першому місці, а моторошні фотографії показала президенту його дочка), то в його графіку можна легко ідентифікувати момент повернення до теми НАФТА.
Адже ще близько місяця тому здавалося, що після примирних діалогів з канадським прем'єром Трюдо і усвідомлення Вашингтоном принципово жорсткого ставлення до прожектом Великої американської стіни з боку мексиканського президента Ньєто тему НАФТА будуть тихо спускати на гальмах. В тій же манері, що і "проблему" маніпулювання валютним курсом з боку Пекіна — маніпулювання і справді мало місце, але вже відносно давно.
Але 18 квітня президент Трамп відвідав великий інструментальний завод Snap-On Tools в Кеноші, штат Вісконсін, де, з одного боку, просто не можна було не поговорити про сусідній Канаді в середовищі свого "ядерного" виборця, а з іншого — мав місце курйозний момент. Менеджер заводу, невідомо, з якою метою — ймовірно, це був просто "ляп начальника транспортного цеху" в американському виконанні, розповів президенту про те, що американці останнім часом змінюють вимоги до похоронних урн. На що Трамп відреагував у своєму стилі, заявивши, що це "дуже пригнічує".
Мабуть, саме в цей момент (як завжди, президент чи мав намір, то підписав на заводі якийсь указ — після його зигзагів з цією справою тепер і не скажеш!) до його вдячним вухам пробився нехтуваний істеблішментом та родиною президента головний стратег Стівен Бэннон. А також (хоча, можливо, не разом, а замість) головний економічний радник Пітер Наварро. Втім, може бути, це був службовець нині новою мішенню для "демонізації" старший радник Стівен Міллер.
І це третій нюанс — на відміну від прохолодних часів Обами навіть раннього періоду в нинішньому Білому домі кипить виразна апаратна і фракційна боротьба.
Зрозуміло, неможливо точно сказати, хто саме підкинув Трампу ідею спробувати втілити плоттю інший указ, в будь-якому випадку на порядок більш небезпечний, ніж проекти, з папкою яких господар Білого дому подорожував по Висконсину. Оскільки про суть такого указу можна судити тільки по голосного шепоту витоків адміністрації Трампа, то можна сказати наступне.
Проект, мабуть, повинен був ховатися від громадськості до останнього дня. Але, по-перше, Трамп необережно відновив проти себе бюрократію і ЗМІ, а по-друге, він не володіє більшістю у власній партії (як показав провал атаки на "Обамакэр"). Тому офіційний Вашингтон, що називається, тече, як решето, та спроби боротьби з витоками поки виявлялися безуспішними.
Схоже, указ (executive order) стосовно НАФТА передбачався як постановка питання про членство США в цій зоні ребром з натяком на вихід. Але розвалити НАФТА все ж далеко не так просто, як відбулася угода 12 країн про зону вільної торгівлі на Тихому океані (тим більше що після невдалих переговорів з потенційними партнерами зливати його почав ще Обама). Тому що в цьому другому випадку дипломатичний процес все ще триває. Що ж стосується НАФТА, то їй вже виповнилося 23 роки.
У межах цієї зони, як вказав на прикладі автомобільної промисловості нобелівський лауреат Пол Кругман, в економіці континенту домінують корпорації родом із США. Більш того, Канада і Мексика спільно являють собою ринок для 34,3% американського експорту і джерело для 26,4% імпорту в США (дані кінця 2015 р.). Цілком очевидно, що саме Сполучені Штати є головним бенефіціаром НАФТА. Нехай навіть порізно Канада (традиційний постачальник сировини на американський ринок) і Мексика, удешевляющая собівартість товарів в США своїм "вторинним" промисловим сектором і здаються зовні більш уразливими у разі розірвання угоди.
Але потрібно врахувати, що, по-перше, на всю Латинську Америку сьогодні поклав око Китай, якому необхідно — і поки це вдається — спускати власну кредитно-іпотечну та біржової міхур, а по-друге, Канада має намір незабаром (перечекавши цикл виборів у Європі) відновити переговори з СЕFТА, власної ЗВТ з ЄС.
Це на тлі провалу і заморозки майже ідентичного Трансатлантичного проекту, який намагалися довести до розуму Барак Обама і Ангела Меркель, але партійна і суверенна політика в ЄС обернулася проти їх волі.
Безумовно, навіть перший задиристий крок Америки зі зламу НАФТА запустив би кулю в кегельбане амбіцій, образ, помсти і симетричних дій. А на виході виявився б жахливий результат, чимось схожий на розрив радянської промкооперації на початку 90-х з переходом на торгівлю енергоносіями у ВКВ, необхідними обсягами якої з частковим і вельми умовним винятком РФ на той момент країни-спадкоємиці елементарно не мали.
Скажуть — так адже долар США є головною резервною валютою світу! Так, звичайно, варто тільки подивитися на флуктуації на користь валюти нібито "дуже хворий" єврозони, які відбуваються з моменту приходу до влади Дональда Трампа. Втім, це все-таки дуже спеціальна тема.
Іншими словами, хоча президента Трампа не можна дорікнути в нещирості або непослідовності — він ще на початку 90-х різко висловлювався проти багатосторонніх торговельних угод, — очевидно, з його адміністрацією стався прикрий конфуз. У тому сенсі, в якому саркастично висловлюється той же Кругман: всі ці популісти-ізоляціоністи просто не мали справжнього поняття про те, як працюють складні системи глобального розподілу ресурсів.
Тому вже 27 квітня контролює сьогодні, по суті, всі гілки влади на всіх рівнях Республіканська партія почала танцювати в бік від поточного результату емоційних поривів президента, а також проявів частково сектантських поглядів деяких його радників на економіку. Позиціонуючи казус як просто картку в зовнішній і внутрішній політичній грі і пообіцявши Трампу, мабуть, що під якимось соусом через Конгрес протягнуть і багатостраждальну реформу охорони здоров'я, і податкову реформу, республіканці зробили все, щоб створити тему НАФТА і прибрати її геть з пильних очей ЗМІ.
Однак такий кулуарний сценарій, швидше за все, буде означати подальше ущільнення сфери відповідальності і впливу "консервативних революціонерів" начебто Бэннона, їх прогресуючу ізоляцію і подальшу (у зручний момент) відставку.
При цьому насправді важко сказати, чи зможе світ зітхнути з полегшенням після таких відставок, адже цей сектор в Білому домі заповнюють молоді та слизькі бізнесмени, з явно зниженою, як висловився недавній шанувальник Трампа Володимир Путін, "соціальною відповідальністю". Які сприймають угоди аж ніяк не метафорично, а саме так, як це прийнято на ринку, — цілком конкретно. І якщо замінити НАФТА архаїчними двосторонніми торговельними угодами не вдається, хтозна, чи не спробує оновлена команда Трампа компенсувати це відступ аморальними геополітичними договорняками?