Новий керченський прорив. Як уникнути танцю на граблях

В останні дні Захід і Росія активно обмінюються жестами в Чорноморському басейні. В неділю прес-служба ВМС США повідомила, що в Чорне море увійшов американський десантний корабель США Форт McHenry. Прес-служба ЧФ РФ тут же заявила, що до нього приставили "няньку" - сторожовик "Допитливий".

Через два дні голова представництва України при НАТО Вадим Пристайко анонсував прибуття нідерландської корабля, флагмана однієї з постійних морських груп (ПМГ) Альянсу. По всій видимості, він мав на увазі фрегат De Ruyter, що прийняв командування влітку діє в Середземномор'ї ПМГ-2 (до речі, його попередник в цій ролі, британський есмінець Duncan в травні став об'єктом провокації - 17 російських літаків імітували атаку на нього в 15 милях від Криму). Відповідь послідувала негайно: вже 9 січня приписаний до Північного флоту великий протичовновий корабель (БПК) "Сєвєроморськ" пройшов Босфор і Дарданелли курсом на Севастополь. Це, зрозуміло, збіг: корабель у поході вже півроку, і навряд чи хтось угадував дату. До того ж причини йти на базу Чорноморського флоту він міг з різних причин - від ремонту і відпочинку до зміни "прописки", тим більше що флагман ЧФ, крейсер "Москва" самостійно пересуватися не може, а його ремонт вважається недоцільним.

Втім, не суть. Суть те, що кілька годин тому - очевидно, не зовсім збіг - американський літак радіоелектронної розвідки RC-135V Rivet Joint з 21-ї експедиційної разведэскадрильи, що вилетів з крітської бази Соуда Бей, пройшовши вздовж узбережжя Абхазії і Кубані, приступив до спостереження за російськими силами в Криму та в районі Керченської протоки. До речі, двома днями раніше борт з тієї ж ескадрильї виконував аналогічну задачу в Сирії, а попередня така місія над Чорним морем була 27 грудня.

Вся ця активність, начебто, вказує на те, що анонсована в кінці минулого року Олександром Турчиновим чергова спроба прориву в Азовське море й справді відбудеться в середині січня. Принаймні, висвітлення цієї тематики в українських ЗМІ залишає саме таке враження. Тим більше що в загальних рисах план операції мусується на різних майданчиках: натовські кораблі супроводжуватимуть наші катери до Керченської протоки, а далі ті з французькими і німецькими спостерігачами на борту пройдуть самі. Розрахунок, очевидно, будується на те, що Росія не ризикне йти на загострення під загрозою (як передбачається) прямого зіткнення з силами Альянсу та/або негайних санкцій у зв'язку з черговим злісним порушенням міжнародного права і загрозою життю громадян найважливіших для Росії держав, до того ж головуючих в ЄС.

Ідея, звичайно, цікава. Правда, сенс цього підприємства - за рамками ідеології (примус до свободи судноплавства) і піару (частковий реванш за провал попередньої спроби) - неочевидний. А шанси на його реалізацію за описаним сценарієм - сумнівні. Почати з того, що така операція може і буде витлумачена як провокація не тільки Росією, але і потенційними учасниками. І вони - ті ж Нідерланди, приміром, - аж ніяк не зацікавлені в новому загостренні відносин з Москвою. Особливої уваги заслуговує припущення, що в місії візьме участь корабель ВМС Туреччини, яка висловлювалася на тлі візиту Петра Порошенка у Стамбул, - в силу простого питання: навіщо це Анкарі? Для конфронтації з Росією у неї є і більш тонкі методи, Томос і "Турецький потік" - яскраві тому свідчення. До того ж це знову-таки не до часу, не кажучи вже про те, що подібна послуга виразно недешево обійдеться Києву, причому невідомо, в якій формі.

Несвоєчасним керченський прорив може виявитися і для США - в умовах бюджетної війни Трампа з Конгресом, шатдауна і при лояльному першому тимчасовому міністра оборони Пентагон скоріше утримається від надмірної активності на російському напрямку. Так що, якщо ескадра і збереться, її дії будуть більш ніж обережні. Що ж до спостерігачів, то, за інформацією "ДС", це питання і справді обговорювалося, але без яких-небудь конкретних результатів. Що знову-таки очікувано: для Берліна і Парижа ціннісний аргумент виглядає явно слабкіше прагматичних міркувань, навіть якщо не брати до уваги звички будь-якої української влади робити піар на допомогу Європи, тим самим її до надання цієї допомоги примушуючи. Зрештою, якщо план дійсно має місце бути, то про нього варто було б говорити після того, як приготування пройдуть точку неповернення.

В той же час не можна не відзначити іманентної уразливості плану: він будується на припущенні, що Росія намагатиметься уникнути конфронтації. А якщо ні? Якщо українські катери/кораблі/суду таки будуть перехоплені в Азовському морі (до речі, передбачуване наявність на них спостерігачів за замовчуванням означає неможливість вступати в бій)? І якщо вони так само будуть захоплені? Що заважає росіянам як мінімум затримати "за незаконний перетин кордону" не тільки їх екіпажі, але і спостерігачів, забезпечивши тим самим можливість торгу, а значить, тактично посиливши переговорну позицію?

Яку користь - окрім пропагандистського ефекту - принесе успіх операції? Посилення нашої азовської угруповання на два, три і навіть (якби вона була) дюжину бойових одиниць співвідношення сил принципово не змінить, а проходити через Керченську протоку між тим легше не стане. Так що сам по собі цей прорив мав би вельми невеликий практичний сенс, проте загальна стратегія, в яку він вписався, не проглядається. Права України на Азові, безумовно, необхідно захищати, але наскільки зараз доречні морські демонстрації в підтримку цих прав? Експертне співтовариство вже неодноразово висловлювався щодо того, що потрібно робити - зміцнення коштів берегової оборони, насичення протикорабельними комплексами та системами ППО, розвиток інфраструктури військово-морської бази, аж до можливості модульної збірки катерів, забезпечення можливості маріупольського аеродрому приймати великі транспортні літаки, здатні забезпечити доставку катерів, і т. д. При цьому не повинні припинятися і зусилля на полі інформаційної боротьби - аж до імітацій змов на кораблях Чорноморського флоту (благо він, як і Балтійський, має давню їх традицію). Зрештою, чому б не з'явитися на тому ж сторожевике "Смарагд" своєму капітанові Саблину, на цей раз - "криптохохлу"?

І, звичайно ж, нашому політикуму варто розучитися говорити майбутні новини. Однак це, на жаль, чи не найскладніше завдання.