Новий бос Євросоюзу. Чим загрожує Україні словенський Трамп

З 1 липня Європейський Союз, точніше Раду ЄС, очолює Словенія. Словенське головування триватиме пів року, але навіть за такий короткий термін Євросоюз може встигнути стати трохи іншим. Яким?

Лідери "старої Європи" побоюються правого розвороту, правозахисники попереджають про загрозу для демократії.

Що ж може статися насправді і, головне, як корекція європейського курсу — якщо вона все-таки відбудеться — може позначитися на Україні?

Маленькі, але сильні

Почнемо з того, що Словенію складно назвати "європейським пігмеєм", маленькою, слабкою і невпливовою державою, про що можна подумати, дивлячись на карту.

По-перше, ця колишня югославська республіка — економічно найуспішніша країна з усього колишнього соціалістичного табору. За розміром ВВП (19 420 євро на жителя) Словенія, за даними Євростату за 2020 р., посідає перше місце серед усіх "постсовкових" країн. Для порівняння: в Чехії цей показник 17 340 євро, в Польщі 12 680 євро, в Угорщині 12 640 євро, а в Болгарії і всього 6600 євро.

По-друге, Словенія і нинішні словенські лідери є впливовою силою в усьому регіоні Південно-Східної Європи. Про політичну вагу Любляни багато говорить, наприклад, той факт, що саме Словенія почала процес розвалу Югославії, не зупинившись навіть перед необхідністю взяти для цього в руки зброю. Словенці першими чинили опір спробам Белграда зберегти СФРЮ силою, при цьому організував і очолив оборону не хто інший, як нинішній прем'єр-міністр республіки Янез Янша, на початку 1990-х — міністр оборони. Відповідно, коли в ЗМІ нещодавно просочилися відомості про те, що в Любляні підготували новий план "остаточного розділу Югославії", який передбачає перекроювання кордонів на Західних Балканах, в Європі поставилися до цього "витоку" з усією серйозністю.

Також серйозно ставляться європейці і до словенського головування в Раді ЄС. У Брюсселі дійсно вважають, що Любляна здатна внести корективи в політику Євросоюзу. Але ключовий момент тут навіть не те, що Словенія здатна вплинути на ЄС, а те, що нові віяння, які словенське головування може в Союз привнести, категорично не сприймаються нинішніми лідерами "старої Європи".

Чому ж європейці "бояться" словенців?

Словенія Янши

Нинішній лідер Словенії, як можна зрозуміти з його біографії, ніколи не вирізнявся традиційною для "класичних європейців" толерантністю; чужі йому, зі зрозумілих причин, і лівацькі ідеї, популярні нині в Європі. Ці особливості політичної позиції словенського прем'єра зробили його природним політичним і світоглядним союзником таких неймовірно одіозних, з точки зору офіційного Брюсселя, діячів, як Дональд Трамп (до речі, все ще одружений на словенці) і Віктор Орбан. Політична позиція Янши і його уряду — антимігрантська, консерваторська, без радикалізму, але досить жорстка.

Свіжий приклад — протистояння Брюсселя і Будапешта з приводу угорського закону, що забороняє в школах "пропаганду ЛГБТ". Точку зору Угорщини найбільш активно і однозначно підтримали дві країни — Польща і Словенія.

Окрема тема — стосунки нинішнього словенського прем'єра з медіа. Янша не боїться публічно сваритися зі ЗМІ (наприклад, свого часу він обізвав журналісток словенського телебачення "проститутками" за помилковий і проплачений, з його точки зору, матеріал про його підтримку радикальних угруповань "Легіони смерті"). Не визнає він і авторитету міжнародних правозахисників. Нещодавно Янша звинуватив комісара Ради Європи, добре відому в Україні Дуню Міятович, в тому, що вона поширює фейки, за які їй заплатили, маючи на увазі її звіт, в якому йшлося про гоніння на незалежні засоби масової інформації в Словенії. А буквально в перший день словенського головування в Раді ЄС Янша у відповідь на звернення Amnesty International, присвячене правам людини і свободи медіа, порадив організації попрацювати в Білорусі замість ЄС.

Під час урочистого святкування старту словенського головування сталося ще кілька скандалів через критичні зауваження (в соціальних мережах) офіційних осіб Любляни на адресу євродепутатів і єврочиновників, в яких навіть використовувалися слова "свині" і "бісер", що, зрозуміло, не сприяло взаєморозумінню сторін.

Фактично на сьогодні "Словенія Янши" сприймається в ЄС як таке ж проблемне явище, як "орбановська Угорщина" або "Польща ПіС" — тільки ще більш "хуліганська". Це пояснює, чому в європейських ЗМІ словенське головування в ЄС було зустрінуте шквалом критики і песимістичних прогнозів.

Треба сказати, що стурбованість європейців зрозуміла. "Фрондерський" політичний настрій нинішніх словенських лідерів помножений на традиційну пасіонарність югославських політиків може або дійсно завершитися зміною курсу ЄС і переглядом нинішніх базових цінностей європейської співдружності, або закінчитися нічим, але привести до піврічних внутрішньосоюзних дискусій на підвищених тонах, розбрату і хитань у європейському таборі. Однак в Любляні, незважаючи ні на що, налаштовані на ефективну взаємодію і результативний діалог. Візуально цей посил Янез Янша оформив у вигляді спільного сходження на символ Словенії, гору Триглав, з високим представником Європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки Жозепом Боррелем в перші дні словенського головування в Євросоюзі.

Російська загроза

Доля ЄС — це, звичайно, найважливіша проблема, але нас у цій ситуації хвилює питання про наслідки прийдешніх пертурбацій, а саме: чи загрожують нові часи в Євросоюзі посиленням проросійського лобі і, в кінцевому підсумку, пом'якшенням політики Брюсселя щодо Москви?

Відповідаючи на це питання, насамперед потрібно пам'ятати, що нинішнє словенське керівництво ніколи не вирізнялося проросійськими настроями. Словенська демократична партія (SDS) Янеза Янши, навпаки, різко критикувала попередню владу за те, що вона, незважаючи на санкції, приймала у себе Володимира Путіна (в 2016 р.) і взагалі влаштувала "російський оазис в серці ЄС". Однак напередодні головування в Євросоюзі уряд Янши демонстрував набагато більшу терпимість до Росії.

Під час візиту в РФ у травні нинішнього року глава словенського МЗС Анже Логар пообіцяв, що Словенія як голова Ради ЄС виступатиме за "зниження напруженості" у відносинах між Брюсселем і Москвою, тому що "Євросоюз і Росія являють собою загальцивілізаційний простір".

Однак панікувати щодо словенських декларацій зарано — дипломатичні вирази такого роду можуть свідчити про спробу Любляни позиціонувати себе як ефективного переговірника з Москвою для брюссельської аудиторії, але стверджувати, що словенці вирішили і самі поступитися принципами і підштовхнути до цього ЄС, навряд чи варто. Санкції проти Росії триватимуть, європейська допомога Україні — теж.

Можливо, в період головування Словенії менше уваги приділятиметься питанням гуманітарного характеру, як-то: свобода слова, захист меншин і права мігрантів, але навряд чи саме в Україні це буде сприйнято негативно — українці в цих питаннях швидше солідарні зі словенцями, ніж з чиновниками з Брюсселя.