Нові санкції проти Росії. Коли США визнають Медведчука посібником терористів

На тлі перемежованих погромами протестів у США розгортається президентська виборча гонка. Крім того, в листопаді йтиметься і про стягнення протиборчими партіями контролю над палатами Конгресу, де демократи керують Палатою представників, а республіканці - Сенатом. Пандемія, економічний шок (при тому, що завдяки бюджетному стимулюванню кількість робочих місць несподівано зросла) і новий виток расової війни об'єктивно грають на руку Демпартії, що опонує президенту Трампу. Очевидно, що на тлі внутрішніх проблем - нехай навіть вважати їх настільки катастрофічними, щоб порівнювати з Великою депресією або світовою війною представляється передчасним - зовнішня політика знову відходить на другий план.

Головне в тіні

Втім, навіть відносна другорядність зовнішньої політики в нервову епоху "народного президента" Дональда Трампа виглядає вивернутою назовні. Адже чи не всі проблеми - і реакція на них - 45-го президентства пов'язані саме із зовнішньою політикою, а пояснюється це просто. Цей несподіваний лідер Республіканської партії, помітна частина істеблішменту якої (особливо в середовищі генералітету) одразу ж відхрестилася від нього під грім канонад нинішньої міської герильї, прийшов до влади в момент історичного загострення відносин з Росією, що з'їхала з котушок, і суперництва з Китаєм, що формується.

Перша, що перетворилася за довгі роки правління Володимира Путіна в країну третього світу, використовувала нафтові надприбутки, що звалилися на неї для компрометації західних демократій і залучення частини західних еліт у злочинну діяльність - і все для того, щоб загодовувати своє вимираюче населення казкою про збереження статусу наддержави. Цей рессентимент Москви, яка програла Європейському Союзу (а тепер в пострадянській Центральній Азії і Китаю) гру в м'яку силу, призвів до нападу Росії на Україну і розпаду так званого "мальто-мадридського" світового порядку. Саме в його рамках колишня РРФСР зберігала ядерний арсенал, місце в Раді Безпеки ООН, активи СРСР за кордоном, якийсь консультативний голос щодо політики Заходу в Східній Європі і в сірій зоні пострадянського простору.

Другий, ставши кращим учнем Заходу в справі будівництва капіталістичної економіки (при цьому в умовах форсованого розвитку, що доганяє, - вкрай асоціального характеру), поступово висмоктав з Америки і ряду інших розвинених країн робочі місця різних рівнів кваліфікації. Останнє об'єктивним чином призвело до кризи середнього класу, причому не лише у країнах так званого золотого мільярда, але й у інших промислових країнах, включаючи Україну.

Звідси внутрішні проблеми Америки, які Барак Обама вирішував за допомогою специфічних інструментів Федеральної резервної системи і складного переплетення торговельних угод, які залишають за бортом Росію та Китай, довіряючи при цьому ЄС роль молодшого глобального партнера, а КНР - роль партнера мовчазного, Трамп не міг і не може вилікувати без залучення зовнішньої політики. Адже насправді єдина наддержава давно стала залежною як від глобальних процесів, так і від власної зовнішньополітичної лінії, її результатів і реакції на неї інших гравців.

Цей зв'язок Дональд Трамп намагався досить-таки по-дитячому розірвати, що, зрозуміло, ніколи не було можливим навіть у принципі. Тому і 45-му президенту, замість того щоб в оточенні своїх соратників колесити кукурудзяними полями Айови або ніжитися на пляжах Флориди, довелося зайнятися справжньою американською зовнішньою політикою. Це заняття, так уже вийшло, полягає зовсім не в поплескуваннях по плечі чергового північнокорейського Кіма, семінарах з ведення бізнесу для Володимира Путіна або лекції про шкоду наркотиків для кримінальних спадкоємців Чавеса в Венесуелі. А у великих витратах на європейських союзників, жонглюванні батогом і пряником на Близькому Сході, а також слідуванні доктрині Монро в Латинській Америці при неухильній відповідності месіанському зразку сяючого граду на пагорбі. Зрозуміло, це справа не з легких, але ж і в наддержави прагнуть далеко не всі.

Крім того, гострота зовнішньополітичних викликів знайшла для Дональда Трампа і його партії відверто особистий характер. Адже нав'язливе втручання російських спецслужб у внутрішню політику Америки, що мало своєю метою дискредитувати політичну систему США, відвадити Америку від захисту інтересів України, яка довірилася Вашингтону в процесі відмови від власного ядерного арсеналу, і, нарешті, пом'якшити задушливі санкції, ставило під питання цілісність самого нинішнього президентства.

Більш того, на відміну від того ж Обами, з Україною президента Трампа пов'язали практично всі яскраві сюжети його правління, включаючи, найнесподіванішим чином, імпічмент, що абсолютно виключило можливості для флірту з Кремлем, у тому числі щодо такого безневинного, як недавня спроба перетворити G7 в якусь антикитайскую G11. Адже при всій мрії Володимира Путіна про те, щоб прорватися у Вашингтон, Москва, що давно перетворилася в передмістя Шанхаю (і це в кращому разі), нездатна суперечити волі керівників КПК. Водночас завдання істеблішменту Республіканської партії, її представників в обох палатах Конгресу, а також значної частини апарату Білого дому полягає в тому, щоб інтерпретувати і втілювати інстинктивні потяги глави держави в рішення, які найкращим чином сприяють американським національним інтересам і досягненню Сполученими Штатами їх внутрішньо- і зовнішньополітичних цілей.

Саме це - що особливо актуально в антуражі вуличного і телевізійного шаленства - і було днями зроблено відповідальними американськими політиками, причому в два прийоми.

Газ і SWIFT

Для початку минулого тижня сенатори США оголосили про підготовку законопроєкту щодо розширення санкцій проти багатостраждального газопроводу "Північний потік-2", який, на думку Вашингтона, будучи добудований, все ще може посилити економічний і політичний вплив Москви в Німеччині та інших європейських країнах, чия лояльність трансатлантичному співтовариству саме сьогодні проходить перевірку на міцність.

Очікувано, парламент Німеччини висловив побоювання з приводу втручання США у внутрішню політику Німеччини і пригрозив відповідними митами на імпорт СПГ зі США. Проте останнім часом помітно змінюється зовнішньополітичний курс і самого Берліна, який, здається, впевнився в невиліковності Володимира Путіна, який пішов у паралельний світ і мріє з допомогою поставок газу і діяльності підривних організацій повернути Німеччину в часи власної молодості. Тому в окрузі Колумбія вирішили кувати залізо, поки гаряче, надавши як собі, так і Німеччині й іншу допомогу, яку на сході Європи вважають, звичайно, давно запізнілою, але з урахуванням передислокації частини американського військового контингенту з Німеччини в Польщу як мінімум контекстуальною.

Так, перебуваючи, мабуть, під враженням ефективності дій агентів міжнародного комунізму на вулицях американських міст, група республіканців в палаті представників Конгресу США виступила з пропозицією різко посилити санкції проти Росії. У доповіді про зовнішні загрози для США, яку підготував комітет досліджень Республіканської партії, йдеться про те, що чинний санкційний режим недостатній для того, щоб стримати Кремль. Який, згідно з доповіддю, завдає шкоди американським інтересам і підриває світовий демократичний порядок - від Лівії до Сирії, від Ірану до України і Солсбері в Англії, від Середземного до Південно-Китайського моря". Як бачимо, в цій подачі майстерно переплетені як об'єктивні загрози безпеці США, так і питання, особисто або політично чутливі для чинного американського президента.

У цьому документі представник Луїзіани Майк Джонсон і обраний від Південної Кароліни Джо Вілсон пропонують визнати Росію державою - спонсором тероризму за підтримку Корпусу вартових Ісламської революції Ірану, ліванського руху "Хезболла", забороненого в самій РФ угруповання "Талібан", а також праворадикального "Російського імперського руху" (який, цікавим чином, є хрестоматійним прикладом так званої зубатовщини), який у квітні 2020 р. був включений Держдепом до списку терористичних організацій. США, як йдеться в доповіді, слід домагатися відключення Росії від системи міжнародних міжбанківських розрахунків SWIFT, за необхідності навіть наклавши санкції на саму організацію доти, доки вона не виключить РФ зі складу своїх членів. До речі, зробити це не так просто, оскільки в раді SWIFT час від часу неабиякий вплив набувають як росіяни, так і китайці.

Крім того, пропонують автори доповіді, необхідно ввести максимально можливий рівень санкцій проти Зовнішекономбанку (ВЕБ), який виступає агентом уряду РФ за операціями із зовнішнім боргом і валютними резервами. На думку конгресменів, ВЕБ, який не пропускає нагоди нашкодити Україні, а крім того, управляється сьогодні одним з ключових системних лібералів (яких часто асоціюють зі скарбниками і міжнародними іміджмейкерами режиму Путіна) Ігорем Шуваловим, варто помістити в SDN-list. Це так званий чорний список американського мінфіну, що забороняє будь-які операції і де-факто блокує можливість проводити доларові розрахунки. Доречно нагадати, що кілька років тому тодішнє керівництво ВЕБ, коханого Кремлем до ступеня повної непрозорості, намагалося налагодити ділові контакти з членами сім'ї самого Дональда Трампа, цілком імовірно, з метою втягти кандидата в президенти, а потім і президента в якісь двозначні стосунки...

Нарешті, цей пакет слід доповнити вторинними санкціями проти компаній, які співпрацюють з Росією в реалізації нафтогазових проєктів, говориться в доповіді. Йдеться про те, щоб штрафні санкції, пов'язані із забороною на постачання обладнання, діяли не тільки щодо російських держкорпорацій, але й поширювалися на весь ланцюжок можливих посередників. Це, безсумнівно, завдасть удару по всьому співтовариству пособників терористичного режиму Путіна в Європі. Як відомо, їх рекрутують зі статусних корупціонерів в істеблішменті низки країн Європи з жертв шантажу компроматом, зібраним розвідувальними центрами в Москві як у радянський час, так і за останні 30 років. Нарешті, примітно, що санкції проти Росії пропонується поширити і на "лідерів кампанії з дезінформації". В якості прикладу (а всього таких заходів і рішень представлено цілих 130) республіканці пропонують ввести обмеження для голови ради директорів АФК "Система" Володимира Євтушенкова, колишнього прем'єр-міністра Грузії Бідзіни Іванішвілі і "проросійського олігарха", лідера української партії "Опозиційна платформа - За життя" Віктора Медведчука. Під удар, схоже, можуть потрапити і ділові партнери зазначених осіб.

Що ж, подібний підхід не можна не назвати революційним, і очевидно, що він відзначений якоюсь передвиборчою своєчасністю. Але чи здатний сам президент Трамп, який, незважаючи на запальну риторику, часто схильний до надмірного миролюбства і прагматичних компромісів, одним ударом завершити епоху токсичного розбещення Європи російською організованою злочинністю, покажуть вже найближчі місяці.